Біла Криниця - світ, що зникає (ФОТО)

Біла Криниця розташована на самому кордоні України та Румунії. Свою назву село отримало завдяки вапняковим породам, які забарвлювали воду в колодязях у білий колір. Із кінця ХVІІІ століття і до наших днів Біла Криниця залишається центром руської старообрядницької церкви і святою землею для всіх старовірів. Їдемо до поселення з туристами вузькою, гравійною дорогою, над якою нависають гілки з червонобокими яблуками та синіми сливами. Скромні дерев’яні та глиняні будиночки подекуди стоять пусткою, городи і сади позаростали бур’янами. На вулиці не видно жодної людини.

Собор охороняється державою …УРСР

Серед цього забуття виринають здалеку дивовижні бані Успенського собору, який вражає своєю красою. Він схожий на храм Василія Блаженного у Москві. Стіни викладено із бірюзової глазурованої цегли, дзвіниця покрита кольоровою черепицею. Кам’яна огорожа з бійницями нагадує фортечні стіни. Собор був збудований у 1901-1908 роках за кошти подружжя московських купців Овсянникових на честь їхнього рано померлого сина Олександра. Витратили фантастичну на той час суму – 500 тисяч карбованців золотом. Матеріали привозили з Москви, зокрема гранітні деталі, литво, поливну цеглу, мозаїку. Із Росії також привезли різьблений позолочений іконостас, дерев’яні ікони роботи володимирських і новгородських майстрів.


Перед аркою висять вицвілі від часу правила поведінки для відвідувачів собору. Жінкам забороняється заходити сюди без хустки на голові, у міні-спідницях, штанах і шортах, у критичні дні, прикладатися до ікон з косметикою на обличчі. Чоловікам не можна заходити у сорочках з короткими рукавами, у стані алкогольного та наркотичного сп’яніння. На дверях прибита металева табличка, що собор старообрядців охороняється державою …УРСР. Тобто державою, якої не існує вже 24 роки. За цей час нова українська влада навіть не спромоглася поміняти табличку. Отож виходить, що ніхто з нинішніх чиновників не відповідає за пам’ятку національного значення і не переймається її станом.

"Із тисячі старообрядців залишилося 153"

Заходимо всередину – і ніби потрапляємо на сотні років назад. Витерті від давності ікони, підсвічники, рояль… Зі стелі звисає велика ажурна лампа. "Усе тут дихає святістю", – шепоче жінка біля мене. Іконостас заступає дерев’яне риштування, на якому працюють кілька чоловіків. До нас підходить священик у чорній рясі, з довгою сивою бородою.


Ремонтуємо собор власними силами. Один добрий віруючий чоловік допомагає матеріалами. Хоча нашій церкві не дуже допомагають, круті джипи сюди не заїжджають. І влада нами не цікавиться. Пожертвування надходять від звичайних людей. У цьому світі, де ми тимчасові гості, головне не багатство, а душа і добрі справи, – говорить отець Володимир літературною українською мовою. – Я служу в єпархії у Києві, яка знаходиться якраз на тому місці, де князь Володимир колись хрестив Київську Русь. Закінчив Львівський поліграфічний інститут. А потім пішов до старовірів, висвятився на священика.


Чим ваша віра відрізняється від інших православних? – запитуємо.

- Ми відправляємо Богослужіння за старовинними старослов’янськими книгами. Хрестимося двома перстами, бо не була розп’ята Пресвята Трійця, а тільки Ісус Христос. Під час Богослужіння, яке триває чотири години, співаємо не по нотах, а по крукях – ніби бджоли гудуть у вулику. Всі стоять, лавок немає. Тільки кланяємося, на коліна не стаємо, –пояснює отець Володимир. – На хресних ходах ходимо за сонцем, а не проти нього. Бо за Євангелієм Христос – це сонце, і ми йдемо за ним, а не назустріч йому, бо так можна і розминутися. Під час хрещення дитину тричі погружаємо у воду з головою, а не обливаємо її, як це роблять в інших церквах. Обряд вінчання проводимо тільки з тими молодими людьми, які приймають нашу віру і хрещення з триразовим зануренням.

– Усі ікони в соборі – дуже старовинні, ручної роботи, написані на дубі та липі, – показує священик. – І все, що тут знаходиться, має 100 і більше років. До радянської влади у Білій Криниці проживало до тисячі старообрядців. Зараз, за офіційною статистикою, залишилося 153-оє. Багато хто вже помер, молодь виїхала, бо немає роботи. Але всі дотримуються старообрядницьких традицій. Колись у цьому селі було 20 церков, з яких нині залишилося тільки три. Комуністи розібрали релігійні споруди, а з цієї цегли збудували райком партії у Герці і баню. У нашому соборі зробили колгоспний склад для міндобрив, ікони покидали на вантажівку і вивезли. Знайти вдалося мало.

Наприкінці 1980-х років минулого століття храм повернули старообрядцям. Академік Дмитро Ліхачов і Раїса Горбачова обіцяли відреставрувати його. Але Горбачова зняли, прийшов Єльцин – і на цьому все закінчилося.

Нині на відновлення Успенського собору потрібні десятки мільйонів гривень. У прихожан таких грошей немає. Немає їх ні в сільському, ні в районному бюджетах. А область і держава не поспішають допомагати.

"Живемо скромно, за Божими законами"

79-річна пані Анна – у темній сукні, голова пов’язана хустиною – живе через дорогу від собору. Жінка запрошує нас на своє подвір’я, виносить з хати великий альбом, на титульній сторінці напис старослов’янською.

– Його передала мені на збереження моя бабуся Поліксенія, яка служила ігуменею в жіночому монастирі. Він знаходився ось там неподалік, – показує жінка рукою. – А в цьому будинку колись жили монахині, за якими я доглядала дівчиною. У 1950 році жіночий монастир закрили. Монашки виїхали, залишивши мені будинок. Відтоді мешкаю в ньому. А цей альбом подарувала нашому митрополиту Афанасію рада всеросійського з’їзду старообрядців, який відбувався у Білій Криниці. Тут є рідкісні старі фотографії. Ось будівництво Успенського собору. А це митрополит Афанасій з ченцями чоловічого монастиря, який також був колись у нашому селі. У ньому була зібрана велика бібліотека, переписувалися рідкісні книги, знаходився архів митрополії. На території монастиря розташовувалися Покровський собор, храм святого Миколи, митрополичі палати, двоповерховий братський будинок. За радянської влади все зруйнували і спорудили на цьому місці прикордонну заставу. У нашому селі всі –старообрядці. Ми живемо скромно, за Божими законами. У нас немає хоромів, ми не ганяємося за багатством та грошима. Їмо те, що Господь пошле. Ось привезли мені дров на зиму – і я щаслива. Буде в хаті тепло.

Неподалік собору стоїть ще одна унікальна споруда – муровано-дерев’яна церква Козьми та Дем’яна. Вона також охороняється "державою УРСР", про що свідчить табличка на дверях. Усе тут дихає старовиною: образи, підсвічники, лампадки, лампи. Зберігся великий – аж до стелі іконостас з дев’ятьома рядами старообрядницьких ікон.

Невеличка на зріст 82-річна пані Тетяна у церкві і за прибиральницю, і за сторожа. "Це перший храм, який побудували у Білій Криниці, – розповідає жінка тягучою російською, ніби співає. – Частину будівлі вдалося відремонтувати, а на решту не вистачило грошей. Стіни сипляться, дах протікає. Люди, які приїжджають сюди на екскурсію, дають невеликі пожертви. Моляться ось до цієї ікони Козьми та Дем’яна за здоров’я, просять миру для України. Багато старих ікон пропало, бо церква не охороняється. Вкрали два старовинні Євангелія і дві срібні чаші. У нашому селі немає ні школи, ні магазину. Хліб привозять двічі на тиждень. Людей мало в селі залишилося, здебільшого літні. Минулого місяця трьох поховали.

На прощання пані Тетяна обіймає нас і просить приїжджати ще. Старенька стоїть біля дверей храму і ще довго махає нам рукою.
– Для нас це екзотика. А для цих людей – щоденне життя з їхньою вірою та боротьбою за збереження своїх традицій і храмів. Шкода, якщо цей чистий світ пропаде, – сумно зауважила одна з туристів із Києва.

З історії Білої Криниці

Поселення було засноване 22 родинами російських старообрядників-липованів. Називали їх так тому, що вони носили лапті, сплетені з липової кори. Липовани зберегли вірність старій православній церкві після розколу в XVII столітті, спровокованого патріархом Никоном. У 1783 році австрійський цісар Йосип ІІ дозволив біженцям-липованам заселитися у спустошених селах Тернавка і Варниця, на місці яких і виникла Біла Криниця. Австро-угорська влада ставилася до старовірів досить толерантно, бо вони були гарними господарями, не вживали горілки. Їх звільнили від податків на 20 років, на 50 років – від військової служби. За невелику плату переселенці одержали землю і були звільнені від панщини.

У приміщенні Успенського храму відбувалося два всесвітні собори руської православної старообрядницької церкви: у 1996 та 2006 роках.

У 1988 році в Білій Криниці був створений музей старообрядництва, але в 1996-му його закрили у зв’язку зі скороченням витрат бюджету.

Старообрядцями були співак Шаляпін, театральний режисер Станіславський, меценати Морозови, Третьякови, Мамонтови, Строганови, Рябушинські. Про життя старообрядців у Білій Криниці писали Л. Толстой, В. Короленко, А. Герцен.