Сантрапинських бачить себе тільки у футболі і не терпить соцмереж

Один із лідерів "Буковини" Євген Сантрапинських про життя у футболі та поза ним
На стадіоні після голу у ворота суперника його прізвище часто вигукує диктор Сергій Батюк в унісон із трибунами. Євген Сантрапинських – один із тих, хто вже кілька років веде команду до вищих позицій у Першій лізі.

Про те, у якому класі він познайомився із дружиною та кого вважає футбольним Богом, півзахисник "Буковини" розповів "МБ".
– Де було ваше дитинство, хто ваші батьки і як обрали футбол?
– Мої батьки, як кажуть, робочий клас. Середня родина. Батько працював на заводі, мама – у порту. Раніше в Іллічівську була команда "Портовик", яка виступала в Другій лізі. Ми приходили на футбол, дивилися. Там були дитячі тренери. Мені дуже подобалося. Я прийшов до тренера Олександра Каплона й почав у нього тренуватися. У 16 років мене побачили в Запоріжжі і я поїхав туди грати на чотири роки. Після Запоріжжя повернувся до Іллічівська, хотілося трохи побути вдома. Грав у складі "Бастіону" проти "Буковини" за вихід до Першої ліги. Ми програли, і "Буковина" вийшла в Першу лігу. У мене тоді закінчувався контракт. Мені запропонували контракт з "Буковиною". Я приїхав до Чернівців і три роки вже тут.
– Із чим, окрім футболу, ви пов’язували своє майбутнє?
– Якщо чесно, мені дуже до вподоби футбол. Футбол – це моє життя. Ніде себе не бачу, окрім футболу.
– У дитинстві всім присвоюють прізвиська. У вас таке було?
– Так, мене називали Джексон. Мене звати Женя, тому за співзвучністю якось так вийшло (сміється, – авт.).
– Ви жили в Запоріжжі й у Чернівцях. Чим відрізняється життя там і тут?
– За великим рахунком – нічим. Єдина відмінність, що в Чернівцях люди відкритіші, привітніші, поспілкуватися люблять. У Запоріжжі немає такого. Там "сірі" люди, особливо не поспілкуєшся. А в Чернівцях не так, та й місто мені дуже подобається.
– Ви росли біля моря, рибу ловили?
– Ловив, чому ж не ловив? Бичків – на черв’яка, на хліб замочений. Зараз навіть згадати важко. Але зі школи до моря не тікали. Усе місто майже на морі збудоване. 15 хвилин іти до моря з будь-якої точки міста. Місто невелике. Таксі там зараз коштує 10 гривень по всьому місту. Хто народився біля моря, той зрозуміє, що для нас воно було досить буденним. Ми ж там живемо.
– Де ви любите відпочивати?
– Відпочиваю тільки вдома. Там море. Мені немає сенсу їхати за кордон. Гуляємо з дітьми та дружиною. Більше ніде не відпочивав у житті.
– Як ви познайомилися з дружиною?
– Ми з Юлею навчалися в одному класі. Вона прийшла до нас у шостому класі. Я придивлявся обережно. А вже в дев’ятому класі я запропонував їй зустрічатися. Так з того часу ми й зустрічалися. Усе знали одне про одного. Більш ніж два роки тому ми побралися. Маємо двох дітей: старший Андрій, а молодший Давид. Давид місяць тому почав ходити, а Андрій уже демонструє футбольні таланти. У нього вже м’ячів із десяток. Щоразу, коли гуляємо, йому потрібно купити м’яч. Приходимо додому, і у квартирі починаємо грати у футбол. Любить він це.
– Дружина за такі ігри не сварить?
– Та ні, не сварить.
– Що любите їсти?
– Їм усе. Після тренувань, особливо у спеку, їсти не хочеться. Мені дружина телефонує, каже що, наприклад, борщ зварила або я замовляю. Макарони, гречка, картопля… Харчами не перебираю.
– Чарку п’єте?
– Чарку? Тільки у свята.
– Як ставитеся до соціальних мереж?
– Я не їхній прихильник. В Інтернет можу зайти, подивитися те, що мене цікавить. Якщо треба, простіше зв’язатися телефоном, зустрітися й поспілкуватися. Люди якось знайомляться в мережі, зустрічаються, спілкуються. Я цього не розумію. Віддаю перевагу живому спілкуванню.
– Хто у футболі ваш кумир?
– Мені дуже подобалася гра Сергія Реброва. Із дитинства захоплювався нею. Одного разу, ще коли був у Запоріжжі, сидів на заміні під час матчу з "Динамо", де тоді виступав Ребров. Але грати тоді не довелося. А з тих гравців, які найкращі нині, напевно, Мессі.
– Яка команда, окрім "Барселони", для вас є ідеалом?
– Крім "Барселони", мабуть, не знаю. Загалом ідеалом у футболі не може бути жодна команда. Будь-яку команду можна перемагати. Не важливо, як вони грають. Головне – як ти налаштований.
– З якою командою хотіли би надалі пов’язати долю?
– Хотілося би виступати у Прем’єр-лізі, але за яку команду – сказати важко.
– Як оцінюєте нещодавній ажіотаж довкола можливості для "Буковини" грати у Прем’єр-лізі?
– Коли вперше почув, що для нас є така можливість, то не повірив. Потім уточнив – справді. Але ж усе вирішувалося не тут. А так, у принципі, це було би супер для чернівецьких вболівальників. І для нас це був би досвід. Ось грали днями на зборах з "Іллічівцем" – 5:5 зіграли. Приємно грати проти команди, яка вміє грати у футбол.
– Що хотіли би сказати вболівальникам?
Хотілося би побажати приходити на стадіон. Коли шалена підтримка, то самі люди бачать, що команда грає краще. Тоді є для кого грати. Тренер нам постійно каже: "Хлопці, ми повинні показати хорошу гру, а не тягнути так, щоб лише виграти. Треба, щоб люди отримували задоволення від перегляду гри". Я вважаю це правильним.

Михайло Салітра
З досьє "МБ"
Євген Сантрапинських, гравець ФСК "Буковина".
Народився 21 жовтня 1987 року в Іллічівську Одеської області.
Зріст – 173 см.
Вага – 68 кг.
Амплуа – півзахисник.
Номер – 21.

Виступ у професійних командах:
2005-2009 – "Металург" (Запоріжжя);
2009-2010 – "Бастіон" (Іллічівськ);
Із 2010 – "Буковина" (Чернівці).