Буковинець розповів, про участь у "Іграх нескорених": виграв бронзову медаль

Він виборов бронзову медаль зі стрибків у довжину з результатом 5,1 метра.

"Ігри нескорених" – міжнародні змагання в параолімпійському стилі серед ветеранів бойових дій. Заснував їх принц Гаррі, який служив у британському війську 10 років, зокрема був в Афганістані. Цьогоріч "Ігри нескорених" відбуваються в місті Гаага (Нідерланди). Україна втретє бере в них участь. До команди з 19 учасників входить буковинець Іван Герецун.

"Зал двічі вставав"

Нам вдалося поспілкуватися з нашим земляком телефоном. Ми привітали його з перемогою. Іван саме повернувся з вечірніх тренувань, був трохи втомлений, але почувався щасливим.



– Не можу передати словами, як тут тепло приймають нашу команду. Всі нас підтримують, повсюди кричать "Слава Україні! Героям слава!", фотографуються з нами. Ми взяли із собою багато символіки: прапори, значки у вигляді прапорців, шеврони й шкарпетки з написом "Русскій корабль іді …", кепки, – не приховує емоцій Іван. – Поселили нас в готелі. Коли заходимо в їдальню, всі щоразу встають і аплодують. На церемонії відкриття змагань весь зал двічі підводився на нашу честь. Принц Гаррі особисто привітав нашу команду, сказавши, що увесь світ єднається з Україною. Герцогиня Меган Маркл звернулася до нас зі словами: "Слава Україні!". Марк Рютте, прем’єр-міністр Нідерландів, сказав: "Ми стоїмо пліч-о-пліч з учасниками "Ігор нескорених" з України". Це було зворушливо до сліз.

Захоплення українськими спортсменами викликало й те, що більшість членів команди прибули сюди з передової й одразу після завершення змагань повернуться до побратимів продовжувати боротьбу з ворогом.

– Ми зустрілися у Львові. Добиралися туди, хто як міг. Потім нас повезли автобусом до Польщі, а вже звідти полетіли до Нідерландів. У Гаагу прибули 14 квітня, – пригадує Іван. – Кожному учасникові дозволили взяти із собою двох супровідників. Зі мною поїхали мама і моя кохана Мирослава. В "Іграх нескорених" бере участь 18 команд із різних країн.

Українська команда – найменша, лише 19 учасників. Через війну ми не мали змоги тренуватися, але виступаємо досить добре. Уже першого дня здобули три нагороди: золоту медаль у штовханні ядра, срібну та бронзову – у стрибках у довжину. Другого дня завоювали п'ять медалей: дві золоті, дві срібні та одну бронзову. Тепер у нас уже дев’ять нагород. Змагання ще тривають. Я потрапив у два фінали з бігу на 100 і 200 метрів, але медалей не здобув. Маю ще виступати в індивідуальних змаганнях із плавання та командній грі у баскетбол на візках. Усюди з нами два портрети: нашого тренера зі стрільби з лука Дмитра Сидорука, який загинув за кілька днів до поїздки на "Ігри нескорених", і учасниці нашої команди Юлії Паєвської – легендарної "Тайри", яку викрали російські окупанти.

За словами буковинця, українські спортсмени виконують ще й дипломатичну місію. Вони виступають на телеканалах різних країн, розповідають про війну в Україні, про злочини росіян. "Те, що цьогорічні "Ігри нескорених" відбуваються в Гаазі – символічно, – вважає Іван. – Адже кожен українець бажає, щоби Путіна судив Гаазький суд. Ми віримо, що це обов’язково станеться".

"Повернутися до життя допоміг спорт"

Іван Герецун із села Іспас на Вижниччині пішов добровольцем на війну у квітні 2014 року, був поранений, переніс кілька операцій, але зумів повернутися до активного життя.

– Я воював на Луганщині у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Під час ворожих обстрілів отримав численні осколкові поранення. Мене доправили гелікоптером до Харкова, де прооперували і витягнули деякі осколки. Повторну операцію провели в Києві, – пригадує чоловік.
– Повернутися до активного життя мені дуже допоміг спорт. Я ще з дитинства бігав і стрибав, грав у сільській футбольній команді. Вирішив взяти участь у національних "Іграх нескорених", які відбулися в Києві. Ці спортивні змагання проводять серед військовослужбовців та ветеранів, які отримали поранення і травми в зоні бойових дій. Я був єдиним представником від Чернівецької області.

З 218 учасників національних ігор обрали 20 найкращих, які увійшли до складу збірної України. До уваги брали не лише результати виступів, а й ступінь травмованості та реабілітації, вміння бути командним гравцем. "Коли я побачив у списку збірної своє прізвище, то радості не було меж, емоції просто зашкалювали, – зізнався Іван. – Це була мета, до якої я йшов усе своє життя. Моя дорога була нелегкою, але я пройшов нею з гідністю, не зламався. Хочу подякувати всім, хто підтримував мене: рідним, друзям, побратимам, знайомим. Сотні людей телефонували, писали: "Ми віримо в тебе, ти обов’язково переможеш". Я мріяв піднятися на п’єдестал перемоги, щоби наді мною майорів синьо-жовтий прапор і лунав гімн. Адже я за це воював. І моя мрія збулася…".

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram