Яке сьогодні свято відзначають за церковним календарем

25. Нд. Вербна. Вхід Господній в Єрусалим. Прп. Василія, Ісаака та Афанасії. Осв. верби. Гл. 5.

ВХІД ГОСПОДНІЙ У ЄРУСАЛИМ



Цього дня Церква Свята (східної традиції) відзначає Вхід Господній в Єрусалим.

Це - велике свято, Вхід Господній у Єрусалим, у християнському році відноситься до числа дванадесятих.

Коли Ісус Христос входив до Єрусалиму, Він наблизився до Вітфаґії і Віфанії, до гори, що зветься Оливної, і послав двох учнів Своїх, сказавши: "Ідіть у село; увійшовши до нього, знайдете прив’язане осля, що на нього ніхто з людей ніколи не сідав; Відв’яжіть його, і приведіть, і якщо хто спитає: Нащо відв’язуєте? скажіть тому так: Господь потребує його". Посланці ж відійшли, і знайшли, як Він сказав їм. Коли ж стали відв’язувати молодого осла, господарі його їх запитали: Нащо осля відв’язуєте? Вони ж відказали: Господь потребує його. І привели його до Ісуса, і, поклавши одежу свою на осля, посадили на нього Ісуса. І, коли Він їхав, люди стелили одежу свою по дорозі. А як Він наближався вже до сходу з гори Оливної, то весь натовп учнів в радості велемовно Бога хвалив за всі чудеса, що бачили, кажучи: Благословенний Цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небесах, і слава на висоті!" (Мт. 21, 2-9).



Урочистий вхід Ісуса в Єрусалим був вступом Його на шлях хресних страждань. Про цю подію розповідають у своїх Євангеліях всі чотири євангелісти (див. Мт. 21, 1-11; Мк. 11, 1-11; Лк. 19, 29-44: Ін. 12, 12-19). У старозавітнього вибраного народу був звичай: царі і переможці в’їжджали до Єрусалиму на конях або ослах, і народ урочистими вигуками, з пальмовими гілками в руках, зустрічав їх. Виконуючи пророцтва Старого Завіту (див. Зах. 9, 9), Христос саме таким урочистим чином в’їжджав в Єрусалим, але не як цар земний або переможець у війні. А як Цар, Царство Якого не від світу цього (Ін. 18, 36), як Переможець гріха, прокляття й хвороби, диявола і смерті. Тогочасний єврейський народ, що замешкував Святу Землю і знаходився під римським ярмом, очікував Месію, передусім та особливо, як політичного визволителя. І всім здавалося, що Чудотворець, Який буквально вчора воскресив Лазаря і колись - майже з нічого - нагодував 5 тисяч, а іншого разу 4 тисячі народу (це - лише чоловіків, не рахуючи жінок та дітей), а також здійснив і безліч інших дивовижних вчинків та благодіянь, цілком може бути саме таким земним вождем і правителем. Тобто Який незабаром приведе Свій народ до відновлення його національно-державної незалежності і земного царства добробуту, процвітання й насолоди.

З тих, які тоді перебували на вулицях Єрусалиму, тільки один Христос знав, що - замість тимчасового земного царства - Він приносить людині вічне Царство Небесне. Замість позбавлення від дочасного земного рабства Він, абсолютно безгрішний, святий і праведний, взявши на Себе всі провини й беззаконня цілого світу та неминуче покарання за них, таким чином звільняє людину, щонайперше та надто, від рабства набагато гіршого - від рабства гріха. А також і незмінно пов'язаних з ним різних згубних, руйнівних залежностей, пристрастей і немочей, недуг та хвороб, смутку й зубожіння, тривог і печалі. Та у такий спосіб відкриває їй благословенний шлях до блаженного - вічного й радісного життя з люблячим та милосердним Богом-Творцем. Того Божого Царства, котре фактично народжується й утверджується в серці і розумі кожної - правдиво й твердо - віруючої і довіряючої Христу та Його Слову людини вже тут, у перебігу її туземного життя. Він Один знав, що той шлях, усіяний нині пальмовими гілками, веде до жахливих тортур, Голгофи і Хреста.

І тут уже від кожної конкретної людини залежить, почувши цю євангельську Добру Новину про Відкупителя Христа та Його хресну жертву, або - в щиросердному покаянні і смиренні, благоговінні й подяці Богові - прийняти її і таким чином, зрештою, увійти до Царства Небесного. Або - легковажно знехтувавши чи навіть горделиво й свідомо, проте абсолютно безвідповідально, відкинувши її, - готувати собі зовсім іншу долю.

Це царське прославляння Христа перед Його муками і смертю Церква згадує для свідчення, що страждання Спасителя були цілком добровільними і свідомими - заради визволення, зцілення (духовного й фізичного) і спасіння всіх людей з усіх народів і рас, мов та наріч, племен і культур. Назва "Вербна неділя" походить від того, що на це свято віруючі приходять до храму з гілками, як правило, вербових рослин чи інших дерев, які першими розпускаються навесні. В ознаменування тих гілок, які різали ці люди, що радо й натхненно зустрічали Ісуса в Єрусалимі. Звичайно, на півдні використовують квіти і гілки інших дерев, зазвичай, пальм. В Україні ж, де таких дерев немає і де перша розпускається верба, з давніх часів стали використовувати її гілки. Тому і саме свято стало називатися Вербною неділею. Але справжня його назва - Вхід Господній до Єрусалиму.

Преподобний Василій, сповідник, єпископ Парійський

Преподобний Василій сповідник, єпископ Парійський, жив у VIII столітті. Він був обраний на єпископську кафедру жителями міста Парії, які шанували святителя як істинного пастиря стада Христового.
Коли виникла іконоборча єресь, святитель Василій рішуче виступив за шанування святих ікон і відмовився підписати постанову про їхнє знищення ("Неправедний сувій" Собору 754 року, скликаного при Костянтині Копронимі (741 - 775)). Святитель уникав усякого спілкування з єретиками і не допускав їх до своєї єпархії. За свої ревнощі він витерпів багато гонінь, голод і злидні.
До кінця свого життя святитель Василій був вірний православному сповіданню.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram