У кабінеті Ольги Кобилянської на етажерці в "крокодиловій" рамочці зберігається жіночий фотопортрет. Зі світлини сміливо, ніби затягаючи в глибину великих очей, дивиться на нас улюблена акторка письменниці – датчанка Аста Нільсен (1881–1972). Нині це ім’я відоме хіба що дослідникам кінематографа, а в 1910–1920-х роках вона була зіркою німого кіно, прем’єри за її участю ставали подією та збирали повні зали й каси, стиль її одягу та зачіску (кажуть, стрижка каре стала популярною в Німеччині завдяки Асті Нільсен) наслідували.
Про це йдеться у дописі Юлії Микосянчик на Facebook-сторінці Чернівецького літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської.
Кіно як новий вид мистецтва взагалі підкорило О. Кобилянську. Вона навіть виробила свій підхід до перегляду фільму. Перший раз дивилася, щоби ознайомитися з сюжетом, вдруге йшла до кінозалу, щоби придивитися грі акторів, а під час третього візиту стежила за грою тільки одного актора, який сподобався особливо. І найдужче імпонували саме фільми німого кіно, бо, як пояснювала, у них краще сприймала внутрішній стан героїв, та й розмови не затінювали "виявлення глибоких переживань"! До неї "промовляли" погляд, жест, міміка актора! Однак надмірної екзальтації вибаглива глядачка не вітала. Якраз талантом ледь помітним, стриманим жестом, поворотом голови, промовистим поглядом висловити емоції, залишатися "бездіяльною" замість того, щоби хаосом рухів проявляти почуття, відрізнялася Аста Нільсен. Гійом Аполінер писав про неї: "Вона сміється наче юнка – так безтурботно й щасливо, а в її очах те, що ніколи не проявиться у слові, яке злітає з її вуст... Коли ненависть миготить ув її очах, ми стискаємо кулаки; коли ж вона розплющує очі – це зірки світять".
Важко сказати зараз, у якому фільмі вперше Ольга Кобилянська побачила Асту Нільсен, яка її роль вразила письменницю. Достеменно відомо, що картини за участю талановитої актриси – "Танець смерті" (1912), "Комедіанти" (1913), "Гріхи предків" (1913) – демонструвалися ще до Першої світової у Чернівцях (між іншим, перший кінотеатр у нашому місті відкрили у 1898 році). Гра датчанки настільки зачарувала Ольгу Кобилянську, що під її враженням написала повість "За ситуаціями" (1913). У ту працю вона вклала "послідні лілії своєї душі і молодих іще почувань", у ній "стільки гарних, безсловесних", авторкою пережитих хвилин! Твір мав бути присвячений Асті Нільсен, але з якихось причин Ольга Кобилянська цього не вчинила. Літературознавці відзначають "кінематографічність" повісті: спостерігають її у композиції, змалюванні образів – у лаконічних і яскравих деталях, експресії жестів. Твір ніби проситься на екран, але поки що у кіномитців руки до нього не дійшли.
А у 1920-х роках Ольга Кобилянська, працюючи над "Апостолом черні", навіть вплела у його сюжетну канву й зміст згаданого вже фільму "Гріхи батьків". Героїв роману – Юліана Цезаревича й Еву Захарій (як людей сучасних!) – письменниця відправила до кінотеатру переглянути "штуку" добру, але зворушуючу – трагічну історію любові, падіння, загибелі зрадженої дівчини у виконанні Асти Нільсен. Юліан, за задумом авторки, навіть уловлює схожість зірки кіно з Евою (не навпаки!): "Вона до неї, до Еви, подібна. Коли б в неї підтяте волосся, вона б зовсім та сама була". Отже, хто із читачів роману хоче краще уявити героїню Ольги Кобилянської, повинен уважно придивитися до фотографії Асти Нільсен!
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
