Фото надані Максимом Корольовим
Чернівчанин Максим Корольов у перші дні війни долучився до лав 107 окремої бригади тероборони. За порятунок пораненого побратима отримав нагороду від 66 окремої механізованої бригади – нагрудний знак "За мужність і відвагу".
Про це ідеться у публікації "МБ", пише molbuk.ua
"Навіщо мені Рембо? Буду Фунтиком"
Тривале перебування на передовій позначилося на здоров’ї Максима. Він отримав велику кількість контузій, травмував ногу. Не може спокійно спати: щоночі йому сниться війна, обстріли, бої і загиблі товариші... Серед них – чернівецький музикант Пилип Стахов (Філ), який також пішов на фронт у перші дні. Вони були дуже близькими друзями. Часом Максим прослуховує останнє голосове повідомлення від Філа – і горло стискається.
"Досі не можу повірити, що його вже нема", – втирає очі.
Кілька місяців тому Максим повернувся до Чернівців на лікування. Тут "МБ" й поспілкувався із захисником.
"Через проблеми зі здоров’ям я мав статус обмежено придатного у мирний час, – каже. – Але не міг сидіти вдома, коли країна у війні. Мав навички володіння зброєю, тож гадав, що буду корисним на фронті. Мій позивний – Фунтик, на честь кумедного поросяти із відомого мультфільму. Так мене у дитинстві називали у сім’ї. Спочатку хотів узяти позивний Арнольд або Шварц. Потім вирішив: навіщо мені Рембо, буду Фунтиком. Так веселіше", – усміхається.
"Були втомленими, але щасливими, що вижили"
На Луганщині, куди відправили їхній батальйон, на бійців чекало багато небезпек.
"Ми виходили із Дмитром, моїм земляком. Дуже класний хлопець. На жаль, його вже немає... Ішли вночі. Було темно-темно, навіть місяць не світив. Рухалися навпомацки. Кацапи почали по нас стріляти із "сонцепьоків" (тяжка вогнеметна система – ред.). Чотири рази над нами зависав FPV. Ми уже прощалися із життям. Але дрони полетіли геть. Довго йшли, я ще й ногу травмував. Були втомленими, але щасливими, що вижили".
На зміну їм на позиції відправили чотирьох інших бійців. Але вони так і не дійшли. Ті дрони, які не вразили Фунтика із Дмитром, наздогнали їхніх побратимів...
"Їхні тіла так там і залишилися: росіяни не давали їх забрати. Вивезти і поховати вдалося лише одного… Коли дізнався, що загинули, не міг говорити і лише плакав", – каже Максим.
Позиція наших бійців розташовувалася всього за кількасот метрів від ворога. Одного дня по ній прилетіло. Фунтика контузило, але не зачепило. А от побратимові Мурчику осколок поцілив у стегнову артерію. Важливою була кожна секунда. Максимові перед очима усе пливло після вибуху, але він зібрав останні сили і врятував товариша.
"Я розумів: якщо зараз не опаную себе, поранений стече кров’ю. Сказав по рації, що Мурчик "триста", і наклав йому турнікет. Він вижив, хоча й залишився без ноги. Зараз у Чернівцях. Коли зустрічаємося, ніби щасливий, усміхається", – розповідає боєць.
Котик Мурзик постійно проводжав на позиції
Фунтик гортає світлини на телефоні.
"Оце моя позиція, сюди прилетіла авіабомба, – показує. – Утворилася вирва завглибшки три і завширшки десять метрів. Я в той момент саме пішов лягати у бліндаж. Міна впала за кілька метрів. Каска відлетіла в один бік, я в інший. Але нічого, отямився". Боєць також показує підвал за два кілометри від позицій. Знайшов його захаращеним, холодним, темним. А облаштував, як справжній господар: встановив опалення, освітлення, стіни і долівку встелив килимами. Усе там було: ліжко, кухня, вішалка для речей.
А для повного щастя завів кота Мурзика.
"В одній "черепасі" (підвал – ред.) ми натрапили на шістьох кошенят. Хлопці їх розібрали, я теж собі взяв. Мурзик був дуже лагідним, жодного разу мене не дряпнув, постійно проводжав на позиції. Згодом довелося залишити ту територію, ворог наступав. Мурзика із собою взяти не міг, ми й так заледве врятувалися. Не знаю, що з ним сталося..." – каже Максим.
А ще раніше до бійців щовечора навідувався їжачок і наминав смаколики, якими його пригощали. "Нічний дожор", – жартували хлопці. Назвали колючого Петруччо.
"Виявилося, що я ще той перець"
Після контузій і пережитого особливо важкі для Фунтика ночі.
"Хлопці з мене потім сміялися, бо я в лікарні серед ночі якось сів і крізь сон кажу: "Якщо хочеш ножем убити росіянина, то цілься не в тулуб, а відразу в шию". І далі заснув. Досі постійно сниться війна. У перші дні після операції підстрибував серед ночі, кудись біг, ударявся головою об двері. Потім сиджу і не розумію, де я".
Водночас два з половиною роки на війні допомогли Максимові повірити в себе.
"Раніше вважав себе боягузом. Думав, як поряд прилетить – знепритомнію від жаху. А виявилося, що я ще той перець", – усміхається.
Кохана дружина і донька дуже підтримували.
"Ми переписувалися кожної вільної хвилини, сумували одне за одним. А коли в доньки був випускний, вона виголосила у промові: "Хочу подякувати своєму татові, який воює за Україну".
Деякі вияви вдячності сильно зворушують Максима.
"Днями їхав на автосервіс міняти літню гуму на зимову. Майстер, знаючи, що я військовий, на запитання, скільки винен за роботу, відповів: "Гарного дня". Не взяв ні копійки. Я такий щасливий ходив, було дуже приємно", – зізнається.
Фунтик спокійно сприймає те, що в Чернівцях вирує звичне життя, і не вважає, що кожен має бути на фронті: "Я просто бачив, що там робиться. Нікому бачити цього не бажаю".
Максим Корольов веде свій Tik-Тоk, де публікує різні ситуації із військового життя. Посилання на Тik-Tok Максима тут.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
