«Дзвони можуть сміятися і плакати»

Уже десять років ієромонах Нар­кісс підіймається на старовинну дерев’яну дзвіницю і скликає людей на молитву до найстарішого у Чернівцях монастиря. Мелодію давніх дзвонів чути на багато кілометрів – і в Чернівцях, і в навколишніх селах. "Навіть якщо людина не може прийти на Богослужіння, вона хоча б на певний час відволікається від буденності, повертається помислами до Бога, відчуває умиротворення. Церковні дзвони – це молитва у бронзі, здатна зцілювати людей від тяжких недуг – фізичних та духовних, – каже отець Наркісс. – Дзвони можуть сміятися і плакати. Радісно звучать дзвони у свята, коли скликають на Богослужіння або коли повідомляють про вінчання. І тужать, сповіщаючи про те, що чиясь душа відійшла у вічність. Коли дзвоню, ніби підіймаюся до неба".

Великий дзвін вилили ще за царя

Чоловічий монастир Різдва Пресвятої Богородиці "Гореча" Чернівецької Буковинської єпархії Української Православної Церкви знаходиться в районі Кемпінгу. Ще здалеку серед лісу видніються золоті куполи храму. Марія Іванівна, яку ми зустріли дорогою, розповідає: "Як починають дзвонити у монастирському храмі, то відступають усі хвороби, навіть голова перестає боліти. Вони лікують хвороби серця й очищують кров, позбавляють від безсоння. Моя бабуся розповідала, що у давнину церковними дзвонами проганяли холеру та чуму".

Біля храму нас зустрічає отець Ісак. Разом із ним підіймаємося крутими сходами на дерев’яну дзвіницю. Там висять три старі дзвони різних розмірів. Згодом приходить ієромонах (монах, який має сан священика, – авт.) Наркісс – у чернечій одежі, з великим хрестом на грудях. "Цю дзвіницю збудували тоді ж, коли й церкву, тобто 1767 року. Цей рік вирізьблено на дверях храму, який був першою кам’яною спорудою Чернівців, – розповідає отець Наркісс. – Ми намагалися зберегти дзвіницю в її первісному вигляді. Але довелося замінити дерев’яні сходи, бо зігнили. Великий дзвін вилили, напевно, ще за царя у Воронежі. Можливо, він найстаріший у Чернівцях. Два менші дзвони збереглися з румунських часів, їх датовано 1928 роком. А ця дерев’яна дошка, прикріплена дротами, називається била, або тока. По ній били молоточками і відтворювали певний звук. Церкву ніколи не закривали – і ніколи не замовкали дзвони. У нас було багато випадків зцілення важкохворих. Головне – щира молитва, покаяння і віра".

Щоби бити у дзвони, потрібно відчувати мелодію

Кожен дзвін, як і людина, має свій голос, запевняє отець Наркісс. Є різні мелодії дзвонів залежно від призначення: благовіст, передзвони, буденний та святковий. "Кожен, хто приходить до храму, намагається хоча б раз смикнути за мотузку і вдарити у дзвони, бо це, мовляв, приносить щастя, – сміється отець. – Особливо люблять це діти. Їхні матері приходили до храму ще вагітними. Пізніше приносили немовлят на руках до церкви. Тут вони вчилися ходити та молитися. А зараз уже виросли і бігають на дзвіницю. Щоби навчитися бити у дзвони, потрібно відчувати мелодійний ритм. Треба також правильно тягнути за мотузку, бо інакше болітимуть руки".

Ще з дитинства отець Наркісс прагнув духовного життя. І десять років тому прийшов до монастиря. Під час постригу в монахи отримав ім’я Наркісс. "Людина потрапляє до монастиря не випадково, а за Божою волею, – переконаний отець Наркісс. – Усе моє життя дорога вела мене сюди. Я родом із Хотина. У нашій сім’ї не було ні священиків, ні ченців. Я перший взяв на себе цю ношу і вдячний Господові за неї". 
Надія БУДНА

З історії
Храму цар Олександр I подарував золоті дукати

Найстаріший у Чернівцях монастир на Горечі засновано у XVII-XVIII століттях. Дослідник Чернівців Раймунд Фрідріх Кайндль писав про скит у цій місцевості. Вперше про нього згадувалося у грамоті за 1719 рік. Підтриманий єпископом Антонієм Радовецьким скит розвинувся у монастир. Територія навколо нього називалася Кут Гореча і була приміською.
Саме тут 1765-1767 років замість дерев’яної церкви спорудили першу кам’яну споруду Чернівців – Вознесенський храм у стилі бароко.
У книзі "Історія Чернівців" Кайндль пригадує, як церкву на Горечі відвідав російський цар Олександр І. У жовтні 1823 року він приїхав на зустріч із австрійським цісарем Францом І. Поблизу Горечі на царя напали собаки паламаря. Олександр оборонявся палицею, яку вийняв з огорожі. За легендою, цю палицю потім довго зберігали у церкві як реліквію. Закінчилася пригода щасливо: цар пожертвував храму 50 золотих дукатів.