«Стрибнув у річку – розірвав ногу, а кажуть перезняти дубль»: інтерв'ю з Віктором Ждановим

У Чернівцях, на фестивалі "Миколайчук OPEN", відбулася творча зустріч із актором Віктором Ждановим, який поділився історією зйомок популярних кінопроєктів.

Про це повідомляє кореспондентка molbuk.ua



"Я ніколи не знав кіно зсередини. Йду завжди туди, куди мене запрошують, а далі все залежить від мене: чи зможу відтворити героя так, як бачить режисер", – зазначає Віктор Жданов.

На фестивалі були представлені кінострічки, де він грав головні ролі у фільмах "Я працюю на цвинтарі" та "Хазяїн". Актор зазначає, що найбільше хвилювався, як глядачі сприймуть його у фільмі "Я працюю на цвинтарі".



‒ Я не був знайомий з матеріалом цього фільму. Приїхав тоді на кастинг, пройшов його і одразу мав відтворити сцену, де потрібно було лягти у яму, і на мене мали кидати землю. Кладовище довго не відпускало, кожен вечір бачив його. Чи час так вплинув, чи що, але зараз в мене зовсім інші цінності, прагнення та вірування. Я переосмислив цей фільм, – розповідає Віктор.

Акторська гра – відповідальна місія

Найважчими у зніманні для Віктора були "Кіборги". Він вважає, що вжитися у цю роль допомогли переломні моменти з життя. У 2014 році він з родиною був змушений покинути рідну домівку і виїхати з Донецька.

‒ Після прем’єри режисер Ахтем Сеїтаблаєв сказав, що фільм "дихає". Він звернувся до нас і сказав: "Тепер вам із цим жити. Думайте, де курити, де пити, що говорити, як спілкуватися з глядачем". Тоді я зрозумів, що кіно – це велика відповідальна місія, – розповідає актор.
Зйомки фільму "Кіборги" тривали довго. Віктор Жданов служив в армії, проте згадує, що було страшно у сцені, коли у його бік розвернувся танк із гарматою.

‒ Місяць знімалися в павільйоні, був пил, вибухи, страх. Частину матеріалу знімали на полігоні на Чернігівщині, де відтворювали сцени танкових боїв. Емоції не передати, коли бачиш перед собою прямий приціл. Тоді всі актори на майданчику зрозуміли, що таке війна. То страшно… – каже.

Про реалії кіно

Віктор Жданов двічі був нагороджений українською національною кінопремією "Золота дзиґа" за фільми "Вулкан" та "Кіборги".
‒ "Вулкан" знімався до "Кіборгів", його режисером був Роман Бондарчук. Спека така була, локації були цікаві, фільм незвичайний. Запам’яталося зі зйомок, як одного разу стрибнув з баркаса у річку і розірвав ногу – потрапив на шворінь. Я бачив куди стрибаю, проте режисер хотів трохи правіше. Вже у воді відчув, що нога німіє, доплив до берега. Дивлюся – там кров. Мені надають першу допомогу і підходить Роман, каже: "Треба ще один дубль". Ну, дубль так дубль, пішли перезнімати. Такі реалії кіно… – посміхається Віктор.

Також згадує про зйомки одного з популярних комедійних серіалів "Спіймати Кайдаша".
‒ Оля Клименко (кастинг-директор серіалу) запросила у цей проєкт. Після "Кіборгів" на мене всі дивилися по-іншому. Казали: "Та ну, він не піде на цю роль". Я спробував і отримав кайф від цієї роботи. Була сцена, коли потрібно було грати п’яного Омелька. Почали знімати. Я вибігаю, на напівзігнутих ногах бреду вулицею… І тут кричать: "Стоп"! Олександр Тіменко (режисер-постановник) підходить і каже: "Вітю, ну не настільки ж п’яний". Перезнімали сценку знову, – згадує Віктор.



"Ловлю дежавю з 2014"

‒ Українське кіно повинно бути про наші болі, про нашу історію, щоби робити нас кращими. Щоб ми вийшли на інший рівень кіно, бо ми існуємо в якомусь небутті. Потрібно змінюватися – пробувати інші жанри, історії, показувати різноманітні ракурси, залучати нових акторів, – каже.
Війна застала актора в Херсоні. 24 лютого він повернувся до сім’ї у Київ, згадуючи ці дні, як страшне дежавю з 2014 року.

‒ Зараз ловлю спогади з 2014 року. Це важко, я досі тримаю зв’язок із людьми, які працюють у херсонському театрі. Вони не можуть все розповісти, але я знаю, як там складно. Там голодно, дорого, їх не випускають, – розповідає актор.

Кінофестивалі підтримують мистецький фронт

Віктор розповідає, що вже вдруге приїжджає у Чернівці, і вкотре вражає його щирість, відкритість та порядність місцевих.
‒ Коли довго не бачиш колег – складно, не вистачає тієї теплої атмосфери. Такі фестивалі, як "Миколайчук OPEN", об’єднують, скучив за живим спілкуванням, за емоціями людей. Таким чином ми піднімаємо культуру в тилу. Зараз знімаєшся не для того, щоб заробити гроші, зараз зовсім все по-іншому. Бо ж головне те, що ти хочеш передати глядачу через екран, – каже.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram