“Я з Чернігова і війна нас застала зненацька”, - розповідає Євгенія. Їй вдалося вирватися тоді, коли Чернігів постійно обстрілювали.
Жінка приїхала до Чернівців два тижні тому. Живе у гуртожитку на вулиці Хотинській.
Євгенія розповіла кореспондентці molbuk.uа про обстріли у Чернігові та про те, як вдалося вибратися з міста.
“Ми виїхали в перші дні в село. Спочатку все було добре, але згодом в сусіднє село зайшли росіяни і почались обстріли. Ми з родиною сиділи в погребі, не знали, врятує це нас чи ні, але так було спокійніше. Моєму сину 12 років і я дуже хвилювалася за нього, ввесь час молилася, щоби все було добре”, – каже пані Євгенія.
З кожним днем обстріли ставали все частішими. Канонади не вщухали ні вдень, ні вночі. Світла в Чернігові та на окупованих територіях не було. Щоби зарядити телефон, люди, у кого не було вдома генераторів, ризикуючи життям, їздили на великі підприємства, розташовані поруч.
Коли військові сказали, що росіяни стягують до села важке озброєння, вирішили втікати.
“Над нами постійно щось літало. Ми вже знали, хто і чим стріляє. Зазвичай удень нас обстрілювали з артилерійських систем, а вночі лупили "Градами", "Смерчами". Вже знали: якщо стріляє "Град", у нас є 14 секунд, щоби лягти. Лягаєш, лічиш і на 12-ій секунді заплющуєш очі. 12, 13, 14 — вибух... Ці нелюди лупили так, що від хат залишалися тільки стіни, і то не всі. Всі сусідні хати були розвалені, а наша – ціла”, – каже пані Євгенія.
Виїхати з Чернігова виявилося дуже складно. Міст підірвали, "зелених коридорів" не було, машини не зупинялися, кожен хотів врятуватись.
“Я не знаю, як нам вдалося вирватися звідти. Може, у них була якась перерва чи що, бо цілу годину ніхто не стріляв. Коли ми вибігли на трасу, обстріли поновились. Снаряди падали просто біля нас, але ми продовжували бігти. Мені здавалося, що ноги відриваються від землі. Моя дитина не встигала за нами, я тягнула його за капюшон з усієї сили. Розуміла, що йому важко, що в нього пересохло в горлі, бо ми бігли 8 кілометрів без зупинок, але не могла його відпустити. Довкола все бахкало, розривалось. Я бігла, читала "Отче наш" і вірила, що тільки Бог нас врятує. Машини їхали, але ніхто не зупинявся. Не можу звинуватити їх в цьому”, – зі сльозами на очах згадує страшні подробиці жінка.
У Чернівцях родина не сидить на місці. Вони займаються волонтерством – допомагають рідному місту. І просять усіх небайдужих долучитися та допомогти, хто чим може.
“У Чернігові гуманітарна катастрофа: немає світла, газу, люди набирають у річках воду, щоби приготувати їжу. У нас багато маленьких діток. У нас потрапляли снаряди в будинки, лікарні. Я хочу, щоби весь світ, вся Україна почула, що є таке місто Чернігів, який кричить про допомогу”, - каже Євгенія.
Жінка каже, що вкрай необхідні ліки, продукти, а також пальне.
“Місцеві, у кого були якісь запаси, продають паливо по захмарни цінах – 150 гривень за літр. Тому просимо всіх небайдужих відгукнутися і допомогти з транспортуванням гуманітарної допомоги, – каже Євгенія.
Те, що пережила ця родина, важко навіть уявити. Пані Євгенія та пан Олексій дуже вдячні за теплий прийом. На таке, кажуть, навіть і не розраховували.
“Навіть зараз здається, що це страшний сон. Ці вибухи постійно лунають у голові. Коли заплющую очі, здається, що довкола вибухи і мене підкидає на ліжку. Тому що були ударні хвилі, і це відчуття,гадаю, вже залишиться на все життя. Я перестала слухати музику та дивитися телевізор, здригаюся від різких звуків, здригаюся, коли голосно дзвонить телефон або щось падає у сусідів. Я обертаюся на вулицях і боюся неба. Ось такий "рускій мір" нам принесли”, – каже жінка.
Уже цієї неділі – 24 листопада – у Чернівцях, за сприянням "Словацько-Українського культурно-освітнього товариства", відбудеться зустріч із представниками освітньої програми Free Student.
22 серпня 2023 року Президент України підписав закон, що стосується обов’язкового облаштування бомбосховищ у новобудовах. Як відреагували на ці зміни забудовники й що вони вважають пріоритетним у процесі зведення своїх новобудов, ми поцікавилися у Василя Воєвідка, генерального директора відділу продажів будівельної компанії "Родоліт".
В Україні є чимало компаній, що працюють в галузі архітектурного проєктування та дизайну. У міру того, як між ними зростає конкуренція, підвищується і професійний рівень архітектурних бюро. Про особливості роботи одного з таких чернівецьких бюро ми розпитали у Дарії Олексюк, операційного директора бюро архітектури та дизайну DAR group&partners.