Невідома Буковина: як і коли з’явилося місто Новоселиця

Сьогодні буковинському містечку Новоселиця виповнюється 565 років.

Це місто розташоване за 36 км від обласного центру, на лівому березі ріки Прут. Через місто проходить автомагістраль Чернівці–Кишинів та залізнична лінія. Населення 7 566 осіб.



Вперше Новоселиця згадується в документальних джерелах від 1456 року під назвою "Шишківці, де був Юріїв двір, на Пруті". У документах 1617 року село зазначається як "Шишкєуць біля Пруту, що тепер називається Новоселиця". Назва Новоселиця свідчить, зокрема, що йдеться не просто про заміну найменування, а про появу нового поселення на місці запустілих Шишківців.



В XII—XIV століттях долиною ріки Пруту з Галича — столиці князівства до Берлада проходив сухопутний торговий шлях. Берладська дорога, напевне, сприяла і виникненню Новоселиці, яка була на цьому шляху.

Становище жителів Новоселиці погіршилося з першої половини XVI століття, коли Буковина потрапила у васальну залежність від султанської Туреччини. Жителі села не мирились із поневолювачами, чинили їм опір. Після розгрому турків у 1774 році жителі Новоселиці з радістю зустріли російські війська. За умовами Кючук-Кайнарджійського договору Новоселиця була розчленована — через місто пройшов кордон. Західна частина Новоселиці потрапила під владу Австрії, а східна — знову залишилась за Туреччиною.

Західна частина Новоселиці належала на той час австрійському барону Зоті. Селян примушували працювати на полях барона від зорі до зорі, доглядати худобу, будувати маєток і господарські приміщення. Частина селян Новоселиці, які ще залишались вільними, в 1782 році стають кріпаками Радівецького єпіскопства, а через два роки були передані монастирю Горяче. Доля монастирських селян була така ж тяжка, як і кріпаків барона Зоти та селян, що були під гнітом турецьких феодалів. У 1788 році монастир зробив обмін новоселицьких земель на землі молдавського поміщика Кантакузіно; новоселицькі землі та закріплені за ними селяни перейшли у власність останнього.



Скасування австрійським урядом кріпацтва сприяло розвитку Новоселиці, вона починає розбудовуватись. На захід від річки Рокитної виникає поселення Долишні Строїнці, а ще західніше — Горішні Строїнці (пізніше — Тогуляни). Долишні Строїнці поступово з’єдналися з Новоселицею.

Селяни східної частини Новоселиці, які були під турецьким ігом, поряд з національним, зазнавали і тяжкого соціального гніту. Крім турецьких завойовників, населення визискували і місцеві експлуататори, які володіли значними земельними наділами, сотнями підневільних селян. Багатій Стурдза, наприклад, 1804 року мав у Новоселиці маєток з 204 селянськими дворами.

За Бухарестським договором 1812 р., Новоселиця у складі Хотинського повіту була приєднана до Росії. Західна частина поселення (по той бік річки Рокитної) залишалась під владою австро-угорських баронів аж до 1918 року.

Починає розвиватися економіка тієї частини Новоселиці, що ввійшла до складу Росії. Розширюється кустарне виробництво. На 1828 рік у Новоселиці було вже 2 шевці, 2 кравці, 3 кушніри, ткач, 2 колісники, коваль.

Вигідність географічного розташування і розвиток ремесла привели до відкриття на початку XIX століття в Новоселиці ярмарку. Саме тоді вона почала називатися містечком.

Перебуваючи на стику кордонів між Росією і Австрією, Новоселиця стає важливим транзитним пунктом. Через Новоселицю направлялися на схід товари з Австрії, Молдавії і Валахії. В російській частині містечка 1817 року, у австрійській — 1847 року відкривається прикордонна таможня.

