У Чернівцях відбулася презентація книги польського журналіста Павела Решки "Столик з видом на Кремль".
Про це повідомляє кореспондентка molbuk.ua.
Попри дощову погоду, у невеликому залі Літературного Целанівського центру зібралися десятки людей.
"Столик з видом на Кремль" — автобіографічний роман, у якому Павел розповідає про свій досвід та власні спостереження за психологією росіян.
У період із 2003 по 2006 рік Павел Решка був постійним кореспондентом у Москві від газети "Rzeczpospolita". Проте тоді він також їздив і до Києва, і до Тбілісі, де тривала "Революція троянд".
Саме під час Помаранчевої революції в Україні Павел вперше зацікавився нею. Він зізнається, що це було цікаво, адже тоді їхав не з Варшави, а з Москви.
Журналіст зазначає, що на той час у Польщі добре розуміли внутрішню ситуацію в Україні. Натомість у Росії все було інакше.
"Поки мої друзі в Польщі усвідомлювали, що таке Помаранчева революція, так, як розумів її я, у Москві інтелігентні, освічені люди, які знали мови та їздили світом, просили мене не згадувати про це у книзі. Мовляв: "Що ти нам розповідаєш? Це просто переворот. Одні інших скидають із влади. Палацовий переворот. І це — за американські гроші", — пригадує Павел.
Та все ж у той час він працював у Росії. Йому здавалося, що його знайомі — симпатичні, на перший погляд, люди, частина з них описана у книзі.
Модератор заходу Олександр Бойченко переклав книгу українською. Він зазначає, що у "Столику з видом на Кремль" зібрана ціла галерея образів росіян.
"Один десь воював у Чечні, але потім не захотів далі підтримувати режим, хоча й не виступав проти нього. Інший — ліберальний журналіст, який роками працював, а потім раптом отримав пропозицію з більшим заробітком і вирішив: навіщо йому ліберальна журналістика, яку й так ніхто не читає. А ще є журналістка, цілком цинічна, яка робить кар’єру, тому не дивно, що вона "вигризе" всіх довкола себе і за великі гроші зробить усе, що їй потрібно…", — розповідає він.
На запитання Олександра про три рівні Росії, які побачив Павел, і чи мав він надію на якусь перспективу цієї країни, журналіст відповів:
"Ми й так знали, чого можна очікувати від Росії. Тому на політичному рівні особливих здивувань не було. Якщо країною керує офіцер КДБ, то чого можна дивуватися? Ми жартували: кадебісти передали владу посткомуністам, а посткомуністи — посткадебістам".
Він зазначив, що і на суспільному рівні особливих очікувань не було, адже важко сподіватися чогось від народу, який затято підтримує агресивні дії своєї держави.
Книга "Столик з видом на Кремль" починається в Києві у 2022 році. Розповідь ведеться від першої особи.
Олександр Бойченко зачитує перші сторінки:
"Розділ перший. М. Із сотень моїх російських знайомих і десятків друзів зателефонувала тільки М.
— Це все правда? — запитала вона.
— Так.
Розмова не клеїлася. М просто зателефонувала невчасно. Черевики залишилися на вхідному килимку.
Помешканням розносився недобрий запах, принесений із Бучі. Там легко наступити на тіло — на вулицях, хідниках, у придорожніх рівчаках. Мертві. Скрізь. Цей запах важко зносити, і його неможливо позбутися. Достатньо одного разу, щоб потім, щоразу, перед очима поставали ті самі кадри: масові поховання, тимчасові могили, морги, заповнені до стелі. Тіла — чудернацько вигнуті від морозу, здуті від сонця, покусані псами або тихо заляглі на узбіччі — втомлені мандрівники. І повішеник. Тоненька, майже невидима мотузка, затягнута на шиї. Чорний костюм. Ноги ледь не торкаються землі. Зіщулений. Гротескний вигляд. Ніби схилився в поклоні, запрошуючи перехожого на власний похорон.
Коли М зателефонувала, вони всі саме проходили маршем перед моїми очима. Від найдавніших до найновіших".
Олександр зазначає, що ім’я М можна трактувати по-різному:
"Вона — М, і більше ніяк її не називають. Павел, звичайно, пише, що в цій книжці всі події й люди справжні. Можливо, імена змінені, але все, що тут відбувається, — правда. Єдина вигадана персонажка — М. Але, як ви розумієте, він бреше — вона зовсім не вигадана. Тож, коли на останній сторінці побачите, що вона вигадана, майте на увазі, що це — єдине, що вигадано", — сміючись, пояснює він.
У персонажки М через цю літеру — багато символічного навантаження.
Павел також пише, що тоді ще існували дві Росії. Одна — порядних людей, здатних на самопожертву заради інших. Ідеться про таких, як Валерія Новодворська, Сергій Ковальов, Анна Політковська. І поступово ця Росія зменшувалася, аж поки майже повністю не зникла.
Поняття "двох Росій" Олександр Бойченко порівнює з "двома Німеччинами" Томаса Манна.
"Персонажка Людмила — приклад того, як людина може мати два обличчя. Вона була дуже доброю і чарівною у стосунках із моїми батьками. Але коли мова заходила про людей з Кавказу — ставала жорстокою расисткою. Вона ставилася до мене як до сина, але приховувала в собі так багато підлості", — говорить Павел.
Про автора
Павел Решка – репортер, розслідувач, воєнний кореспондент, один із найвідоміших журналістів сучасної Польщі. Автор багатьох репортажних книжок та книжок-розслідувань, найвідоміші з яких – "Місце після імперії", "Моя війна" "Далеко від Вавелю", "Далеко від любові", "Жадібність. Як великі компанії ошукують нас", "Чорні люди", "Малі боги. Про бездушність польських лікарів", "Малі боги 2. Як помирають поляки".
Він працював у Rzeczpospolita, Dziennik, Tygodnik Powszechny, Newsweek Polska. Від 2019 року – журналіст тижневика Polityka. Лауреат Премії ім. Даріуша Фікуса (2005). Тричі (2010, 2018, 2022) лауреат престижної премії Radio ZET ім. Анджея Войцеховського, втретє – за цикл репортажів про війну Росії проти України. Лауреат спеціальної відзнаки Радіо ZET "Журналіст десятиліття" (2019). Багаторазовий переможець конкурсу Grand Press.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
