Журналіст, публіцист і письменник Павло Казарін із початку повномасштабного вторгнення долучився до ЗСУ. Наразі рота військового виконує бойові завдання на Курщині. До цього воювала на Оріхівському та Куп’янському напрямках. Під час відпустки Павло побував у Чернівцях та провів лекцію "Як війна змінює нас та світ". Після лекції "МБ" поспілкувався з публіцистом про те, чому Захід не надає нам далекобійні системи, Курську операцію, війну та політику.
– Екіпажі вашої роти зараз воюють на Курщині. У чому важливість цієї операції?
– Курська операція – це успіх України. Захід тривалий час був переконаний, що його головна мета – не допустити ескалації. А Путін раз за разом говорив про "червоні лінії". Спочатку це були "червоні лінії" щодо передачі важкої бронетехніки. Потім він намагався переконати Захід, що передача літаків буде ескалацією. Проте захоплення частини Курської області довело, що це не та подія, яка може призвести до ядерної війни. Захід зміг переконатися, що російський кордон не такий потужний, як там думали.
Ба більше, світ мав змогу переконатися, що росіяни байдужі. Вони не виходять, як українці в Херсоні, на демонстрації, не намагаються, як українці на Чернігівщині руками, зупиняти ворожі танки. Курська операція доводить, що Володимир Путін – президент великої за розмірами держави, але це країна з дуже низьким рівнем внутрішньої солідарності. Наразі військових підсумків Курської операції ще не можемо підбити, але її політичний успіх безсумнівний.
– Те, що Путін недавно змінив ядерну доктрину, – це шантаж?
– Безумовно, і це пов’язано з готовністю певних країн Заходу передавати нам ракети дальнього радіуса дії.
– Проте досі консенсусу Заходу щодо цього рішення немає. Чому?
– Ми сприймаємо Захід як простір, у якому є тільки один центр прийняття рішень. Насправді ж, це кілька десятків країн, серед яких є ті, які готові рішуче підтримувати Україну, як-от Велика Британія, є ті, що готові обережно підтримувати, як-от США чи Франція, і є ті, що не готові підтримувати нас, як-от Австрія чи Угорщина. А принцип такий: якщо ракету розробляли різні країни, то навіть одна можна накласти вето на їх постачання нам.
"Нам потрібні і демократи, і республіканці"
– Поїздка Зеленського в США і представлення Плану Перемоги: який результат це дасть?
– Думаю, які б там пункти не були, будь-яка стратегія зміцнення України і ЗСУ – справа не тільки нинішньої влади, а й майбутньої. Хто б не був українським президентом, він повинен їздити і зустрічатися з обома потенційними тріумфаторами американських виборів. Треба підтримувати зв’язки і з демократами, і з республіканцями. В оточенні Трампа є багато прихильників ідеї, що Україні не треба допомагати. Щоб українська думка звучала в його оточенні, треба докладати зусиль і зустрічатися з ними.
– Зараз ми маємо проблему у вигляді дивних заяв Трампа, який представляє республіканців, про закінчення війни?
– У Республіканській партії є три крила. Перших можна назвати послідовниками Рональда Рейгана (експрезидент США – авт.), які пропонують мир через силу. Інші – так звані пріоретисти, які запевняють, що США не треба приділяти увагу європейському континенту, а зосереджувати свої сили на стримуванні Китаю. Треті – ізоляціоністи. І зараз так вийшло, що людей із двох останніх течій в оточенні Трампа більше, ніж перших. Вони схильні вірити, що відмова від ролі глобального судді приведе до поліпшення життя в США. Ця думка там популярна. Республіканці використовують її: мовляв, краще витрачатимемо гроші не на підтримку України, а на збільшення робочих місць. Це історія не про те, що українські дипломати погано працюють. Американці обирають президента не за тим, як він ставитиметься до нашої війни з Росією.
"Сценаріїв миру може бути багато"
– Чи можливий мир?
– Ми живемо у світі, у якому можливо все. Це залежить від формату миру. Може бути заморожування конфлікту. За цей час Росія переозброюється, а нам припиняють давати зброю. Хтось знімає з РФ санкції. Через кілька років війна повторюється, і ми знову будемо в невигідній ситуації. А може бути мир, коли території, підконтрольні Києву, вступають у НАТО, а полем бою залишаються лише ті регіони, які Росія окупувала. Сценаріїв миру може бути багато. Він можливий, але за яким сценарієм? Головним завданням України під час цієї війни, на мій погляд, є збереження державності та суверенітету і уникнення повторного російського нападу через завеликий рівень загроз для Росії. Я не певен, що обов’язковим критерієм є вихід на кордони 1991 року. Теоретично цього не можна відкидати, але для цього треба, щоб зірки зійшлися дуже добре.
– В Україні під час війни відбулася узурпація влади?
– У нас не було змін у Конституції України за час війни, тому президент має ті самі повноваження, які були до війни. Український виборець зробив не тільки президентом Володимира Зеленського, а і його політичну силу – монобільшістю в парламенті. Такої влади в країні не мав жоден президент. Тому немає нічого дивного, що досі ця тенденція зберігається. Підконтрольний президентові парламент формує уряд. Президент одноосібно вирішує більшість питань через те, що він має під контролем законодавчу гілку влади. Під час війни жодних змін щодо посилення його повноважень не відбулося. Він досі користується тими повноваженнями, які йому надали виборці у 2019 році.
"БПЛА – нове надбання цієї війни"
– Щодо ситуації на фронтах, чому ми програємо?
– Якщо ознакою програшу вважати наш повільний відступ, то так, ми програємо. Але хочу нагадати, що на початку війни союзники вважали, що ми протримаємось кілька діб – проте ми захищаємось вже третій рік. Ми відступаємо, тому що у нас менше людей і менше зброї. Але я не впевнений в тому, що готовий називати чинну ситуацію – ознакою неминучого програшу. Російські арсенали набагато більші за наші, але вони не нескінченні.
– Ви воюєте вже понад два роки. Чим відрізняються бойові дії зараз від дій на початку вторгнення?
– Багато чим. На початку в нас був мінімум західного озброєння. Проте тоді було більше вмотивованого особового складу. У 2022 році БПЛА були справою одинаків. Якщо хтось і користувався звичайним мавіком і вів аеророзвідку, то це був проривний підрозділ. Якщо хтось активно користувався FPV-дронами в кінці 2022 року, то це було варто репортажу в медіа. А у 2023 в кожній бригаді створили роту ударних безпілотних авіаційних комплексів. Це стало системним. Використання в нашій війні БПЛА – це як поява танків у Першій світовій або ракет і радарів у Другій світовій війні. БПЛА – нове надбання цієї війни. Проте вони не замінять геть усе й усіх, а є лише одним із засобів ураження ворога.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
