Фото із фб-сторінки Єлени Ланівської
Старший бойовий медик із Чернівців Єлена Ланівська отримала високу нагороду від Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського – відзнаку "Золотий хрест".
Єлені – 25 років. Із них уже три вона на війні. Спочатку – у добровольчому медичному батальйоні "Госпітальєри", що допомагав бійцям на Донбасі. Пізніше мобілізувалася до лав ЗСУ як бойовий медик. Зараз виконує завдання на Запорізькому напрямку.
До війни Єлена була студенткою, здобувала другу освіту. Першу здобула в медколеджі БДМУ за спеціальністю "Лікувальна справа".
Пізніше навчалася у ЧНУ на політолога. Також була депутаткою Чернівецької районної ради, громадською активісткою.
Про це ідеться у публікації "МБ" від 6 березня, пише molbuk.ua
"Удома все нагадувало про коханого"
За рік до війни Єлена познайомилася з морпіхом Михайлом Приступою із Волині. Це була любов.
Закохані планували спільне майбутнє.
Та все склалося трагічно. Михайло загинув п’ятого березня 2022 року під містом Ірпінь у боях із росіянами...
Після цього Єлена більше не бачила себе в цивільному житті.
"Михайло раніше служив у Маріуполі, і ми щодня багато розмовляли по телефону, переписувалися. У нас була традиція, що в такій-то годині він заступає на пост, а я сиджу і чекаю його дзвінка. Ми розмовляємо, потім я лягаю спати. Коли Михайло загинув, я й далі за звичкою чекала на його дзвінок. Кожен сантиметр дому нагадував про нього. Узагалі не могла перебувати в Чернівцях, бо всюди натрапляла на спогади про те, як він приїжджав у відпустку і ми гуляли вуличками міста...
Вирішила перебратися до Києва. Там познайомилася із дівчиною, у якої також загинув на війні коханий. Спочатку я мала жити в її квартирі, щоби доглядати за хом’ячками, поки вона на Донбасі. А вийшло так, що я поїхала з нею в "Госпітальєри". Так усе й почалося", – згадує Єлена.
Нещодавно військовій вручили "Золотий хрест". Зізнається, що це стало для неї повною несподіванкою.
"Я повернулася з бойового виходу, мені зателефонували із військової частини, кажуть: "Зайди". Я й гадки не мала, думала, можливо, це волонтери передали медикаменти й треба забрати. Заходжу, а командир такий: "Стій тут". Починає зачитувати текст нагороди, називає мене. Навіть спочатку не зрозуміла, про кого йдеться. Лише потім усвідомила: "Та це ж мені!" Відзнака стала повним сюрпризом, хоч і приємним", – розповідає.
"Потреба в людях величезна"
Попри певні проблеми зі здоров’ям, Єлена планує і далі служити.
"Найближчим часом себе не уявляю у цивільному житті. Так, мені було би чим зайнятися. Хоч зараз можу звільнитися з війська. Але не бачу, щоби натомість претендували десяток людей. Тому буду служити, поки зможу. Бо потреба у кадрах зараз дуже велика. Немає людей на моє місце від слова взагалі", – зітхає.
Багатьох від служби в армії відлякує переконання, що завтра їх кинуть відразу в окопи штурмовиками. Та є чимало посад, які не потребують участі у бойових діях, але які важливі, наголошує Єлена:
"Та навіть підлогу мити в стабілізаційному пункті, адже там багато поранених, медикам не вистачає рук наводити там стерильну чистоту. А діловодів як треба! Купа всього, починаючи зі штабу будь-якої частини: бухгалтери, фінансисти, завскладів. Кухня, чищення картоплі! Усе це важливо. Кадровий голод зараз величезний".
"Нам ніколи обговорювати нові заяви Трампа"
Усі дуже втомилися від війни, багато хто вже не пригадує, коли був удома, з родинами, дітьми.
"Коли ти один, якось простіше. Буває, побачу на вулицях песика і відчуваю, як скучила за своїм собакою.
Думаю: от би додому. Але приїжджаю на кілька днів до рідного міста – і знову тягне на фронт. Бо знаю, як важко побратимам, як вони все своє здоров’я, сили вкладають у боротьбу. Хтось планує: "Сьогодні треба хліб додому купити, а через десять років я хату збудую". А тут думаєш: "Можливо, я завтра виживу, а може, ні. Тому сім’ї треба швидше гроші переказати", – зауважує захисниця.
Про велику політику військові говорять мало. Їм ніколи.
"Зайде хтось в інтернет, почитає новини, полається про себе – і далі до діла. Усі наші розмови – про роботу, відновлення, лікування важкопоранених. Ніхто не говорить про те, що там нового цього разу сказав Трамп. Для нас це далекі речі. Ми маємо тут і зараз, те, чим повинні займатися", – каже бойовий медик.
Минуло рівно три роки, як загинув коханий Єлени Михайло Приступа. При згадці про нього у дівчини навертаються сльози.
"У нас було відчуття, наче ми в якомусь минулому житті втратили одне одного і весь цей час шукали. Я дуже швидко зрозуміла, що він на сто відсотків моя людина. Чи можливо відчути це ще раз? Не знаю. Я не шукаю. Це нереально знайти. Воно або стається, або ні..."
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
