Бійцю Андрію Денису четвертого березня виповнилося 37 років. Однак вже майже вісім місяців чоловік вважається безвісти зниклим.
Про це йдеться в публікації "МБ".
Його рідна сестра Ельвіра Скворцева розповідає про брата.
"Він у мене дуже спокійний, йому подобалося малювати. Ми з братом маємо різні характери. Навіть зовні не схожі: він схожий на маму, а я – на тата. Андрій мріяв про сім’ю та дітей", – каже Ельвіра Скворцева.
11 березня 2023 року Андрія мобілізували до Третьої окремої штурмової бригади.
"Це дуже сильна бригада. Брат надсилав мені відео, як відбув навчання. У нього все виходило добре. Потім його скерували на передову", – говорить сестра бійця.
"Мала погане передчуття"
Ельвіра розмовляла з братом про матір, яка хворіла, і про племінників.
"Андрій завжди дзвонив першим. Ми не могли говорити про все, зокрема про війну. Спілкувалися лише про те, чи в нас усе добре, про моїх дітей, про братове майбутнє житло. Одного разу він сказав: "Ми ледве залишилися живі, тільки мамі не кажи про це. Слава Богу, уже все добре". Також розповідав, що хоче приїхати у відпустку, однак ніколи не скаржився", – ділиться Ельвіра.
Востаннє жінка спілкувалася з Андрієм наприкінці червня 2024 року.
"Коли зателефонував, то за голосом було добре чути, що він щось знає, але не розповідає. Брат ішов дорогою та сказав, що всіх нас любить і через два тижні зателефонує знову. У мене було відчуття, що він із нами прощається. А моє передчуття ніколи мене не підводило", – каже сестра Андрія Дениса.
Після того Ельвірі зателефонували та повідомили, що Андрій безвісти зник.
"Спочатку я подумала: "Як зник?" і закінчила розмову. Адже не розуміла, навіщо мені телефонують. Згодом знову подзвонили та повідомили ту саму інформацію. Мені потрібно було прийти до тями, щоб усе з’ясувати. Тоді я дізналася, що Андрій зник 22 червня 2024 року на Луганщині", – зазначає Ельвіра Скворцева.
У Третій окремій штурмовій бригаді є патронатна служба "Янголи" – тилова структура, що опікується пораненими, звільненими з полону й загиблими бійцями цієї бригади та інших підрозділів азовського руху.
"Там працюють дуже хороші дівчата. Вони попросили надіслати фото мого брата, адже в нього на тілі багато татуювань, є навіть на обличчі. Це може допомогти його впізнати, якщо знайдуть… Найстрашніше – жити в невідомості", – каже пані Ельвіра.
"Мама так і не дочекалася"
До жінки приїхав боєць разом із представницею патронатної служби.
"Вони хотіли розповісти, як усе сталося. У нього було ще два сповіщення про смерть, але він спеціально заїхав до мене, щоб подякувати за мого брата. Сказав, що той був справжнім чоловіком...
Військовий не знає, чому брат зник. Казав, що був сильний штурм, вони витягли всіх, кого могли. А мого брата бачили живим – і все, він зник. Є два варіанти: або потрапив у полон, або загинув на місці", – зазначає сестра бійця.
Спочатку Ельвіра не хотіла розповідати матері про зникнення брата.
"Мамі було 69 років, вона все розуміла. Коли брат казав не дзвонити два тижні, бо сам передзвонить, мама чекала. Та згодом почала хвилюватися: "Щось Андрій давно не дзвонив…". Потім мені надійшов список – треба було здати ДНК у поліції. Я це зробила, а згодом сказали, що потрібно взяти зразок і в мами для точності. Ми приїхали, я обережно пояснила їй, що Андрія шукають, щоб не хвилювати її, бо вона хвора. Вона не скаржилася, але все тримала в собі. Часто казала, що Андрій їй сниться: стоїть у вікні весь у крові і каже: "Мамо, я прийшов, мене демобілізували…". За день до смерті вона важко дихала і, дивлячись угору, запитала: "За Андрія нічого не чути?" Я сказала, що нічого. Вона так і не дочекалася його… Дуже хотіла побачити", – розповідає Ельвіра.
Про акції на підтримку військовополонених і безвісти зниклих захисників, які відбуваються щонеділі о 15:00 на Центральній площі Чернівців, жінка дізналася через інтернет.
"У мене не завжди виходить прийти через роботу, однак випадає можливість, то обов’язково приходжу. Познайомилася там з людьми, дізналася їхні історії. Бійцям треба дякувати за те, що кожен із них ризикує життям заради наших дітей. Тому ми маємо ходити та нагадувати, щоб суспільство завжди пам’ятало про них", – зазначає Ельвіра Скворцева.
Що робити, якщо людина зникла безвісти на війні?
– Зверніться до ТКЦ або військової частини, де мобілізували особу, щоб підтвердити або спростувати її статус (полонений чи зниклий безвісти).
– Подайте заяву до Національної поліції у найближчому територіальному органі. Можна також надіслати лист на rozshuk_znyklyh@police.gov.ua або зателефонувати: (0894) 200-18-67 / 0 800 212 151.
Поліція відкриє справу та внесе її до ЄРДР – зафіксуйте реєстраційний номер заяви та отримайте витяг із реєстру.
– Зверніться до Об’єднаного центру з пошуку та звільнення полонених при СБУ: (067) 650-83-32, (098) 087-36-01 або на united.centre.ssu@gmail.com.
– Зателефонуйте до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими: 0 800 300 529 (в Україні) / +38 (044) 390 43 90 (з-за кордону).
– Родичам також рекомендовано звернутися на гарячу лінію Міжнародного Комітету Червоного Хреста: 0-800-300-155.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
