Чернівчанин Федір Проданчук працював у Польщі, коли почалася війна. Щойно він почув про це, відразу приїхав додому. Хоча мав білий квиток і навіть не стояв на обліку в ТЦК, без вагань мобілізувався до лав 128 окремої гірсько-штурмової бригади.
Відтоді вже майже три роки боронить Україну на найгарячіших напрямках. Отримав звання молодшого сержанта, а командир оперативно-тактичного угрупування "Запоріжжя" нагородив його за доблесну службу відзнакою "Золотий Хрест".
Про це ідеться у публікації "МБ" від 17 жовтня, пише molbuk.ua
"Найстрашніше пережив під Бахмутом"
Більше про сина-захисника кореспондентці "МБ" розповіла мати Ніла Проданчук.
"24 лютого 2022 року вранці я написала синові, що почалася війна. Через три дні він уже був удома. Я намагалася переконати, щоби не повертався. Він сказав: "А якщо росіяни дійдуть до нашого міста? Що буде з вами? Я не можу сидіти за кордоном, коли в рідній країні таке робиться". І пішов до військкомату. Його запитували, чи має досвід володіння зброєю. Син колись чотири роки працював у приватній охоронній фірмі. Тож зголосився одним із перших іти на передову штурмовиком", – каже мати військового.
Їхня бригада звільняла Ізюм, Херсон.
"Був дуже великий наступ, і Федю добряче поранило у ліве плече. Він лікувався у різних містах, потім ще місяць перебував у Чернівцях на реабілітації. І знову почав рватися на війну, мовляв, хлопці чекають. Тож невдовзі поїхав до них", – зітхає мати.
Далі були міста Соледар, Бахмут.
"Син розповідав, що з усього пережитого бої в Бахмуті були найстрашнішими. Наші не мали ні їжі, ні води. У напівзруйнованій місцевій школі зливали з батарей технічну воду і потроху пили. Там втратили багатьох... Дуже важко їх виводили із Бахмута, але, слава Богу, вивели. Потім синову бригаду кинули на Запорізький напрямок, під Роботине. Там теж дуже важко. Отримав ще одне поранення. Був на лікуванні, чимало контузій. Але вдома все одно не сидить", – оповідає Ніла Проданчук.
Пережите далося взнаки. Моральна та фізична втома, нерви, проблеми із хребтом через постійне носіння бронежилета і автомата…
"Син був недавно у відпустці, просили, щоби полікувався. Але ні, каже, хлопці чекають, буду лікуватися в Запоріжжі. Поїхав туди і знаю, що знову в полях", – нарікає жінка.
"Ми ж народили дітей для щастя…"
Захисникові 28 років.
"Йому би одружитися, дітей народити. Але немає, і невідомо, коли те все буде... – втирає сльози жінка. – Я не сплю ночами, вже третій рік немає такого, щоби лягла ввечері і до ранку спала. Усі мої думки із сином. Часом думаю: невже ми дітей народжували для війни? Ми ж їх привели на світ для щастя, щоби вони мали сім’ї, друзів, а не ховали цих друзів. А скільки побратимів Федір поховав – уже й не рахує.
Хтось каже: "О, вони там гроші отримують". Я тих грошей не бачу. У мене пенсія через інвалідність, бо маю штучний серцевий клапан. Але в сина не прошу, бо він усю свою зарплату змушений витрачати на всілякі плити, берці та інше обмундирування. Усе це коштує купу грошей. Один лише якісний бронежилет вартує 60 тисяч. Тому коли чую фрази "які вони хороші гроші отримують", то так і хочеться сказати: "Та іди туди і заробляй".
Якщо ти молодий, здоровий, чого ж ти тут сидиш? Іди до хлопців, вони такі заморені, третій рік війни в тих окопах! Син жартує, що він уже копає ями для окопів краще, ніж екскаватор".
Ситуація на Запорізькому напрямку складна, але наші тримаються.
"У них там як шахи: і росіяни не дуже ідуть ва-банк, бо наші їх покришать, і ЗСУ не висуваються, спостерігають, за потреби дають відсіч. Дуже заважають дрони. Син каже, раніше було набагато простіше. Ти бачив перед собою ворога і передбачав його дії. А тут дрон тобі зверху щось кинув, і капець", – каже жінка.
Ніла Проданчук додає, що намагалася поговорити із представниками міської, обласної влади, зверталася до нардепів. У відповідь – тиша.
"Від нашої влади за три роки жодного слова. Вона навіть не знає, що є такий солдат, як Федір Проданчук, а в нього – хвора мати. Як людина з інвалідністю, я маю право раз на рік отримувати матеріальну допомогу. Намагалася дізнатися, як цю допомогу оформити, а також хотіла запитати, чи може місто підтримати бригаду сина. Заходила до міськради, писала мерові – нічого..."
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
