Четвертого березня виповнюється 75 років від дня народження славетного буковинця, Героя України Володимира Івасюка. Легендарний композитор прожив лише 30 років, був підступно вбитий радянським режимом.

За таке коротке життя він написав майже 150 пісень, а ще – камерні твори, симфонічні сюїти, музика до театральних спектаклів. Автор найпопулярніших українських шлягерів не був навіть членом Спілки композиторів України. Хоча "Червону руту", "Водограй", "Я піду в далекі гори", "Мила моя" співали по всьому світу.

Марія Марчук-Соколовська була першою, кому майбутній композитор, а тоді студент медінституту наспівав свою пісню і подарував написаний власною рукою текст. У публікації "МБ" розповідається про кохання Володимира та Марії.



Володимир і Марія навчалися в одній групі, разом грали в оркестрі.

– Це був незабутній 1969 рік. У перерві між репетиціями оркестру в коридорі Володя сказав, що хоче наспівати мені свою нову композицію, – пригадує пані Марія. – Так я вперше почула уривок "Червоної рути". Йому була важлива моя думка. Я була захоплена піснею і сказала, що вона стане відомою, це – майбутній хіт. А потім була звичайна лекція про шкірні хвороби, на якій він простягнув мені аркушик із текстом "Червоної рути". Внизу – підпис: "Мусі від Володі. III пара по дермі…"

Його любили і студенти, і викладачі

Цей листок із текстом "Червоної рути" Марія Іванівна зберігає досі. Дорогі серцю слова, написані рукою Володі…

"За цей аркушик делегація українців із Франції пропонувала мені три тисячі доларів. Але я відмовилася. Це ж безцінна пам’ятка! – вважає жінка. – Такі прекрасні листи творяться від любові. Бог подарував мені щастя спілкування з талановитою людиною. Я знала Володю таким, яким не знали його інші. П’ять років ми спілкувалися день у день, завжди були разом. Вранці ходили на заняття, вчили важкі анатомію та латинь, ввечері – репетиції ансамблю. Всі в групі знали, що Володя закоханий у мене".



Марія Іванівна з ностальгією згадує про свої студентські роки та перше знайомство з Івасюком: "1967 року я вступила до Чернівецького медінституту. Склала лише один іспит, бо була медалісткою. 31 серпня після посвячення в студенти ми групами зібралися біля актової зали. Тоді я вперше побачила Володимира Івасюка. До мене підійшов гарний стрункий юнак із неймовірно блакитними очима і сказав: "Я – староста нашої 30 групи". Потім запитав мене, чи граю на скрипці. Я відповіла ствердно, і він запропонував грати вдвох у камерному оркестрі та народному ансамблі пісні й танцю, які діяли при інституті. Володя був дуже світлою, життєрадісною людиною! А який красень і гуморист! Його любили не лише студенти, але й викладачі. Вони поважали його за розум та пунктуальність, він усе робив вчасно. Правда, інколи пропускав лекції, адже писав пісні й просто був справжнім студентом. Тоді ще ніхто не здогадувався, що між нами – геніальний композитор. Особисто мені подобалися його порядність і те, що він дотримувався свого слова. А ще дуже зачаровувала його гра на скрипці. Володя розривався на дві частини – між творчістю та медициною. Це справді був талант – такі люди народжуються раз на століття".

Назвали сина на честь Івасюка

"Дорога Марійко! У той концертний вечір ти так несподівано зникла, що ті всі слова мого весняного вітання вилетіли, як горобці, з моєї голови. І я – одинокий та нещасний – не знаходив собі місця "средь шумного бала". Щоби якось знайти вихід моїм та Борисовим почуттям симпатії, ми шлемо тобі наші проліскові вітання з днем Восьмого березня. Щиро бажаємо тобі доброго настрою. Хай сповняться усі твої бажання. Хай знайдуть тебе твої мрії", – цю листівку Володя подарував Марії на 8 Березня. Вона зберігає її досі. Каже, що це душевний спомин про нього.
А ще Марія Іванівна пригадує, як на другому курсі зібралися їхати у Грозинці на Хотинщині на весілля до одногрупниці Зіни.

– Уся група поїхала у суботу, а ми з Володею через виступ – у неділю вранці. Володя спізнився, і ми сіли в інший автобус, який повинен був проїжджати мимо Грозинців. Вийшли посеред лісу і заблукали. Падав дощ, болото, а я саме взула нові чеські туфлі. Ледь не плачу: "Ой, Володю, що зараз буде із моїми туфельками?". Стипендія тоді була 35 карбованців, а туфлі коштували більш як 20. Володя посміхнувся, взяв мене за руку і почав співати. Ми пройшли понад п’ять кілометрів, і увесь цей час він не припиняв співати. Про туфлі я вже і думати не могла. Під ногами було болото, а в душі – любов і пісня, – сумно посміхається пані Марія. – Легенький дощик і спів Володі – це незабутній спогад. В його очах було кохання… Тоді ж я познайомилася з неймовірною родиною Івасюків, яка проживала на вулиці Богдана Хмельницького, і багато років зберігала з ними добрі стосунки. Няня Міля пекла дуже смачні пиріжки. Володя приносив їх до інституту, для всієї групи це було свято. Коли я вже працювала лікаркою, то лікувала Софію Іванівну — маму Володі, а няня Міля померла на моїх руках.

Марія Іванівна закінчила медінститут із червоним дипломом, пропрацювала 47 років лікаркою в Чернівцях. Вийшла заміж за свого викладача. Із чоловіком виростили трьох дітей, які теж стали лікарями, кандидатами медичних наук. Одного із синів назвали Володимиром – на честь Івасюка.
"Це моя чарівна юність. Наша дружба, перші прекрасні почуття, світлі спогади про Володю назавжди залишилися у моєму серці" – каже пані Марія.

Цікаві факти

*Михайло Івасюк згадував про маловідомий факт із біографії сина. Володя міг осліпнути ще в колисці. Коли він народився, йому, як і всім немовлятам, закапали очі. Раптом дитина зайшлася плачем, а по її щоках потекли чорні сльози. Виявилося, що медсестра взяла розчин сильної концентрації. Уночі батько повіз сина в Чернівці, де йому надали невідкладну допомогу й врятували очі.

* Володимир Івасюк мав отримати золоту медаль, якби не прикрий випадок: у десятому класі він з друзями гуляв парком, і хтось закинув картуз на гіпсовий бюст Леніна. При спробі зняти його бюст упав із постаменту і розбився. У міліції відкрили кримінальну справу, постало питання про виключення Володимира із комсомолу, вигнання зі школи. Зрештою, скандал зам’яли, але в атестаті з’явилися четвірки з історії СРСР та суспільствознавства.

* У Володимира Івасюка було дві вищі освіти. Після закінчення Чернівецького медичного інституту він вступив до Львівської консерваторії на композиторське відділення. Його вчителем був професор Анатолій Кос-Анатольський.

*Похорон Володимира Івасюка перетворився на мовчазну акцію протесту. Тисячі людей вийшли на вулиці, щоби провести улюбленого композитора в останню путь. У Львові не було жодної квітки – ними була встелена дорога до Личаківського кладовища.

Фото з архіву Марії Марчук-Соколовської

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram