29-річний військовий
Сергій Цюга родом з Лужан, що на Кіцманщині. До війська чоловік доєднався з початком війни. Починав Сергій у званні старшого солдата, а зараз він командир взводу 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". Чоловік пройшов курси та вже є лейтенантом ЗСУ.
Чоловік розповідає "МБ" про свій шлях, бої на Чернігівщині та Донеччині.
До "едельвейсів" воїн долучився на початку повномасштабного вторгнення.
"Мені і брату подзвонили з ТЦК, того ж дня поїхали в 10 бригаду, де розподілили нас у восьмий батальйон. Приїхали до Борисполя, де базувався батальйон, зайняли оборону", – ділиться спогадами про початок війни Сергій.
"Ворог не очікував нас там побачити"
Уже наприкінці березня 2022 воїн брав участь у штурмі села Нова Басань, що на Чернігівщині.
"Ми виїхали на трьох БМП (
бойова машина піхоти – авт.) та одному танку. Через поле забігли в село, розділилися по групах та зайняли вулиці. Усе йшло по плану. Перший бій прийняла група з лівого боку села, я був у центрі. Під час близького стрілецького бою з ворогом отримав кульове поранення в руку. Сам надав собі медичну допомогу, потім дійшов до кваліфікованого медика і мене звідти евакуювали. Ворог не очікував нас там побачити, тому мав великі втрати як у живій силі, так і в бронетехніці", – розповідає воїн.
Лікувався чоловік у Києві, потім був на реабілітації на Черкащині.
"Потім відправили в Харківську область, де працював наш батальйон. У селі Безруки на Харківщині стояли в обороні, а вже згодом перейшли у штурми. Спочатку штурмували Прудянку, а пізніше – Цупівку. Не все вдавалося з першого разу: десь ворог переважав живою силою, десь мав кращу позицію. Штурм "висотки" (так у підрозділі звуть висоту, на вершині якої окопався противник – авт.) багато побратимів пам’ятає досі. Стільки сили доклали, щоби вибити ворога з добре укріплених позицій", – згадує контрнаступ восени 2022 на Харківщині військовий.
Після боїв у Харківській області підрозділ Сергія передислокували в епіцентр бойових дій всієї війни – Донеччину.
"Спочатку базувалися в Сіверську. Тоді ще там були місцеві жителі, магазини працювали, щоправда, розрахуватися можна було лише готівкою. Перші позиції розміщувалися біля Миколаївки на Луганщині. Ми замінили 108 окремий гірсько-штурмовий батальйон. Село було в ямі, а це вже стратегічно важко. Почалися постійні обстріли, потім часто працювала авіація. Через кілька днів ворог почав вилазити з кожних дір. Виїхав танк на зручну позицію і знищував наші укріплення. Розрахунок ПТКР (
протитанкова керована ракета – авт.) підбив танк, і той на деякий час дав нам спокій, – провадить Сергій, – все ж ми розуміли, що невдовзі розпочнеться масштабний штурм, а це розвідка боєм. В один з днів ми опинилися в близькому оточенні і відходили під час штурму. Їх було в рази більше – і людей, і техніки, і авіації. Близько місяця там оборонялися. Після місяця відновлення воювали біля Берестового на Донеччині".
"Щоночі возив провізію та протитанкові міни"
Потім Сергія призначили займатися логістикою – доставка людей, продуктів, боєприпасів. Евакуація поранених також лягла на його плечі.
"Великою машиною зазвичай тоді не було змоги під’їхати, хоча ще тоді так багато дронів у них не було. Лише малими машинами доїжджали через поля – шукали якісь стежки. Були ділянки, де нереально проїхати навіть пікапом. Я також евакуював поранених. На точці евакуації міг очікувати добу, поки принесуть пораненого. Одразу віз його до передового медичного пункту, але тільки "по-сірому" (
час, коли сонце вже зайшло за горизонт – авт.). Якщо термінова евакуація, то могли в білий день їхати, але нас вже очікувала евакуаційна група разом з потерпілим, щоб довго не стояти і не давати шанс ворогу навести будь-яку зброю", – розповідає лейтенант.
Наприкінці осені 2023 року Сергій навчався на офіцерських курсах. Після навчання повернувся на Донеччину, поблизу села Спірне, де теж працював логістом.
"Ніхто не хотів займатися, але я взяв цю роботу під своє керівництво. Все відбувалося комплексно: логістика продуктів, будматеріали для бліндажів і укріплень. Удень не можна виїжджати, бо дрони надокучали. Лише сонце за горизонт – одразу вперед. Найважче вивозити важких поранених: прикріплювали ноші і стяжками стягували потерпілого, щоб зафіксувати добре, бо дорога – не асфальт. Також щоночі возив провізію та протитанкові міни, щоб зробити мінні загородження", – каже С. Цюга.
"До ранку евакуювали всіх"
Командир згадує швидку і вчасну евакуацію у лютому 2024 року: "Залетів ворожий FPV-дрон у наш бліндаж. Там стояв балон з газом, він вибухнув і обпалив всіх, хто там був. П’ятеро наших побратимів отримали опіки різних ступенів. Були і важкі поранені. Це сталося вже на ранок, через годину-дві світати мало. Якби я працював сам, не встиг би. З іншої роти прибув квадроцикл. Спочатку на місце події прийшов бойовий медик, щоб надати допомогу тим, хто чекає нашого повернення. До ранку евакуювали всіх. Приїхали медики на бронетранспортері М113 та успішно всіх вивезли".
Сергій Цюга також розповідає про евакуацію поранених бійців з позиції, яку частково контролював ворог.
"Були активні штурмові дії, поранені, хтось важкопоранений. Позицію вже частково контролювала ворожа піхота. Зайти евакуаційній групі було майже нереально. Наші розвідники добре все оглядали дроном, але вночі не було видно, чи хтось з наших рухається. Коли настав світанок, пілот крикнув у рацію, що є рух і що це наш. Треба було забрати пораненого з місця, де кишіло ворогом разом зі своїми дронами. Хтось би сказав, що це дурне рішення, але ми наважилися. Сіли на квадрик, вчепили причіп і поїхали там, де не було дороги, де навіть хтось рідко ходив. Ми нахабно заїхали противнику в лоб і змогли забрати пораненого", – розповідає військовий.
Лейтенант Серій Цюга і далі виконує бойові завдання. За мужність та героїзм у вересні 2024 року Президент України нагородив військового орденом "За мужність" III ступеня.
За матеріалами пресслужби 8 окремого гірсько-штурмового батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс"Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
Сьогодні, 09:19
0
1 532
