Вижниччина – це один з найбагатших на історичні події район, населення якого відіграло одну з передових ролей у національному відродженні Буковини.
Про це йдеться у книзі "Буковина: її минуле і сучасне" (Д. Квітковський, Т. Бриндзан, А. Жуковський).
Переважно це горбиста частина Буковини, заселена гуцулами. Найвищі верхи: Лозова (1429 м), Стіжок (1417 м), Ванцин (1367 м), Бочків (1242 м), Травієн (1223 м). Етнографічно цей повіт вважався суто українським, з 78%, решта – євреї, поляки та німці.
За румунської окупації Вижниччину прилучили до Сторожинецького повіту. Радянська влада, поділивши Вижницький повіт на Вижницький та Путилівський райони, змінила такі назви: Мега на Велике, Бергоміт – Берегоміт, Випчина – Черемошівка, Сарата – Салонцівка.
Про Вижницю є згадка у "Списку руських городів" з кінця 14 століття, під назвою Городок над Черемошом. Згодом це повіт, який найдовше (кінець 15 ст.) залишався поза впливами Молдавського воєводства. Наприкінці молдавського періоду населення Вижниччини користувалося спеціальними привілеями, особливо соціального характеру.
Свободолюбне населення буковинської Гуцульщини під проводом Лук’яна Кобилиці героїчно захищало свої національні і соціальні права у 1840-х рр., записавши світлу сторінку в історії всієї Буковини й України взагалі. Тут народився і провів більшу частину свого життя найвизначніший поет Буковини Юрій Федькович. На Вижниччині народився і розпочав свою політичну кар’єру найбільший буковинський політик Микола Василько. Тут процвітала національна праця між двома світовими війнами, а в червні-липні 1941 року відбувся збройний спротив більшовицьким частинам. На Вижниччині ж оперували українські повстанці упродовж 1944 року, захищаючи українське населення від різних загарбників.
Повітове місто Вижницю заселювали переважно євреї, проте тут мала свій осідок і низка визначних українських інституцій.
У 1908-1909 роках засновується українська гімназія, яка проіснувала до 1921 року, відігравши значну роль у вишколенні української інтелігенції на Гуцульщині. У 1912-13 роках гімназія нараховувала близько 1500 учнів та мала дві бурси.
У Вижниці існували такі церкви: православна, греко-католицька, костел, єврейський семінар та кілька синагог. У 1912 році збудовано модерну санаторію для хворих на легені та електростанцію.
Під час українського перевороту в 1918 році повітовим старостою Вижниччини став С. Лакуста, який до приходу румунів керував політично-адміністративними справами повіту. У 1941 році румунські війська вчинили у Вижниці різню євреїв, проти чого виступило місцеве українське населення.
По всій Вижниччині за австрійських часів існували "читальні", товариства "Січ", позичкові каси Райфайзена. Для прикладу, маленьке село Багна, де була українська народна школа, читальня "Руська Бесіда", товариство "Січ", позичкова і ощадкаса Райфайзена.
У курортному селі Виженка знаходилася стара каплиця з написом на камені "До цего місьця доходила чума і татарська навала. Цю каплицю збудовано 1860 р". Цей український напис знищили румуни у 1935 році.
Друге найбільше село на Буковині – Берегоміт над Серетом. Воно складалося із багатьох присілків (кутів): Центр, Підкрай, Багна, Черешенька, Віпчина, Засерет, Стебник, Лопушна, Межиброди, Дарії, Сухий, Капка і Славець. Деякі з цих присілків такого розміру (Підкрай, Черешенька та Лопушна), що могли творити окремі громади.
Берегоміт це чисто українське село: крім українців були тільки євреї та кілька поляків і німців. Село мало сім народних шкіл та чотири православні церкви.
В Берегоміті було 143 різних підприємства: великий тартак, молочарня – фабрика масла "Сте-Га" (Степан Гавалєшка), українська кооператива, приватні магазини, ресторани, корчми тощо.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
