RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Він+Вона | ПРО ЧЕРНІВЦІ | | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |


У сім’ї Катерини та Андрія Гаврилюків на Буковині цього року семеро школярів. Як живеться багатодітній сім’ї, побачила кореспондентка molbuk.ua

Буковинці Катерина та Андрій Гаврилюки виростили власних семеро дітей. Три роки тому подружжя всиновило чотирьох дітей. У грудні 2021 року виповниться рік, як вони взяли у сім’ю ще чотирьох дітей. Таким чином у родині – 15 дітей.



Катерина та Андрій – жителі села Заболоття, що на Сторожинеччині. Одружилися в 1993 році. Кажуть, ніколи не планували стати багатодітною родиною.

"Зроблю все, лиш би син ходив"

– Серед сімох наших дітей четверо уже самостійні і живуть окремо, – розповідає Катерина Гаврилюк. – Старшій дочці 26 років, вона сама вже мама двох діток і без п’яти хвилин хірург-отоларинголог. Сини – 25, 22 і 20 років займаються архітектурою. Всі мають освіту. Старшого сина Юрія запрошують працювати до Америки, 22-річний Владислав живе і працює у Польщі, 20-річний Олексій посів друге місце в Україні з графічного креслення. Молодші троє рідних синів ще ходять до школи і живуть разом із нами.



Про хворобу сина

– У 2017 році наш четвертий син Олексій, якому зараз 20 років, дуже важко захворів. Він ще був студентом, але влітку підробляв на будівництві. Вранці йшов на роботу, казав, що трохи болить спина, а ввечері уже ледь ходив. Вранці наступного дня вже взагалі не зміг піднятися на ноги, – розповідає Катерина Дмитрівна. – Три тижні у нас не було навіть діагнозу, хоча де ми лишень не були. Синові повністю відняло ноги, він не ходив, не сидів, не стояв, біль був нестерпний і температура трималася 37. Чоловік носив його на плечах. Перевіряли і на туберкульоз, і на поліомієліт. Користі жодної не було. Із Чернівців ми повернулися у Сторожинець і звернулися до Анатолія Гудими, завідувача неврологічного відділення Сторожинецької райлікарні, який нам допоміг. Три дні він спостерігав за Олексієм у стаціонарі і скерував знову ж таки у Чернівці у відділення дитячої хірургії.

В Олексія почалася депресія. Ми всі були у відчаї. Я пішла до церкви, цілу службу дуже плакала і просила Бога: "Зроблю все можливе, лиш би син ходив". Потихеньку наш клубок почав розплутуватися. Три місяці наш Олексій хворів, почав ходити на милицях…

Про віщий сон

– У цей період почали мені снитися дві дівчинки: одна старша, інша менша, – пригадує Катерина Гаврилюк. – Уві сні я з ними за руки йшла вгору десь в Карпатах. Цей сон кілька разів повторювався. А потім мені приснилося, що у мене дуже багато дітей і пів зали у нашому домі було закладено дитячим взуттям. Тоді я зрозуміла, що потрібно виконувати те, що пообіцяла у церкві. Давалося це нелегко. Потрібно було пройти комісію, курси психології. Я хотіла взяти дві дівчинки, бо мені так наснилося, а вийшло, що дали нам ще плюс два хлопчики, тому що рідних братів і сестер не можна розлучати.



Про всиновлених дітей

– Майже три роки тому ми привели додому наших перших усиновлених дітей: 8-річного Гришу, 7-річну Андріану, 4-річного Сашка і 2-річну Яну. Наші старші діти поставилися до цього з розумінням, молодшим – Вані, Кирилкові та Серафимові – потрібен був час. Особисто мені морально було важко, я вчилася любити цих дітей. Наш тато сприйняв їх легше.

У грудні 2020 року у нашому домі з’явилося ще четверо рідних братів та сестричка: 6-річний Вася (одноліток нашого Серафима, вони двоє цього року йдуть до першого класу), 4-річний Ілля, 3-річна Ніна та ще один Серафим – найменший, якому на той час було рік і шість місяців.

На один раз – 15 літрів борщу

Про будні

– Всіх дітей ми привчаємо до самостійності, хоча інколи це дуже важко, – каже мама Катерина. – Із дітьми з притулку морально важко. Вони елементарно не розуміють, як одягатися, як митися, як прибирати за собою. Треба мати твердий характер. Наші діти знають: якщо вони пішли у перший клас, взуття я їм уже не мию. Кожен має прийти додому, помити взуття, покласти сушити, якщо промокло. У підвалі у нас є полиці, кожен знає, де його речі. Знають, що не можна розкидати одяг. Хоча спочатку це було не так.



Із приготуванням їжі діти допомагають: чистять картоплю, моркву, цибулю, квасолю. Адже на один раз нам потрібно 15 літрів борщу, з яких залишається ще маленька порція для найменшого Серафима, щоб він ще раз поїв. Андріана миє посуд, хлопці витирають.

Гріша у нас – фермер. Корову вигнати, загнати, дати їй їсти, яблук назбирати, теличку, бичка погодувати – це його обов’язки. Влітку вранці о 07:30 він уже в стайні допомагає. Відро з відходами виносить Ваня, йому уже 13 років, він сильніший. Кирило сам смажить налисники, йому 11 років.

Ці діти дуже багато їдять, вони не можуть наїстися. У них це на психологічному рівні – має минути до чотирьох років, щоб все налагодилося. Вони не можуть наїстися ні дині, ні кавуна, ні персиків, ні абрикосів. Ми їм це все даємо, адже це здоров’я, імунітет. Коли вони прийшли, були такі кволі! Першу зиму у нас вони важко хворіли, друга зима була вже набагато легшою. Коли ми їх лишень забрали, вони нічого не їли, крім сосисок, квасолі і чаю. Борщу, картоплі їли лише ложечку – і все. Зараз уже все по-іншому.

Про школу

– Цього року у нас семеро школярів, двоє з них – першокласники. Важко всіх зібрати до школи, але що робити? Спочатку я щодня їх одягала по черзі, адже діти не вміли елементарно одягнутися. Один із них одягнув кофту на голе тіло, а зверху – гольф і так пішов до школи. Діти з нього стали насміхатися, і тепер він дуже добре знає, що і за чим одягати. Це все практика.



Перших дітей ми забрали з дитячого будинку 26 квітня, вони закінчували перший клас, але знали тільки букву "о". Тому з нового року ми відпрвили їх знову у перший клас. Так, Гріша пішов до першого класу у вересні, а 10 жовтня йому виповнилося дев’ять років. Я не шкодую про це рішення, і вчителі підтвердили, що це було правильно. Тепер Андріана у нас взагалі відмінниця. У третьому класі вона читає 90 слів за хвилину. Сама любить вчитися і має терпіння до дітей, допомагає з уроками, пояснює десять разів. Гріша тягнеться за нею (вони в одному класі). Саша перейшов у другий клас, досить розумний хлопчик, хоча серед цих дітей він був найважчий. Йому було п’ять років, а він не вмів їсти ложкою. Борщ, картоплю – все їв руками. Тепер уже все по-іншому, на все потрібен час і терпіння.

Про відпочинок

– Щонеділі ми ходимо до церкви, – розповідає Катерина Дмитрівна. – Всім разом піти не завжди вдається, бо це важко. Але діти люблять ходити до церкви, особливо Андріана.

– Коли везли дітей на Манявський водоспад, вони дуже перелякалися, – долучається до розмови батько сімейства Андрій. – Ми пояснювали, що їдемо на відпочинок, а вони боялися, що ми їх відвозимо від хати. Заспокоїлися лише на зворотному шляху.

"Мріємо кожному дати освіту"

Про відчуття родини[/b]

– Нещодавно Андріана написала вірш для мене, – усміхається мама Катерина і показує листівку, яку дівчинка зробила власноруч. – Всі діти називають нас: мама, мамуся, татусь. Коли Андрій йде на роботу (працює позмінно), запитують, де татко, коли приїде. Коли приходить пізніше – дуже хвилюються. До речі, коли лише взяли дітей, вони дуже плакали, коли ми йшли з дому. Як з’ясувалося, вони боялися, що ми підемо і більше не повернемося, як колись зробили їхні рідні батьки.

