«Гордий, що в нас є такий батальйон»: бійці з Буковини знищили роту окупантів

Усі фото - із фб-сторінки 107 окремої бригади Сил ТрО ЗСУ

З початку липня цього року бійці 107 окремої бригади Сил ТрО ЗСУ на одній із ділянок фронту на Луганщині знищили 90 російських окупантів, поранили майже півтори сотні. Чотирьох узяли в полон, повідомила пресслужба 107 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.



Там зазначили, що противник не рахується з втратами та посилає особовий склад як на забій.

Під час відбиття ворожих атак особливо відзначився молодший сержант Микола на псевдо Шпак. За допомогою легкого стрілецького озброєння, гранат і кулемета він зупиняв численні спроби противника взяти наші позиції штурмом. На його рахунку тільки двохсотими – з десяток окупантів.

"Навіть в умовах обмежених ресурсів і за допомогою наявної зброї наші герої нещадно б’ють ворога на нашій землі!" – наголошують у бригаді.

За виявлену мужність і героїзм, успішне виконання завдань під час бою військовослужбовців роти ударних безпілотних авіаційних комплексів 107 бригади нагородили відзнакою президента "За оборону України".







"Це бійці на всю Україну!"

Попри радість від здобутків, треба не забувати, що ціна перемоги дуже висока, зауважує у розмові з "МБ" командир 107 бригади, підполковник Ігор Ісаченко.

"За цим стоять втрачені життя наших бійців. Загиблі, зниклі безвісти, поранені... Ось вона, ціна перемоги..." – скрушно каже військовий.

Особливо Ігор Володимирович відзначає один із батальйонів бригади. Власне, той, який і знищив майже сотню окупантів.

"Хлопці працюють на повну силу, вони зараз на дуже небезпечному напрямку. Вони до останнього перебували на місцях, ніхто не покинув пости. Я гордий, що у нашій бригаді є такий батальйон. У ньому служать бійці не лише на всю бригаду, а на всю Україну!" – запевняє підполковник.

Часом навіть його, бувалого вояку, вражають наші захисники.

"Їхнє розташування далеко від лінії фронту, на такій відстані, що вони могли б тут сидіти й нічого не робити. Мовляв, поки москалі до нас дійдуть, у них лапті зітруться. Але ні, хлопці захищають, і травми серйозні отримують, і гинуть, а тримаються. Тут хвала і командирам, і медикам, і всім. На жаль, втрачаємо цінні кадри, як-от інженерів, інших фахівців".

На запитання, як вдалося знищити цілу сотню окупантів за лічені тижні, Ігор Ісаченко відповідає:

"Просто всі хлопці на своїх місцях. Ніхто не залишає позиції без наказу командира, хіба якщо дуже-дуже тяжко. Усі працюють, як злагоджений організм. Якщо командир визначив завдання, отже, треба виконувати. А орки думають, що тут якісь лапті сидять. І просто тупо біжать на нас. Не так біжать, як їх штовхають. Але як можна бігти із шаблею на танк? Біжать, гинуть, а ми на це витрачаємо боєприпаси. Мабуть, їм це подобається. Знаєте, є таке поняття, як мазохізм. Може, це якась нова стадія мазохізму. Якийсь вірус російський", – іронізує військовий.

Але це ж Росія, а там зовсім інший менталітет, провадить офіцер:

"Там якщо сказали: "Надо", якщо по телевізору повідомили, що треба йти "защіщать родіну", то вони всі йдуть. Якщо хтось і почне протестувати, його застрелять, а іншим уже нікуди подітися. Керівництву їхньому на втрати байдуже. Йому головне, щоби росіяни на нас просто йшли, а ми витрачали на них боєприпаси".

"Словами не передати, що тут робиться"

Хоча втрати в нас теж є, проте вони значно менші, ніж у росіян, каже Ігор Ісаченко.

"Співвідношення – приблизно один наш боєць і 20 окупантів. Це ті втрати, що більш-менш підтверджені. А скільки в них не підтверджених! Коли ми, до прикладу, в посадку стріляємо, там же теж російські солдати лежать. У скількох із них ми поцілили, а скільки виповзли, невідомо. Вони все лізуть і гинуть, лізуть і гинуть.

Було б у нас більше боєприпасів, досягли б ще кращих результатів, ще запекліше могли б стримувати ворога. Також потрібні РЕБи, FPV-дрони, дрони для спостереження. Хотілося б більше підтримки від тилу".

Попри свою залізну витримку, бійці виснажені.

"Це ж люди, а не роботи. Навіть коня можна загнати на смерть. Навіть якщо боєць трохи відпочив, це не означає, що він відпочив морально. Всі виснажені фізично, морально. Це дуже важко. Словами не передати, що тут відбувається і що відчуває кожен із бійців, коли щодня по нас постійно довбуть важкою артилерією або мінами великого калібру та вбивають побратимів... Але мусимо бути тут", – розмірковує комбриг.

"Полонені – зовсім свіжі чмобики"

Серед росіян, яких наші тероборонівці взяли в полон, переважно всі свіжі.



"Їх хутко набрали із ближніх регіонів, трішки чогось навчили й відразу кинули в бій. Там лише один був такий, що з 2022 року воює. Усі інші – взагалі свіжак. Вони навіть не розуміють, що на війні можуть убити. Думають, що їх тут погладять по голові. Такі собі чмобики.Ті ж, хто розуміє, що війна – це не жарти, швидко здаються в полон", – каже Ігор Володимирович.



Підполковник закликає всіх, хто може, доєднуватися до війська. Підмога дуже потрібна.

"Зараз є багато спеціальностей у війську. Не можете йти в стрільці – ідіть дронниками, медиками. Та багато таких посад, на яких можна бути корисними. Бо хоч у нашій бригаді воює один із найкращих батальйонів, але й ці воїни, на жаль, закінчуються. А бригада – це єдиний механізм, де все має працювати злагоджено. Вибір у нас невеликий – воювати або стати рабами", – каже Ігор Ісаченко.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram