Він виборов бронзову медаль зі стрибків у довжину з результатом 5,1 метра.
"Ігри нескорених" – міжнародні змагання в параолімпійському стилі серед ветеранів бойових дій. Заснував їх принц Гаррі, який служив у британському війську 10 років, зокрема був в Афганістані. Цьогоріч "Ігри нескорених" відбуваються в місті Гаага (Нідерланди). Україна втретє бере в них участь. До команди з 19 учасників входить буковинець Іван Герецун.
"Зал двічі вставав"Нам вдалося поспілкуватися з нашим земляком телефоном. Ми привітали його з перемогою. Іван саме повернувся з вечірніх тренувань, був трохи втомлений, але почувався щасливим.
– Не можу передати словами, як тут тепло приймають нашу команду. Всі нас підтримують, повсюди кричать "Слава Україні! Героям слава!", фотографуються з нами. Ми взяли із собою багато символіки: прапори, значки у вигляді прапорців, шеврони й шкарпетки з написом "Русскій корабль іді …", кепки, – не приховує емоцій Іван. – Поселили нас в готелі. Коли заходимо в їдальню, всі щоразу встають і аплодують. На церемонії відкриття змагань весь зал двічі підводився на нашу честь. Принц Гаррі особисто привітав нашу команду, сказавши, що увесь світ єднається з Україною. Герцогиня Меган Маркл звернулася до нас зі словами: "Слава Україні!". Марк Рютте, прем’єр-міністр Нідерландів, сказав: "Ми стоїмо пліч-о-пліч з учасниками "Ігор нескорених" з України". Це було зворушливо до сліз.
Захоплення українськими спортсменами викликало й те, що більшість членів команди прибули сюди з передової й одразу після завершення змагань повернуться до побратимів продовжувати боротьбу з ворогом.
– Ми зустрілися у Львові. Добиралися туди, хто як міг. Потім нас повезли автобусом до Польщі, а вже звідти полетіли до Нідерландів. У Гаагу прибули 14 квітня, – пригадує Іван. – Кожному учасникові дозволили взяти із собою двох супровідників. Зі мною поїхали мама і моя кохана Мирослава. В "Іграх нескорених" бере участь 18 команд із різних країн.
Українська команда – найменша, лише 19 учасників. Через війну ми не мали змоги тренуватися, але виступаємо досить добре. Уже першого дня здобули три нагороди: золоту медаль у штовханні ядра, срібну та бронзову – у стрибках у довжину. Другого дня завоювали п'ять медалей: дві золоті, дві срібні та одну бронзову. Тепер у нас уже дев’ять нагород. Змагання ще тривають. Я потрапив у два фінали з бігу на 100 і 200 метрів, але медалей не здобув. Маю ще виступати в індивідуальних змаганнях із плавання та командній грі у баскетбол на візках. Усюди з нами два портрети: нашого тренера зі стрільби з лука Дмитра Сидорука, який загинув за кілька днів до поїздки на "Ігри нескорених", і учасниці нашої команди Юлії Паєвської – легендарної "Тайри", яку викрали російські окупанти.
За словами буковинця, українські спортсмени виконують ще й дипломатичну місію. Вони виступають на телеканалах різних країн, розповідають про війну в Україні, про злочини росіян. "Те, що цьогорічні "Ігри нескорених" відбуваються в Гаазі – символічно, – вважає Іван. – Адже кожен українець бажає, щоби Путіна судив Гаазький суд. Ми віримо, що це обов’язково станеться".
"Повернутися до життя допоміг спорт"Іван Герецун із села Іспас на Вижниччині пішов добровольцем на війну у квітні 2014 року, був поранений, переніс кілька операцій, але зумів повернутися до активного життя.
– Я воював на Луганщині у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Під час ворожих обстрілів отримав численні осколкові поранення. Мене доправили гелікоптером до Харкова, де прооперували і витягнули деякі осколки. Повторну операцію провели в Києві, – пригадує чоловік.
– Повернутися до активного життя мені дуже допоміг спорт. Я ще з дитинства бігав і стрибав, грав у сільській футбольній команді. Вирішив взяти участь у національних "Іграх нескорених", які відбулися в Києві. Ці спортивні змагання проводять серед військовослужбовців та ветеранів, які отримали поранення і травми в зоні бойових дій. Я був єдиним представником від Чернівецької області.
З 218 учасників національних ігор обрали 20 найкращих, які увійшли до складу збірної України. До уваги брали не лише результати виступів, а й ступінь травмованості та реабілітації, вміння бути командним гравцем. "Коли я побачив у списку збірної своє прізвище, то радості не було меж, емоції просто зашкалювали, – зізнався Іван. – Це була мета, до якої я йшов усе своє життя. Моя дорога була нелегкою, але я пройшов нею з гідністю, не зламався. Хочу подякувати всім, хто підтримував мене: рідним, друзям, побратимам, знайомим. Сотні людей телефонували, писали: "Ми віримо в тебе, ти обов’язково переможеш". Я мріяв піднятися на п’єдестал перемоги, щоби наді мною майорів синьо-жовтий прапор і лунав гімн. Адже я за це воював. І моя мрія збулася…".
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
25-04-2022, 17:30
0
1 383
