«У театрі ми проживаємо кілька життів»

На сцену театру "Голос" виходять актори, одягнені за радянською модою: у шкільних формах, фартушках, із заплетеними у косички бантиками. Вони грають по-справжньому – плачучи, сміючись, глибоко переживаючи те, що написано у сценарії.

Усе так, як зазвичай буває в театрі. Але є одна велика відмінність: у виставі "Дівчинка і квітень" майже всі актори – школярі. Найстарші серед дитячого колективу – виконавці головних ролей 17-річні Софія Куваєва та Павло Кантемір. Софія ще навчається у школі №4, Павло – студент. Наймолодша акторка – семикласниця школи №11 Оля Щавінська. Усі юні актори – це єдиний дружній колектив.

Додому вони приходили іноді навіть опівночі. Але вчителі та батьки з розумінням ставилися до цього – нехай вже краще діти будуть зайняті корисною справою.

– Якось під час вистави у мене з носа почала текти кров, – пригадує Софія КУВАЄВА. – Можливо, я перехвилювалася. Довелося вдавати, ніби так і заплановано, а інші актори підіграли мені. Добре, що це трапилося перед завершенням першої дії, тож був час оговтатися. Під час антракту ми чули, як хлопчик-глядач запитав: "Мамо, а це була справжня кров чи томатний сік?"

– А у мене якось відпав підбор, – з усмішкою пригадує Оля ЩАВІНСЬКА. – Я спочатку й не помітила. Вийшла на сцену, стаю на ногу і відчуваю, що підбора немає. Але я продовжила грати, ніхто й не помітив.

– Ми наче проживаємо два життя: одне – реальне, інше – на сцені, – каже Павло КАНТЕМІР. – На сцені ми перевтілюємося у своїх героїв, відчуваємо те, що й вони. Як каже наш режисер, головне – віра у запропоновані обставини.

– До театру нас тягне, як магнітом, – зізнається учениця 11 класу школи №11 Вікторія ІЛКУ. – Нам не завжди цікаво з нашими ровесниками. Тут ми наче розмовляємо іншою мовою. У всіх нас є спільні інтереси, цікаві усім нам теми.

– Глядачі так заряджають нас своєю енергією, позитивними емоціями, що іноді ми навіть не відчуваємо втоми, – каже Павло Кантемір.
Школярі ще не визначилися, чи оберуть у майбутньому акторську професію. Більшість із них сприймає гру в театрі поки що як хобі, а далі буде видно. Хоча ось, наприклад, 16-річний Олександр ГЕРМАН вже визначився зі своїм майбутнім: "Я навчаюся в училищі мистецтв імені Сидора Воробкевича на режисерському відділі. Ще не вирішив, ким хочу бути: актором чи режисером, але точно знаю, що пов’яжу життя з театром".

Режисер-постановник вистави, заслужений діяч мистецтв України Петро КОЛІСНИК:

– Зупинився на п’єсі "Дівчинка і квітень", тому що вона порушує важливе питання – із чим молода людина входить у життя. Мене це турбує, бо вихованням молоді у нас мало хто займається. Дають знан­ня, рейтинги складають, проводять різноманітні конкурси красунь. Але не вважаю, що ці конкурси дають якесь внутрішнє наповнення, духовне надбання.

Акторська праця важка, як і будь-яка інша. Звісно, щоби бути актором, треба мати талант, але цього замало. Потрібно володіти базовими знаннями акторського мистецтва.

– До театру-студії "Гердан" ми приймаємо дітей з 10-річного віку, – каже Петро Денисович. – Під час прийому влаштовуємо невеличкий кастинг, на якому перевіряємо, чи дитина має вокальні здіб­ності, володіє художнім читанням і чи взагалі у неї є талант до акторської професії. Навчання у театрі-студії безкоштовне.
Галина МАРКІВ

Театральні гуртки у Чернівцях

 Театр-студія "Гердан"
(вул. Поповича, 4).

 Театральний гурток "Паросток" ("Юність Буковини",
вул. Червоноармійська, 5).
Запис – з 1 вересня. Вік – від 6 до 15 років.

 "Театр юних чернівчан" (Палац дітей та юнацтва, вул. Шептицького, 10).
Запис – з 1 вересня. Вік – від 5 років.

 Літературний народний театр (Будинок естетики та дозвілля, вул. Шепетівська, 5).
Запис – у вівторок, 16.00. Вік необмежений.

 Театр естрадних мініатюр і публіцистики (Центральний Палац культури, Театральна площа, 5).

 Народний драматичний театр (Центральний Палац культури, Театральна площа, 5).
Запис – з 1 вересня. Вік – від 5-6 років.