– Вони жили самі у хаті, були, як "мауглі", – каже батько Андрій Григорович. – Ці діти дуже люблять сметану, бо сусіди їм її приносили. Восени вони дуже люблять горіхи, бо горіх упав з дерева – уже їжа є. Яна, коли їй було два роки, товкла той горіх, доки не розтовче. Вона заб’є його в землю, він там лусне. Вона вибирає його і виїдає повністю. Горіхи, сметана, хліб, кулеша – це все вони їли руками. Тому трохи були неохайними. Не раз жартую: "Ви у ресторан не підете".



– Наймолодший Серафим, якому було вже рік і шість місяців, не вмів жувати, – пригадує Катерина Дмитрівна. – Ми давали йому шматочок хліба, а він не розумів, що це таке і що ми від нього хочемо. Він не ходив, не повзав, не розумів, що таке іграшка. Якщо його залишали на одному місці, так і сидів. Не повертав ніжку ні праворуч, ні ліворуч, руками не рухав. Ввечері я зібрала всіх дітей і сказала: "Робіть з ним все, що хочете: смикайте, скубайте, кусайте, тягайте, щипайте". Діти як за нього взялися, Серафим на четвертий день пішов (усміхається, – авт.). Тепер ми вже вчимо його їсти самостійно. Акуратний хлопчик.

[b]Про мрії


– Думаю, з них будуть хороші люди, бо вони беруть приклад зі старших дітей, – каже Катерина Гаврилюк. – Мріємо кожному із них дати освіту, професію. Держава допомагає фінансово. Але перший-другий рік ці гроші діти практично "з’їдають", і це при тому, що багато що ми вирощуємо самостійно. Борошно у нас своє, як і овочі, фрукти, молоко. Продукти я купую якісні і дорогі.

– У магазині мене вже пізнають, – сміється тато Андрій. – Дають ящик хліба. А спочатку запитували: навіщо стільки хліба, чи купую й сусідам? Хочемо у старій батьківській хаті (на цьому ж подвір’ї) зробити ремонт, бо сім’я у нас велика, треба всіх десь розмістити. Але спочатку потрібно збудувати стайню, бо стара, яку будував ще мій дід, валиться. Дві корови, господарство – потрібно працювати.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
4-09-2021, 19:43
Коментарів 0 Переглядів 15 340


Назвали кількість нововиявлених випадків коронавірусу в Чернівецькій області
Люди із кількох сіл у горах залишилися без рейсового автобусного сполучення. Вони нарікають, що до райцентру доїхати неможливо.
Загальна чисельність інфікованих в області від першого встановленого випадку – 116 492
• Новини партнерів



ФОТОРЕПОРТАЖ Переглянути всі фоторепортажі

Ініціатори задуму планують відкрити його навесні наступного року


«Дочка вигнала мене з дому в піжамі» Блог Анни Семьонової
Одного разу стала свідком доволі неприємного інциденту
Чому бути, того не минути. Блог Ярослава Волощука
Останній тиждень минув під активним розкручуванням теми, чи нападе Путін на Україну
У Чернівцях є «безадресні» будинки. Блог Надії Будної
До 600-ліття Чернівців у центрі встановили нові адресні таблички з назвами вулиць, номерами будинків, гербом міста.
загрузка...
ВІДЕО Переглянути все відео

Як же правильно підготувати дитину до школи, які знання обов’язково потрібно привити та наскільки важливою є дошкільна освіта, нам розповіли у IZZI School у Чернівцях.

Dласниця ресторану "Панський двір" Оксана Михайлівна розповіла, на що варто звертати увагу, обираючи ресторан, та які питання треба обов’язково узгодити із адміністрацією закладу.

26 листопада відомому західноукраїнському виробнику металопластикових вікон та дверей виповнилося 24 роки!

Щоб зменшити ваші переживання та допомогти зробити правильний вибір, ми попросили представників будівельної корпорації Bitidi Group відповісти на найбільш поширені запитання потенційних покупців.

Як зацікавити сучасних дітей настільними іграми та що обрати для різних вікових груп, ми поцікавилися у спеціалізованому магазині Questy.

Якщо ваше інтимне життя не таке, як вам хотілося б? В нагоді стануть секс-іграшки. Чому б ні?!