У 1850 році, після прокладення дороги з Чернівців через Новоселицю на Лип-кани і побудовою в Новоселиці паромної переправи через ріку Прут у Молдавію, розвиток торгівлі та ремесла в містечку пожвавився. Це сприяло дальшому заселенню і забудові. З 1849 по 1859 рр. у Новоселиці побудовано 20 будинків, декілька водяних млинів, пристань. Як про це зазначалось у документах за 1860 рік: "Містечко Новоселиця має велике торгове значення. Тут є склад лісоматеріалів, які сплавляються по Пруту. З Новоселиці ліс перевозять сухим шляхом до Дністра, а звідти сплавляють у всі місця Середньої та Нижньої Бессарабії. Головний торговий шлях — Новоселиця, Хотин, Кишинів… Новоселиця є головним пунктом, через який направляються в Австрію худоба і шкіри".



Тогочасна австрійська преса писала про шлях Чернівці — Новоселиця: "…це шлях, яким здійснюється все торговельне і пасажирське сполучення з Росією. По ньому щорічно прогонять тисячі волів у Відень, провозять тисячі підвід зерна, шкір тощо. Ця дорога служить транзитною дорогою для південної і північної частини Росії".

Приєднання східної частини Новоселиці до Росії сприяло розвиткові господарства, який, проте, стримувався наявністю поміщицького землеволодіння. Незабаром після укладення Бухарестського договору уряд Олександра І визнав за молдавськими боярами їх давні феодальні права. Молдавським поміщикам і казні на той час належало 47 проц. всієї землі, 38 проц. селянських господарств змушені були на кабальних умовах орендувати землю у поміщиків.

Поміщиці Ромашкан належало в Новоселиці 364 десятини, а поміщику Цибульському — понад 100 десятин кращих орних земель. Багатій Стурдза прибрав до своїх рук кращі землі Новоселиці, сіл Маршинців, Тарасівців, Котелевого та інших. Крім того, він володів у Новоселиці кількома крамницями, готелем, винокурнею, 10 водяними млинами, 281 селянським двором з 1405 жителями.

Таким чином, тяжкий гніт знову ліг на плечі новоселицьких селян. Але трудящі не хотіли миритися з таким становищем, вони часто виступали проти своїх гнобителів, відмовлялись виконувати розпорядження царських властей. Про це свідчить, зокрема, рапорт хотинського земського начальника бессарабському губернатору від 21 червня 1832 року. Щоб запобігти ще більшим масовим виступам трудящих Новоселиці та навколишніх сіл, місцеві власті просили дозволу губернатора розмістити у Новоселиці військову частину.

Певний вплив на виступи трудящих Хотинщини, в т. ч. й Новоселиці, справило польське повстання 1863 року. Про це свідчить подання генерал-губернатора Новоросійського і Бессарабського міністру внутрішніх справ Росії П. І. Валуєву від 25 лютого 1864 року про посилення нагляду за поляками, що постійно проживали у Липканах та Новоселиці і які "мають великі зручності для спілкування з польськими революціонерами".

Реформа 1868 року в Бессарабській області носила такий же грабіжницький характерен і реформа 1861 року в центральних губерніях Росії. А тому селяни Новоселиці виступили проти "поміщицької волі", вимагали ліквідації стану тимчасово зобов’язаних. У травні—червні 1870 року трудящі Новоселиці та навколишніх сіл відмовились відбувати натуральні повинності. А через декілька днів вони відмовились і від виконання відрядних повинностей, не вийшли працювати на поміщицькі поля.

Селянські заворушення, слідом за Новоселицею, охопили весь Хотинський повіт. Справник звернувся до губернатора з проханням терміново прислати в повіт війська, хоча б сотню козаків. У Новоселицю було направлено дві сотні козаків, які жорстоко придушили виступ селян. П’ятьох керівників заворушень заарештували, а згодом ув’язнили.

Для повного придушення селянських виступів бессарабський губернатор у червні 1870 року направив у Хотинський повіт ще один козачий полк.

