Яке сьогодні свято відзначають за церковним календарем

11. Чт. Свт. Порфирія єп. Газського.

Святий Порфирій єп. Газський



Святий Порфирій був родом із Тесалонік, народився він близько 350 р. У 25 років вступив до Скитського монастиря в Єгипті, який був справжнього школою святих, таке суворе і таке чисте життя тут провадили. Пробувши в монастирі п’ять років, Порфирій пішов поклонитися святим місцям в Єрусалимі. Він знайшов поблизу міста печеру, де прожив у суворості пустинного життя ще п’ять літ. У Єрусалимі святий запізнався з Марком, який з того часу став його учнем і прожив з ним 30 років, а згодом описав його життя. Господь Бог допустив тяжку хворобу на Порфирія, однак, попри те, він постійно відвідував святі місця, не раз, бувало, повз навколішки, бо сил утриматися на ногах не ставало. Однак Бог не забув про свого слугу, й одного разу, коли Порфирій майже напівмертвий лежав під горою Голготою, почув він голос з неба:“Устань, прийми чесне дерево Хреста мого і хорони його!” І підвівся Порфирій цілком здоровий, а через три дні покликав його до себе Єрусалимський патріярх Правлій, висвятив на священика і дав йому ключі від золотого кивота, де зберігалася частина чесного і животворящого Хреста Христового.

Три роки служив Порфирій у Єрусалимі. Якось зустрів він на вулиці юнака, ціле тіло якого було вкрите струпами і ранами. Юнак той звався Варух. Святий узяв його до себе, молитвою зцілив його і залишив біля себе. Через три роки у приморському місті Газі, що належало до митрополії в Кесарії Палестинській, помер тамтешній владика. Газа була поганським містом, і християни зазнавали там багато утисків з боку поган, які мали аж вісім своїх божниць і храм, що звався Марнас. Християни попросили митрополита Йоана, щоб на єпископа дав їм мужа сміливого і боголюбивого, а Бог об’явив йому, щоб на престолі тому сів хоронитель Хреста Христового, священик Порфирій з Єрусалиму. Митрополит написав про це до Єрусалимського патріярха Правлія, а той наказав Порфирієві йти до Кесарії і зголоситися до митрополита, та не сказав йому нічого про мету його подорожі. Святий пустився в дорогу з Марком і Варухом. Коли він прийшов до Кесарії, митрополит наступного ж дня, не зважаючи на плач і прохання святого Порфирія, висвятив його на єпископа і відправив до Гази.



Довелося тут святому архиєпископові багато настраждатися від поган. Однак Бог скріплював його ревність багатьма чудами. Одного разу, під час тривалої посухи, коли мешканцям загрожував голод, погани сім днів приносили жертви божкам і просили їх про дощ, однак, звісно, все надармо. Тоді-то святий Порфирій наказав один день постити, опісля цілу ніч молився з народом у церкві, а вранці всі вийшли з хресним ходом за місто, аж до церковці святого Тимотея. Погани зі злоби замкнули брами міста, так, що вірні кілька годин стояли під мурами і весь час молилися. Раптом повіяв вітер, небо захмарилося і пустився рясний дощ. “Великий Бог християнський!” – стали кричати погани, близько трьохсот чоловік навернулося того ж таки дня. Іншого разу святий Порфирій молитвою своєю зцілив умираючу жінку достойника Гази, й уся його родина, понад 60 осіб, прийняла таїнство хрещення.

Не міг, однак, святий Порфирій дивитися на те, як за правління християнського імператора погани публічно покланяються божкам. Він писав про це до святого Йоана Золотоустого, а той постарався про те, щоб імператор наказав зруйнувати в Газі всі поганські святині, і послав з цією метою свого полководця Іларія.

Погани підкупили Іларія, і хоч менші божниці зруйнували, однак найбільшу, Марнас, таки залишили. Тоді святий Порфирій разом зі святим Йоаном відбули в дорогу до Царгорода, а тут, через царицю Євдокію, вмовили царя Аркадія послати до Гази іншого урядника, Кинегія. Окрім того, імператор пожертвував багато золота на будову величавої християнської церкви і надав християнським жителям Гази численні пільги.

Тепер уже впали поганські божки, а на місці, де стояла божниця Марнас, було почато будову владичої церкви. Сам святий Порфирій носив на будову каміння, а за його прикладом ішли всі вірні. П’ять років тривала будова, а після її закінчення святий Порфирій на празник Пасхи освятив новий Божий дім.

Життя святого Порфирія було завжди однакове – повне смирення, молитви і посту. Відколи він прийняв монаший одяг, аж до смерти, їв лишень раз на день, після заходу сонця, і то тільки хліб і пісну ярину, а в неділю споживав ще й обід, додаючи до ярини трохи олії або сиру. З доходів церкви він заклав фонд для допомоги бідним, з якого впродовж усього Великого посту виділяли гроші на милостиню. Помер святий Порфирій 26 лютого 421 р. Церквою в Газі він управляв близько 20 років.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram