21. Нд. Про митаря і фарисея. Вмч. Федора Стратилата. Свт. Сави.
Притча про митаря й фарисеяІсус Христос у своєму навчанні досить часто послуговувався притчами, цебто оповіданнями, які легко й доступно пояснювали слухачам якусь моральну науку, правду чи чесноту. Притчу ми легко слухаємо і легко запам’ятовуємо її зміст.
Неділя Митаря і Фарисея одержала свою назву від притчі про митаря і фарисея, яку записав нам святий євангелист Лука у главі 18, 10-14. Тут Ісус Христос наводить дві протилежні постаті: гордого фарисея і покірного митаря. І на тих двох прикладах показує нам зло гордости і значення покори.
Фарисеї за часів Ісуса Христа становили релігійну секту, що відстоювала строге і легалістичне дотримання Мойсеєвого закону і традиції. Для них більше значила буква, аніж сам дух закону, їхня праведність полягала радше у показному дотриманні Закону та різних дрібничкових приписів, аніж у практиці чеснот, до яких зобов’язував Закон. Вони вважали себе за ревнителів Закону, гордилися своєю фальшивою ревністю і дивилися згори на тих, що не належали до їхньої секти. Ісус Христос часто картав їхню дрібничковість і облуду та прилюдно викривав їхнє лицемірство. “На катедрі Мойсея, — казав Христос, — розсілись книжники і фарисеї. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять… Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що людям замикаєте Царство Небесне! Самі не входите і не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти… Сліпі проводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда… Назовні здаєтесь людям справедливі, а всередині ви сповнені лицемірства й беззаконня” (Мт. 23).
Наша притча показує якраз типового фарисея. Хоч він прийшов до храму помолитися, та властиво він славить не Бога, а себе самого. Він не перепрошує Господа Бога за свої провини, але радше, будучи певним своєї праведности, навіть дякує Богові, що не належить до грішників. Він хвалиться своїм постом та чваниться своєї десятиною, яку дає на Божий храм. А проте дивиться з погордою на митаря, як на великого грішника.
А митар у почутті своєї грішности не смів навіть очей піднести до неба, тільки покірно молився і бився в груди, кажучи: “Боже, змилуйся надо мною грішним” (Лк. 18, 13). Його коротенька, але повна жалю й покори молитва до сьогодні служить за найкращий і щирий акт жалю за наші гріхи.
Ісус Христос закінчує цю притчу словами: “Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той, бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, — вивищений” (Лк. 18, 14).
Митарі — від слова “мито”, що значить оплата, — це були збирачі різних державних оплат за римської окупації Палестини. Римська держава мала двоякого роду податки: прямі й непрямі. Прямі податки збирали від земельної посілости і від прибутків, а непрямі — від продажу і закупів, від вивозу і ввозу з-за кордону. Прямі податки збирала сама держава, а непрямі вона виставляла на ліцитацію і продавала багатим купцям, які вже ті оплати збирали. Такий спосіб збирання оплат відкривав широку дорогу до всякого роду здирств, кривди і несправедливости тому, що ті купці, звані митарями, маючи від держави право збирати оплати, стягали їх без усякого милосердя. А все, що вони зібрали понад те, що заплатили державі, було їхнім особистим зиском. Тож нічого дивного, що в очах народу митарі не мали доброї слави, їх загалом вважали за нечесних, прирівнювали до грабіжників, грішників і поганів та погорджували ними. Митарі не могли бути свідками в суді, бо їхнє слово, як нечесних людей, не мало ніякої сили.
Духовне значення притчі
Ця притча свідчить, що Господь Бог не дивиться на особу чи її стан, але дивиться на її серце й душу. Тут розуміємо правдивість слів Святого Письма, в якому сказано: “…Бог гордим противиться, а покірним дає ласку” (1 Пт. 5, 5).
Тож зрозуміло, що Бог не прийняв молитви чванькуватого й гордого фарисея, зате вислухав молитву покірного митаря. Гордість належить до головних гріхів і є найбільшою перепоною до навернення і покути, а покора — це початок справжнього навернення і основа правдивої покути й посту.
Отже, свята Церква бажає, щоб і ми, наближаючись до Великого посту, готувалися до нього великою покорою та свідомістю нашої грішности, бо тільки тоді буде в нас добра воля до скрухи серця, посту й покути. Без покори нема навернення, нема жалю за гріхи й нема повороту до Бога.
У тому дусі складені й наші літургійні відправи й молитви на неділю Митаря й Фарисея. Богослужбові тропарі, стихири й утренній канон багато разів підкреслюють і вихваляють чесноту покори, а ганять фарисейську гордість. “Душе моя, — співаємо на стихирах вечірні, — зрозумівши різницю між фарисеєм і митарем, зненавидь гордовитий голос першого, а наслідуй сокрушенну молитву другого і взивай: Боже, очисти мене грішного і помилуй мене”.
“Тікаймо від фарисеєвої хвальби, — сказано в кондаці, — і навчімося митаревої величі слів смиренних, і кличмо у покаянні: “Спасителю світу, очисти рабів Твоїх”.
Святий великомученик Феодор СтратилатВеликомученик Феодор Стратилат походив з міста Евхаіт. Він був наділений багатьма даруваннями і прекрасною зовнішністю. За милосердя Бог просвітив його досконалим пізнанням християнської істини. Хоробрість святого воїна стала відома багатьом після того, як він за допомогою Божою убив величезного змія, що жив у прірві в околицях міста Євхаїта. Змій пожирав безліч людей і тварин, тримаючи у страху всю округу. Святий Феодор, озброївшись мечем і молитвою до Господа, переміг його, прославивши серед людей Ім'я Христове. За відвагу святий Феодор був призначений воєначальником (Стратилатом) в місті Гераклії, де ніс ніби подвійний послух, поєднуючи своє відповідальне військове служіння з апостольською проповіддю Євангелія серед підлеглих йому язичників. Його гаряча переконаність, підкріплена особистим прикладом християнського життя, відвертала багатьох від згубної "брехні безбожництва". Незабаром майже вся Гераклія прийняла християнство. У цей час імператор Лікіній (307 - 324) почав жорстоке гоніння на християн. Бажаючи обезголовити нову віру, він обрушив переслідування на освічених поборників християнства, в яких не без підстави бачив основну загрозу для вмираючого язичництва. У їх числі опинився і святий Феодор. Святий сам запросив Лікінія в Гераклію, пообіцявши йому принести жертву язичницьким богам. Для здійснення цієї пишної церемонії він побажав зібрати в своєму будинку всі золоті і срібні статуї богів, які були в Гераклії.
Засліплений ненавистю до християнства, Лікіній повірив словам святого. Проте його очікування були обмануті: заволодівши ідолами, святий Феодор розбив їх на шматки і роздав жебракам. Так він осоромив суєтну віру в бездушних ідолів і буквально на уламках язичництва затвердив закони християнського милосердя. Святий Феодор був схоплений і підданий жорстоким і особливим тортурам. Їх свідком був раб святого Феодора, святий Уар, який ледь знаходив в собі сили описувати неймовірні муки свого господаря. Передчуваючи близьку смерть, святий Феодор уже звертав до Бога останні молитви, кажучи: "Господи, казав Ти мені раніше, Я є з тобою, нині ж нащо Ти залишив мене дивись, Господи, як звірі дивні терзають мене заради Тебе, проколені є зіниці очей моїх, плоть моя ранами розбита, уражається обличчя, трощаться зуби, єдині тільки голі кістки на хресті висять: Пом'яни мене, Господи, що зазнаю хрест зарадиТебе , залізо, і вогонь, і цвяхи прийняв за Тебе: інше ж прийми дух мій, вже бо відходжу від цього життя ". Однак Бог, що великою Своєю милістю, побажав, щоб кончина святого Феодора була так само плідна для його ближніх, як і все його життя: Він зцілив понівечене тіло святого і звів його з хреста, на якому той був залишений на всю ніч. Вранці царські вояки застали святого Феодора живим і неушкодженим, переконані на власні очі в безмежному могутність християнського Бога, вони тут же, недалеко від місця невдалої страти, прийняли святе Хрещення. Так святий Феодор з'явився, "як день Світлосяйний", для тих язичників, що перебували в темряві ідолопоклонства і просвітив їх душі "світлими променями свого страждання ". Не бажаючи уникнути мученицької смерті за Христа, святий Феодор добровільно віддав себе в руки Лікінія, зупинивши повсталий проти мучителів народ, що повірила в Христа, словами: "Перестаньте, улюблені Господь мій Ісус Христос, висячи на Хресті, утримував Ангелів, щоб вони не сотворили помсту роду людському ". Йдучи на страту, святий мученик одним словом відчиняв в'язничні двері і звільняв ув'язнених від уз. Люди, торкалися до його риз і чудом Божим оновленого тіла, миттєво зцілювалися від хвороб і звільнялися від бісів. За наказом царя святий Феодор був усічений мечем. Перед стратою він сказав Уару: "Не лінуйся записати день кончини моєї, а тіло моє поклади в Євхаїтах". Цими словами він просив щорічного поминання. Потім, сказавши "амінь", він схилив голову під меч. Це відбулося 8 лютого 319 року, в суботу, о третій годині дня.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
21-02-2021, 09:00
0
1 054
