У 29-річної буковинки Олени Голуб – бульозний епідермоліз. Це невиліковна хвороба. Через малу кількість колагену шкіра робиться дуже ніжною та вразливою. Від незначного удару чи незручного одягу робляться пухирці, які треба проколювати. Потім з’являються рани, які довго загоюються. І так по колу. Таких хворих часто називають "люди-метелики".
– У доньки дуже делікатна шкіра, як крильця метелика. Ця хвороба вражає ще й слизову, кістки, волосся, нігті. Інколи доводиться користуватися блендером, щоб Олена змогла попоїсти. Ми вже зробили вісім операцій, – розповідає Наталія Голуб, мати Олени.
"У неї з’явилися комплекси через це"
Операцію з дилатації робили в Італії. Під час введення зонда медики зламали Олені зуби, через те, що рот у неї не достатньо широко розтулявся.
– Нам пообіцяли, що зуби зроблять. Ми пробули в Італії пів року, але ніхто їх так і не зробив. Повернулися додому. Олена не могла їсти. Коли вона говорила, було видно, що зубів немає, тож у неї з’явилися комплекси через це. Ми почали шукати хороших стоматологів. Я написала в клініку у Львові. Нас були готові прийняти… Поки я не сказала, що в нас бульозний епідермоліз. Приїхали в Чернівці. Пішли в одну клініку, в іншу. Всюди нам відмовляли. Мовляв, ніколи не робити такі операції й не хочуть братися. Тоді ми знайшли клініку Radent. Віорел Радукан взявся за цю нелегку справу, став нашою надією, – розповідає жінка.
Операція була складною. В Україні раніше таких не робили. Лікар-стоматолог Віорел Радукан відділив щоку від ясен і зміг встановити імпланти.
– Ми дуже вдячні, що Олена знову може усміхатися. Бо ми зустрічали скільки лікарів, які навіть не знали, що це за хвороба. Було б добре, щоби наші люди були більш обізнаними щодо таких захворювань. Щоб і влада долучалася до допомоги хворим. Адже для догляду за такими людьми, для ліків потрібно дуже багато коштів, – каже пані Наталія.
"Такого пацієнта в мене ще не було"
Перед тим, як братися за роботу, Віорел Радукан детально вивчив хворобу, щоб врахувати всі можливі ризики та обрати правильний метод лікування.
– Я не знав багато про цю хворобу. Як стоматолог, як хірург, роблю багато імплантацій, але такого пацієнта в мене ще не було. Це стало викликом для мене. Коли колеги зателефонували й запитали, чи можу взяти такого пацієнта, я не знав, що відповісти. Перше моє враження було таке, наче я вступив на перший курс медицини й не знаю, з якого боку підходити до питання. Відкриття рота в дівчини було мінімальним. Я не міг навіть добре роздивитися ротову порожнину. Губа була прив’язана до піднебіння, вона не могла рухатися. Я вперше таке бачив, – пояснює лікар.
Анестезіолог також вагався, чи брати участь у такій операції.
– Кілька днів я розмірковував: як провести це хірургічне втручання? Чи робити пластику щік? Анестезіолог одразу негативно відреагував на таке. Пояснив, що є багато ризиків. Та через кілька днів він перетелефонував і сказав, якщо я візьмуся за цього пацієнта, то він робитиме операцію зі мною. Перша операція була дуже складною. Я не знав, чи продовжувати це робити, чи не стане гірше. Однак ми все-таки зробили повторну операцію. Я був радий, що не зупинився після першої, і все вдалося. Це перша в Україні імплантація людині з такою хворобою, – розповів Віорел Радукан.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