Революційні події в Європі мали свій вплив і на Бессарабію. В жандармських донесеннях за травень 1879 року йдеться про доставку через Бессарабію революційної літератури, перехід через кордон емігрантів та пропаганду революційних ідей серед населення Бессарабії.

Щоб запобігти впливу революційних ідей на населення Бессарабської області, в Новоселиці та інших прикордонних пунктах посилюється нагляд жандармів.

У пореформений період Новоселиця швидко забудовується, зростає кількість населення. На 1862 рік у Новоселиці було лише 300 будинків, у 1870 — 342, в 1875 році — вже 509.

На 1870 рік у Новоселиці діяли паровий млин, винокурня, два шкіряні заводи і олійня. Це були дрібні кустарні підприємства, де виробництво здійснювалось вручну. На обох шкіряних заводах у 1880 році працювало всього п’ять вільнонайманих робітників, які вручну обробляли за рік 2,5 тис. шкір. Умови праці на цих підприємствах були надзвичайно важкими. У 1880 році в Новоселиці було побудовано свічково-миловарний завод з річним виробництвом 50 пудів мила та 1100 пудів свічок. На ньому працювало всього два вільнонаймані робітники.

З розвитком капіталізму власники підприємств Новоселиці частково механізовували виробництво. Купець Клейтман, власник олійні, встановив на ній у 1880 році парову машину, два механічні преси, проклав водопровід.

Розвиваються шляхи сполучення, внутрішня і зовнішня торгівля. В 70-х рр. XIX століття продовжується будівництво шосейної дороги від Новоселиці до Кишинева. В 1884 році на австрійській території будується залізниця Чернівці—Новоселиця. У 1882 році розпочинається будівництво залізничної лінії Новоселиця—Жмеринка, що стала до ладу в грудні 1892 року. Прокладення залізниці з Чернівців на Окницю і Жмеринку зробило станцію Новоселицю значним транзитним залізничним пунктом на російсько-австрійському кордоні. Через неї йшли численні вантажі: буковинський ліс і лісоматеріали, худоба, хліб та інша сільськогосподарська продукція. Завдяки залізниці Чернівці—Жмеринка розширялись торговельні зв’язки не лише Австрії з Росією, але й інших європейських країн з Росією і країнами Близького Сходу та Азії. Звідси товари йшли до Одеси, потім водним шляхом в інші країни світу. З цього часу Новоселиця стає містом.

У Новоселиці, після того як вона стала транзитним залізничним пунктом, почало швидко зростати число вільнонайманих робітників, робітників ремонтного депо та лісосплаву. В основному вони зосереджувалися на дрібних підприємствах, що не могло не впливати на їх організованість,-хоча на захист своїх класових інтересів вони виступали вже в кінці XIX століття. На той час серед них поширювалася марксистська література. На початку XX століття в Новоселиці створюється соціал-демократична група, що допомагала переправляти з-за кордону через міста Чернівці, Новоселицю в Росію і на Україну нелегальну марксистську літературу. Наприкінці 1902 року на прикордонному пункті в Новоселиці були заарештовані Л. Кацельник, А. Старик, Т. Коган з соціал-демократичною літературою, яку вони везли в Росію з Австро-Угорщини. Слідство над ними велося аж до вересня 1905 року.

В кінці 1905 року новоселицькі залізничники страйкували разом з усім революційним пролетаріатом Росії. У донесенні начальника Бессарабського управління поліції 8 червня 1910 року вказується, що Л. Кушнір, М. Лікверман, Г. Грінберг, Ф. Гутман та інші " …. проживаючи в Новоселиці, займаються перевозом через кордон… нелегальної літератури та перевозом емігрантів".

В роки революційного піднесення в Новоселиці не вщухали маївки і демонстрації. Департамент поліції вимагав від місцевих властей "…вжити найрішучіших заходів, щоб не допустити в день 1-го Травня намічених виступів революційних організацій, для підтримання в цей день спокою і порядку".

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram