"Я вже багато разів міг загинути, але щось рятувало. Мабуть, молитви рідних. А може, я вже, як кіт, маю кілька життів? Та все ж варто стати більш обережним, бо хтозна, скільки тих лімітів мені ще залишилося..." – ці Юрині слова, сказані торік восени, досі відлунюють у пам’яті.
Туся, як Юру називали друзі, наче відчував щось. Він ще встиг відзначити свій ювілейний, сороковий, день народження. А вже восьмого березня його життя обірвав осколок "града". Це сталося у селищі Хотінь на Сумщині.
Ховали воїна 12 березня. На похорон прийшли сотні людей. Усі гірко плакали: надто болюча втрата. Кожен, хто знав Тусю, щиро любив і поважав його за доброту, справедливість, відвагу, патріотизм.
"Рудольф!" – тричі вигукнули військові, аплодуючи полеглому побратимові. Так попрощалися із кращим із кращих...
"Як неймовірно боляче втрачати"
Чернівчанин, старший лейтенант Юрій Турлай із позивним Рудольф воював ще в АТО. У перші дні війни знову пішов на фронт. Був командиром взводу 92 батальйону 107 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Брав участь у звільненні Харківщини. Пізніше був переведений до одного з підрозділів 103 окремої бригади Сил ТрО ЗСУ, воював на гарячому Куп’янському напрямку.
Торік отримав почесну військову відзнаку – "Срібний хрест".
Влітку та восени брав участь у Курському наступі. Невеликий загін бійців під його командуванням не лише виконав усі завдання, а й врятував пораненого військового з іншої бригади. Юрій тоді отримав дві контузії. Кілька разів був за крок від загибелі, але дивом урятувався.
Згодом Рудольф приїхав до рідних Чернівців на лікування. Не приховував, що кепсько почувається та дуже втомлений.
"Пора мені вже попрацювати інструктром, трохи інших повчити військової справи, а не по окопах лазити", – розмірковував.
Попри це, невдовзі Тусю відправили командиром роти на Сумщину. Звідти воїн повернувся на щиті...
"Як неймовірно боляче втрачати молодих, сильних, вмотивованих патріотів України. Ти з честю пройшов свій шлях Воїна: Майдан, ДУК ПС, військова служба в силах ТрО Збройних сил України...
Спокійний, розсудливий, готовий завжди лізти в будь-яке пекло, підставити своє плече побратимам. Ми любили тебе і поважали", – скорботно відреагували у 103 бригаді тероборони.
"Він був людиною-магнітом, воїном світла"
Сторінки Рудольфа у соцмережах сповнені тужливих дописів.
"Він був легендою, людиною-магнітом, воїном світла. У нього магія об’єднувати людей навколо себе... У всіх, хто його знав, залишилася часточка його душі", – написав товариш Вадим Зайцев.
"Туся – то веселий і кіпішний хлопець. Із своєю особливою харизмою. Він вміє розсмішити, нагодувати, напоїти і завалити завданнями. Він вміє дуже переживати за своїх хлопців, побратимів. Вміє горювати за загиблими... Вмів. Туся пішов. Вічна пам’ять. Честь і слава Герою!" – поділився спогадом фотограф Максим Козменко.
"... Ще день тому ти писав на мій жартівливий допис, що я вже навоювався, але сьогодні я дізнаюсь, що ти загинув смертю хоробрих. Бути воїном – жити вічно! Зіграємо ще там з тобою в футбол", – відреагував військовик Павло Ангельський.
"Вічна памʼять тобі, друже… Не пробачу ніколи", – залишив допис однокласник і воїн Олег Филипчук.
"Саме таким, як Юра, має бути кожен український чоловік, – переконаний побратим Рудольфа Дмитро із позивним Куба. – Ми з ним знайомі ще з часів АТО. На жаль, відтоді загинуло дуже багато наших друзів. Та ми продовжуємо їхню справу…"
"Мав приїхати на день народження донечки"
Дружина захисника Тетяна Турлай, здавалося б, виплакала вже всі сльози. Але вони й далі котяться згорьованим обличчям.
"Хочеться лягти і перетворитися на камінь, – схлипує жінка. – У нас ще стільки було спільних мрій, задумів. Ми мали жити щасливо ще багато років разом, виховувати дітей. Невдовзі доньці десять років, чоловік обіцяв приїхати на її день народження. Та вже не приїде..."
Після контузій Юрій був дуже втомлений, розповідає дружина. Його боліла голова від кожного гучного звуку, він багато спав. Так і не встиг до кінця пролікуватися, бо довелося повертатися на службу. А там уже й зовсім не зважав на здоров’я. "Нема часу", – відмахувався від прохань дружини звернутися до медиків.
Кожен спогад про чоловіка – безцінний.
"Мабуть, не було чогось такого, що він не вмів. Грати на баяні або читати реп молдовською – будь ласка. Любив вимикати на телевізорі звук і на свій лад озвучувати фільм або рекламу. Виходило дуже смішно. Писав вірші, співав. Ніколи не скиглив. Як у тій пісні: "Я не боявся, не нив, не просив", – каже Тетяна.
У Тусі було дуже багато друзів.
"Якось робили йому день народження вдома, то довелося доставляти ще кілька столів, бо всі гості не вміщалися. До чоловіка постійно хтось приходив. Він обожнював компанії, був завжди у центрі уваги", – каже Тетяна.
Юра був чудовим чоловіком і батьком.
"Дітям він вигадав "годину дурощів", під час якої вони робили, що хотіли, а опісля мали слухатися. Всю хатню роботу і догляд за дітьми ми ділили навпіл", – згадує дружина.
Був ладен віддати побратимам останнє.
"Я часто купувала чоловікові різні речі. Мені так було легше. Вірила: Юра повернеться і буде їх носити. Хоча він завжди відмахувався, мовляв, нічого не потрібно. Недавно замовила йому окуляри, бо попередні чоловік віддав своєму побратимові, який також уже загинув. Днями ці окуляри надійшли..." – зітхає дружина героя.
Викладачка географічного факультету ЧНУ Наталія Аніпко, кураторка групи, у якій навчався Юрій Турлай, ініціювала петицію до президента із закликом присвоїти воїну звання Героя України. Також збирає спогади про свого студента: задумала написати про Юрія книгу.
"Дуже хочеться, щоби про таку людину, як Юра, знали всі, – каже пані Наталя. – Він був неймовірним. Це людина, про яку згадуватимеш усе життя. Кожен, хто із ним перетинався, назавжди його запам’ятовував. У ньому вражало все. Передусім патріотизм. Пригадую нашу поїздку групою на першому курсі до Львова. Із собою Юра взяв синьо-жовтий прапор.
Звісно, він був у перших рядах під час Помаранчевої революції, потім – Революції гідності. А коли почалася війна, відразу пішов на фронт. І це не здивувало нікого з тих, хто знав цього дивовижного юнака. Він настільки любив Україну, що не міг вчинити інакше".
Кілька років тому однокурсники планували зустріч випускників. Ініціатором був Туся. Завадила клята війна, зітхає Наталія Аніпко:
"І ось тепер ми зібралися разом на цвинтарі, щоби провести Юру в останню дорогу. Хтось із гіркотою зауважив: "Маємо зараз тут зустріч із випускниками". На жаль, зустріч ця вийшла неймовірно сумною. Нам так бракуватиме нашого Юрчика..."
Триває підпис петиції до президента щодо присвоєння Юрію Турлаю звання Героя України. Станом на 22 березня її підписали понад 8700 людей із необхідних 25 тисяч. Усіх небайдужих закликають долучитися до підписання петиції.
Підписати можна за посиланням.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
