Пилип БОНДАРЕНКО у 2022 році добровільно прийшов до військкомату. До початку війни жодного стосунку до військової служби не мав. Працював у ресторанному бізнесі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, став на захист держави. Спочатку пройшов базовий курс військової підготовки. Згодом його підрозділ скерували на Бахмутський напрямок. Там Пилип отримав поранення та потрапив у російський полон. Далі – 20 місяців неволі та тортур.
Про це йдеться у публікації "МБ".
"Електошокер був щодня", – каже чоловік, підкурюючи сигарету.
– Народився я в Горлівці, але 2001 року разом із батьками переїхав у місто Новоселиця на Буковині. Тут навчався, згодом почав працювати. У 2022 році, коли почалася війна, я не відразу мобілізувався, але згодом прийшов до ТЦК, бо інакше не міг. Після навчання ми поїхали на Бахмутський напрямок. Брали участь у боях за Бахмут, Хромове та Василівку, – ділиться військовий.
Діставав побратима й отримав поранення
Бої точилися запеклі. Пилип, рятуючи пораненого побратима, який перебував на лінії зіткнення, отримав контузію. Його скерували на відновлення. Після реабілітації військовий перевівся у 28 окрему механізовану бригаду та повернувся до виконання бойових завдань.
– У Бахмуті ми воювали проти вагнерівців. Бої були дуже щільними та запеклими. Ми усіма силами стримували наступ противника. Є така думка, що під час наступу більше втрат має ворог, але, на жаль, під час утримання позицій їх також багато. Тоді працювало все: дрони, артилерія, міномети, авіація. Згодом ми обороняли Курдюмівку, там я і потрапив у полон, – згадує Пилип.
У полон Пилип Бондаренко потрапив ще з двома побратимами. Далі розпочалося пекло.
– Ми працювали втрьох як розвідувальна група. Сталося так, що потрапили у полон. Нам відразу зав’язали очі й руки та почали возити з колонії до колонії на окупованих територіях. Постійні допити, вибивання інформації, катування. Пам’ятаю, як до нас приїжджали їхні журналісти. Нас змушували говорити на камеру текст, який нам надиктовували. Постійно намагалися нав’язати, що Україна від нас відмовилася, – каже військовий.
Пилип гнав від себе погані думки та вірив, що скоро повернеться додому.
– Зламатися там дуже легко, але я точно знав, що рано чи пізно нас обміняють. З побратимами нас не розділяли. У камері ми перебували втрьох. Хоча камерою те складно назвати. Це бараки. Щоранку грав російський гімн, далі нас гнали їсти. Відчуття голоду мали постійно, – каже Пилип.
"Відчуття не передати словами"
Далі українських військових перевезли на територію РФ.
– У російській колонії ми також були постійно голодні. Рашисти застосовували різні тортури. Для них ударити електрошокером – то буденна справа. Наприклад, зайвий раз підвів очі або не так склав руки. Били вони так, щоб не було синців, бо у разі обміну ми не мали бути побитими. Також росіяни намагалися нас максимально ізолювати. Не виводили на вулицю, забороняли між собою говорити. Змушували багато часу стояти, бігти на тому самому місці. Прагнули психологічно знищити. Найбільше я хотів потрапити на вулицю, адже навіть збився з рахунку, скільки часу не бачив сонця. І щодня думав про обмін, – каже Пилип.
Одного дня Пилип Бондаренко і ще частина військових отримали наказ шикуватися. Їх повезли у невідомому напрямку.
– Відверто кажучи, я думав нас везуть на розстріл. Подумав: "Ну все, така в мене доля". Та виявилося, що нас повезли на обмін. Спочатку посадили в літак, потім – в автобус. Ці відчуття у хвилини, коли розумієш, що їдеш додому, не передати словами. Серце вилітало з грудей. Далі я побачив українські прапори й почув: "Слава Україні!" Емоції не можливо було стримати. Уже на українському боці мені дали телефон. Я відразу зателефонував мамі… – розповідає чоловік.
Зараз Пилип проходить реабілітацію після полону, але хоче допомогти побратимам закупити старлінки, адже вони на фронті вкрай важливі.
Для допомоги
4441 1111 2594 4748
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
