Буковинцю Миколі БУЧАЦЬКОМУ – 59 років. Він – старший солдат другої гірсько-штурмової роти 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону. Попри поважний вік, чоловік виконує обов’язки в штурмовому підрозділі нарівні з усіма. Одружений, має двох дітей і онучку. Ще з 2014 року захищав Україну в зоні АТО/ООС. Був полковником податкової міліції, працював заступником начальника слідчого відділу податкової міліції області, заступником начальника Кіцманської РДА. Перед початком війни був заступником голови Мамаївської громади, проте доєднався до ЗСУ.
"Ворог нас помітив, і це був недобрий знак"
Пан Микола розповів про бій 9 червня 2023 року біля села Веселе, що поблизу Донецька.
"Ми заходили тоді дуже рано, – згадує він, – було ще темно. Провідник нам тоді сказав, що йти недалеко – близько півтора кілометра. "Будьте уважні, – нагадав він. – Поле прострілюється, а стежка – єдиний безпечний шлях, бо навкруги все заміновано". Я думав, що тоді буде дуже важко, йшло аж вісім людей одразу. Йшов у складі передової групи, навантаженої зброєю, патронами, РПГ (ручний протитанковий гранатомет – авт.), лопатами. Ніхто не знав наскільки там все погано. Полем ми йшли десь хвилин двадцять. Як більш досвідчений, йшов попереду, ведучи групу. Вузькими стежками, часто петляли попри зруйновані будинки і спалену техніку. За цей час небо від абсолютної темряви змінилось до сходу сонця і білого дня".
Військовий розповідає, що ворог їх зустрів вогнем з АГС (автоматичного станкового гранатомета – авт.).
"Коли ми вже підходили до кінця поля, роздивились край спаленої посадки і вузькі окопи. Вже на самому підході до окопів нас зустрів вогонь із ворожого АГС. Ворог нас помітив і це був недобрий знак. Ми з напарником залягли біля самих окопів. Над окопом стояло лиш одне спалене дерево, від якого залишився стовбур. Група, яка була зі мною, залягала на відкритій місцевості і не знала, що робити. Як тільки з’явилася можливість підвести голову, почав їм кричати, що треба розосереджуватись і рухатись далі – вздовж посадки. Там є хоч якесь укриття. Тільки-но інші встигли зайти в посадку метрів через двадцять, чую свист і вибух: прилетіла 82-мм міна. Зриваємося, встигаємо залягти в нове укриття, а туди, де раніше ховалися, прилітає міна", – розповідає М. Бучацький.
"День був дуже важкий"
Групу пана Миколи прикривала наша артилерія.
"Командир по рації запитує обстановку. Через хвилину каже: "Зараз вас прикриє наша арта". Ще десь через хвилину обстрілів чую прихід нашого 155-мм снаряду. Одразу обстріл ворога припинився. Після того командир передав: "Плюс, молодці. Тепер облаштовуйте позицію і здійснюйте спостереження". Провідник у нас виявися пораненим, а з ним ще один наш хлопець. Доки була можливість, вони відступили. Потім ми з напарником почали копати і облаштовуватись. Через деякий час прийшла друга група і забрала з собою ще двох людей. Потім ще одна і з ними двоє пішли по підтримку. День був дуже важкий. Періодичні обстріли, групи, що були попереду, приймали бій і займали позиції", – згадує М. Бучацький.
Військовий каже, що ситуація була складною, адже залишилися поранені від попередніх підрозділів, окопи яких відділення пана Миколи займало.
"Ввечері зібралася група із чотирьох поранених з турнікетами, що потребували допомоги і огляду лікаря. Ввечері з нами зв’язався командир і запитав, хто з нас добре запам’ятав дорогу. Напарник сказав, що може провести, якщо буде потрібно. Командир наказав провести. Напарник залишив мені рацію, зустрів поранених і відвів їх. Десь через хвилин двадцять чую автоматні постріли, які наближаються. І це не один чи два автомати, а група. Висока трава на горизонті і яр, який починався перед посадкою, заважали огляду. Передаю командиру, що чую, як наближаються автоматні постріли. Він каже: "Приймай бій, ми прикриємо". Розумію, що зайве розкривати свою позицію ворогу не треба, підбігаю до краю посадки і окопів, де по нас вели обстріл, і вистрілюю туди один магазин. Лиш встигаю відбігти звідти, як туди починає стріляти АГС. Майже одразу чую, як летить наш 155-мм снаряд. Вибух – і одразу все змовкло. Не чутно ні автоматів, ні АГС. Доповідаю, що все тихо", – говорить військовий.
"Не стріляй, Миколо, свої"
Через рацію Миколі передали, що його напарник, який відводив групу поранених, отримав поранення, коли повертався на позиції.
"Я вже готую собі автомат, патрони і гранати, щоб зручно було швидко їх використати, бо розумію: ніч буде важка. Починаю вдивлятися в тепловізор і бачу теплові силуети недалеко від мене. Беру гранату і думаю, що зараз їх підпущу ближче і буду кидати. Вдивляюсь далі: тепловий слід поступово відступає. Думаю, мабуть, вирішили відступити, бо не знають, скільки тут може бути. Через деякий час чую, як починає стріляти ворожий АГС, – провадить пан Микола. – Стріляє далеко від мене, але потроху наближаючись. І тут чую: "Не стріляй, Миколо, свої". Біжить напарник, а за ним під обстрілами – евакгрупа. Я кажу: "Сказали, що ти триста!". Він показує на ногу і каже: "Нічого, жити буду".
"Ніч минула відносно тихо, – продовжує він. – На ранок на нас виходить командир і каже, що зараз підійде нова група, яка нас поміняє. Коли ми виходили через поле, нам вслід стріляли кулемети. Перший раз бачив, як кулі лягали в землю просто біля наших ніг. Але до ворога було далеко, і ми не зупинялись, тож попасти в нас було важко".
Окрім задач на полі бою, пан Микола допомагає своєму підрозділу співпрацею з волонтерами, адже має повагу у своїй громаді. Військові кажуть, що волонтери забезпечують усім – від продуктів до автівок та дронів. У 2023 році Миколу Бучацького нагородили медаллю "Захиснику Вітчизни".
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
