«Я буду тут, доки люди приходять по допомогу»: історія волонтерки з Костянтинівки, яка допомагає цивільним від початку війни

У волонтерському штабі Ольги, що в Костянтинівці, завжди пахне трав’яним чаєм. У штабі бігає біленька кішечка, муркотить і леститься.

До Ольги ми з волонтерською командою "Фрідом Траст" заїжджаємо щоразу, коли буваємо в цьому прифронтовому містечку. Тут постійно залишаємо продуктові набори, цукерки, побутову хімію, інвалідні візки, підгузки для дітей і дорослих, корм для тварин.

Ольга завжди вдячна за допомогу. До жінки приходить близько 200 сімей, щоби отримати необхідне для життя. Переважно це літні люди. Зараз ситуація в місті радикально змінилася, як порівняти з літом. Тут комендантська година триває 20 годин.

Почувши, що ми приїхали, Оля вибігає на вулицю.

Невисокого зросту, міцної тілобудови, коротко підстрижене сиве волосся.



– Привіт, мої хороші, як я рада вас бачити, – каже жінка та обіймає нас.

– Привіт, Олю, як ви? – запитую.

– Нічого, тримаємося. Ходімо, поп’ємо чаю, а потім будемо розвантажуватися, – каже жінка.

У штабі п’ємо трав’яний чай. До початку війни тут була крамничка, де можна було купити канцелярію. Тепер це волонтерський штаб. Від магазину залишилися лише стелажі.

– Олю, чого ви не виїжджаєте, – запитую.

– Куди я поїду? Буду тут, доки люди приходять по допомогу. Як мої пенсіонери будуть без мене? Та й до евакуації у мене є багато питань. Он приїжджали вивозити сім’ю. Забрали їх з міста, привезли у Краматорськ на залізничний вокзал і залишили. Далі робіть, що хочете. А за що винаймати квартиру? За гроші для переселенців? Це смішні суми! А що їсти, чим платити за комунальні послуги? Тож залишаюся тут до останнього, своїх пенсіонерів не залишу. Мене дуже ображає те, що коли ми, мешканці Костянтинівки, кажемо, що залишимося тут до останнього, нас чогось називають "ждунами". Які ми "ждуни"?! Ми любимо Україну, це наша держава. Але коли тобі за 50, дуже складно залишати свій дім. Мені за 50, а по допомогу приходять люди, яким і по 70 і по 80… Тому ніхто не має жодного права обзивати нас "ждунами", – каже жінка, ледь стримуючи сльози.

Ольга допомагає цивільним з перших днів війни і каже, що допомагатиме до останнього.



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram