Щодня українські лікарі борються за життя та здоров’я поранених воїнів. Вони зіштовхуються з важкими бойовими травмами, які потребують складних операцій і тривалого відновлення. За кожним випадком стоїть не лише професійний виклик лікарів, а й особиста історія кожного з воїнів – біль, надія, боротьба. Як проходить лікування поранених військових? Які виклики стоять перед медиками?
Про це в інтерв'ю "МБ" розповів завідувач ортопедо-травматологічного відділення Чернівецької обласної клінічної лікарні Валентин Василов.
Кожен день – новий виклик
– З якого часу ви працюєте з військовими пацієнтами?
Це розпочалось з першого дня військової агресії. За минулий рік у відділенні надали допомогу багатьом військовослужбовцям. Ортопедо-травматологічне відділення, одне з найважчих, через різні травми та тривалий процес реабілітації відділень. Сюди пацієнти потрапляють з найбільш масивними ураженнями, з мультиструктурними пошкодженнями однієї, двох, трьох кінцівок, тулуба, таза, голови. Дуже часто за характером ураження, ці травми первинно інфіковані, оскільки уламки снарядів, кулі несуть із собою бруд і порох. Щодня ми бачимо страшні наслідки війни, але водночас і силу людського духу.
– Що впливає на час лікування?
Бойові травми – це не лише ушкодження кісток і м’язів, а й супутні патології: черепно-мозкові травми, пошкодження легеневої або зорової системи. Це значно ускладнює процес відновлення.. Це може бути і декілька днів, і декілька тижнів, і навіть місяців.
Один із наших пацієнтів, військовий з Одеси, мав прострілені обидві ноги. Спочатку це були перев'язки, далі ми боролися за повноцінне функціонування обох ніг. Це зайняло дев'ять місяців. Дев’ять місяців – за цей час може народитися нове життя, і так само за цей період людина може отримати шанс на нове життя після важкого поранення.
– Як за час війни змінилися підходи до лікування бойових травм?
З початку повномасштабного вторгнення змінилися не лише методи лікування, а й сам підхід до медицини. Змінилися методи обробки ран, передопераційної підготовки, з’явилися нові підходи до нарощування кісткової структури, зовнішньої фіксації, до лікування антибіотиками, і профілактики, пересадка клаптем після операційним пацієнтам. Це не просто лікування, це робота на випередження, адже кожен день, кожна година мають значення.
Операції, які змінюють життя
– Які існують операційні втручання і з якими пораненнями ви безпосередньо працюєте?
Це і кульові поранення, більше мінно-вибухові поранення, наслідки ракетних і мінометних обстрілів. Це можуть бути різноманітні переломи, робота з дефектами суглобів, їхньою заміною, звичайно неодноразові обробки ран, видалення сторонніх тіл, уламків, куль, снарядів. Існують ендоскопічні втручання, які можуть тривати 10-15 хвилин на плечових, колінних, кульшових суглобах і до дуже масивних оперативних втручань.
Декілька днів тому, пацієнт переніс складну операцію після трьох місяців від отримання ушкодження: йому видалили велику кількість кісткових уламків, замінили апарат зовнішньої фіксації та провели пересадку тканин, не просто пересадку шкіри, а пересадку шкіри з м'язами. Це дуже довготривала робота, де поранений потребує щогодинного нагляду, хірургічного реагування. Таке операційне втручання тривало понад 6 годин.
Проте найбільша зміна – психологічна. Ми перестали сприймати свою роботу просто як медицину – це боротьба за життя в прямому сенсі цього слова. Ми бачимо, як молоді хлопці, які ще рік тому були повними сил, стають пацієнтами з найважчими травмами. І наша місія – не просто врятувати, а дати їм шанс на повноцінне життя після війни.
– Що найскладніше у таких випадках?
Найважче, коли після успішної операції може початись інфікування рани. Це загрожує ускладненнями, уповільнює процес загоєння та може потребувати повторного хірургічного втручання.
– Чи залежить успіх лікування від самого пацієнта?
Окрім хірургічної майстерності та злагодженої роботи всього медичного персоналу, важлива також робота самого пацієнта над собою. Не опускати руки, бути бійцем не лише на полі бою, а і в лікарняному ліжку в реабілітаційному періоді. Бійці, які навіть після ампутацій не здаються, а навпаки, підтримують інших – це найкращий доказ незламності духу. Це спонукає нас, лікарів, ще глибше усвідомлювати значущість нашої роботи, знаходити сили допомагати щодня.. знову.. і знову.
За мирного часу, для когось звичайний стоматологічний візит без анестезії був справжнім стресом, а зараз бореться за життя без болю. Для когось було справжнє переживання, що не встигає на зустрічі з друзями через затори, а зараз розуміє, що попередні "проблеми" були абсолютно незначними. Хтось їздив на курорт, де міг відпочити від шуму міського життя – зараз не може заснути без тривоги та звуку пострілів. А хтось не виходив на вулицю без парасольки, бо не хотів мокнути під дощем – тепер знає, що справжня небезпека падає з неба у вигляді артилерійських снарядів..
– Як війна змінила медицину та що змінилося у вашій роботі?
Мабуть, це те, що ми в рази підвищили нашу спостережливість, уважність. Війна вимагає зосередження, витривалості, в якихось аспектах і економічності, можливо, навіть і фантазії. Але найголовніше – ми зрозуміли ціну життя і силу людського духу. Це щось, що неможливо виміряти, але що дає надію навіть у найтемніші часи.
Авторка: Людмила Кушнір
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
