Із самого ранку Віктор Юрійович трудився у скверика поруч з будинком № 263 на Гравітоні, де ми його і застали. Чоловік підстригав секатором деревце аличі, надаючи йому кулястої форми.

Серед зеленого листя жовтіли та червоніли плоди – це мало напрочуд гарний вигляд, йдеться у публікації газети "Молодий буковинець".



– Роблю це для душі та краси, щоби радувати людей, – каже пан Віктор. – Хочеться, щоби мами приходили сюди з дітками, ніби на екскурсію, розповідали їм про дерева та кущі, які тут ростуть, вчили берегти та любити природу. Коли в нас гостювала мама,то любила посидіти у цьому скверику. Вона хворіла, а тут серед дерев почувалася краще. Сюди злітаються пташки, в’ють гнізда, влаштовують ранішні концерти.



"Ношу відрами воду для поливу"

У скверику мешканці дев’ятиповерхівки висадили 130 дерев і кущів 21 найменування. Є тут фруктові дерева: грецький горіх, вишні, абрикоси, алича, сливи, яблуні, груші, які вже плодоносять. Ростуть також лісовий горіх, дубочки, берізки, сосни, туї.

– Посадили кизил, барбарис, глід. Бачите, як вони гарно прижилися, – показує Віктор Юрійович. – Є кілька кущів бузку, який дуже гарно цвів. Та моя особлива гордість – 15 кущів сирійської троянди. Вона, щоправда, любить вологу, тому треба постійно поливати. Отож у спекотну погоду ношу відрами воду. Просив мешканців нашого будинку, щоби допомогли, та чомусь ніхто не відгукнувся. Квіти посадили: мальви, півонії. Посіяли газонну траву, яку допомагає косити наш двірник Олег. Хочемо ще посадити плакучу вербу. Мені допомагають Денис Свекла та Ілля Кокош.



Щоранку чоловік приходить у скверик. "Поливаю дерева та кущі, підв’язую саджанці, підрізаю секатором гілки. Маю ще батькову косу, якою скошую високі бур’яни, – пояснює пан Віктор. – Ця робота приємна. Вона піднімає настрій, покращує здоров’я, дає стимул жити. Мимо йдуть люди, вітаються, дехто дякує. Мені це приємно. Були випадки, що ламали гілки дерев. Недавно грушу поламали. Це мені болить. Хочеться кричати: "Люди, не робіть цього, бережіть природу!".

"Чернівці стали рідними"

Віктор Юрійович – колишній військовий. "Я родом із Росії. Спершу служив у Німеччині. Потім можна було обирати місце служби. Знайомі порадили їхати в Чернівці. Мовляв, це дуже гарне європейське містечко. І в 1983 році я приїхав сюди, – пригадує чоловік. – Чернівці мені дуже сподобалися. Йду вулицею і чую німецьку мову. Думаю, куди я потрапив (сміється, – авт.). Прослужив 14 років у 300-му полку. Вийшов на пенсію у званні майора".



У Чернівцях Віктор зустрів свою майбутню дружину Світлану. "Їду в тролейбусі й бачу дуже красиву дівчину. Підійшов, познайомився. Це було кохання з першого погляду. Маємо двох донечок, двох прекрасних онуків, незабаром має народитися внучка, – пан Віктор показує на мобільному телефоні фото своєї сім’ї. – Я дуже щаслива людина. Чернівці стали для мене рідними".

Чоловік каже, що почувається відповідальним за скверик, тому так пильно доглядає за ним та оберігає. "Тут хотіли щось будувати, але мешканці відстояли цю територію. Мені тоді навіть машину побили, аби помститися, – пригадує пан Віктор. – Я сам із сільської місцевості, знаю, що таке важка праця. Я садив тут деревця та кущі, бачив, як вони росли. Тому буду доглядати за ними, поки зможу".



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram