Сьогодні, 5 січня, у Чернівцях відбулася хода та мирна акція, метою яких було привернення уваги до військовополонених і безвісти зниклих захисників та захисниць України.
За інформацією кореспондентки molbuk.ua, хода розпочалася о 14:00 на майданчику між парком і стадіоном за адресою: вул. О. Гузар, 1. Її відвідало близько 70 осіб – батьки, брати, сестри, дружини та діти військових, які перебувають у полоні або вважаються безвісти зниклими.
Під час ходи організаторка Анастасія Світковська вигукувала в рупор фрази: "Де Азов?", "Безвісти зниклий – не значить забутий!", "Поки вони в полоні, ми їхній голос на волі!", "Поверніть Героїв додому!" та інші. Усі присутні повторювали їх кілька разів.
Учасники пройшли вулицею Головною, потім перейшли на вулицю Шевченка, звернули на вулицю Кобилянської, розділилися на дві колони та завершили маршрут на Центральній площі. Там о 15:00 розпочалася акція під назвою "Не мовчи! Полон вбиває".
Тетяна шукає чоловіка, який зник безвісти
Пані Тетяна вже рік бере участь у таких акціях, шукаючи свого чоловіка, який зник безвісти на Бахмутському напрямку в грудні 2022 року.
"Мій чоловік долучився до війська з початку повномасштабного вторгнення. Спочатку він перебував у Чернівцях, а згодом подав рапорт і пішов на передову. Він у мене дуже добрий, спокійний, вмотивований та відповідальний. Після того як зник, я досі чекаю на відповідь про нього від його побратимів та органів державної влади, але, на жаль, нічого не отримала", – розповідає Тетяна.
Анна Мітран, її брат зник безвісти
Анна Мітран виходить на акції "Не мовчи! Полон вбиває" з перших днів їхнього проведення у Чернівцях.
"Я виходжу через свого брата, який вже 17 місяців перебуває у статусі безвісти зниклого. Ми знаємо, що він потрапив у полон, але офіційного підтвердження немає. Щонеділі я беру участь в акціях. Ми дуже віримо у його повернення, хоча вже минуло багато часу", – розповідає Анна.
За словами жінки, її брат – найсвітліша та найдобріша людина.
"У листопаді 2021 року він повернувся зі служби, але вже в перші дні повномасштабного вторгнення пішов добровольцем до війська. Навіть якщо у нього нічого не проситимуть, він усе одно підставить своє плече. У той день, коли брат не вийшов із бойового завдання, він залишився допомагати своїм і, на жаль, не зміг повернутися. Ці акції допомагають мені тримати себе в руках і не втрачати надію", – ділиться Анна.
Потрібні мольберти
Подружжя Дмитро Бобров та Олександра Сплавська постійно підтримує акції, як інформаційно, так і фотографіями з подій.
"Ми хочемо, щоб наші фотопортрети з виставки на підтримку військовополонених і безвісти зниклих не лежали без діла. Було б добре розставити їх хоча б на один день по вулиці Ольги Кобилянської або в ТЦ "Депот". Це допоможе привернути увагу до акцій і надати більшого розголосу цій темі. Спочатку ми хотіли б провести акцію зранку до вечора, а на ніч прибрати все", – каже Олександра Сплавська.
Подружжя поки не знає, куди саме звертатися щодо організації виставки: домовлятися із закладами та кав’ярнями, звертатися до місцевої влади чи оголосити заклик, щоб хтось допоміг із мольбертами.
"Зараз нам немає на що встановити фотопортрети. Адже ми переконані, що щоразу, коли долучається більше людей, голос цих акцій стає сильнішим. Такі дії, віримо, сприяють обміну військовополонених", – додає Олександра.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
