Невідома Буковина: легенди совісного чернівецького поліцая

Новини Чернівців / Про Чернівці / Невідома Буковина
2 672
0
Невідома Буковина: легенди совісного чернівецького поліцая

"Чернівці, здається, ніколи не мали й не будуть мати другого такого совісного та чесного поліцая, яким був мій покійний дідо.

І мені самому багато дечого довелось наслухатися про совісне виконання служби старого Петра Р. Довелось наслухатися й від знайомих, котрі знали, що він приходився мені дідом по мамі, й від таких, що цього зовсім не знали.



А вони оповідали, що він, не як то всі й давніші й теперішні, що тільки й глядають, щоб дурнички наїстися й напитися, а потім, під час нічної служби, забитися в якийсь недоступний куток та проспати службовий час.

Мій дідо цього ніколи не робив, хоч би й який змучений був. Хоч би сон прямо валив його з ніг, він завсіди, чи в погоду, чи в непогоду, навіть і в найбільшу замітіль та зливу, завсіди рівномірним кроком проходив вулицями своєї округи. І хоч часом вночі, по цілоденній праці коло господарки, утома зліплювала йому очі, все ж вухо оставало сторожке й ловило кождий і найменший шелест та подозрілий звук.

Декілька оповідали мені, що не раз, у світлі лямпи вуличної, вони бачучи, що дідо йде з замкненими очима, роззувалися й на пальцях тихісько, мов коти, підкрадалися до нього. Але він зачував їх скорше, ніж вони того сподівалися, й тільки гавив:

- Бурлаки, йдіть краще додому спати та не ловіть гав ніччю вулицями, бо ще колись попадешся один з другим і…

І накивавши пальцем та знову замкнувши очі, ступав собі далі.

А про підкуплення його, то й мови не могло бути. І хоч гостину радо приймав, бо, мовляв, не годиться ображуваті відказом, але про те протекції в нього не бувало ніколи й за кожду, навіть найменшу, провину та переступлення закону тягнув до відповідальності.

- Й ото ( це вже оповідання діда), - а було то саме по жнивах, в час молотіння, - я цілісінький день намахався ціпом, а вночі служба в окрузі. А тоді до нашої "ваштуби" належали частина міста від Ринку в діл аж до мосту на Руській. Мені припало тої ночі патрулювати руською. І пройшов я раз у діл аж до моста й вернувся, пройшов і другий та й вертаюся, аж зараз коло нашої церкви ( наша рідня вся належить до греко-католицької парахвії) чую, а то хідником хтось "цок і цок", неначе б на каблуках із цвяхів ступав. Дивлюся, аж то з вулички попри площі святого Петра почерез Руську на вулицю Петровича переходить якийсь хлопчина. Підбігаю я за ним та й кличу вже здалека:

- Чуєш, хлопче!

- Чую! – відповідає він мені й не пристає, а й далізавзято цокає каблуками об камінь.

- Ти звідки йдеш?.. – питаю, підбігши вже зовсім близенько й хотів покласти йому руку на рамя, одначе чомусь лячно стало того незвичайного цокання, а ще й наче холодом віяло від нього.

- Від тата з штайрамту!

- А що ж твій тато там робіть?...

Але відповіді я вже не почув від нього, бо тоді ж ми дійшли до купи ріні і вона неначе враз уся піднеслася вгору та з великим шумом і брязкотом впала назад на своє місце, а хлопець щез, немов під землю провалився.

Я осторопів з дива, ну та й лячно стало, і довгих, довгих кілька хвиль не міг і ворохнутися.

- Ти, Петре, що тут спиш настоячки? – спам`ятав мене голос нічного сторожа.

- Та ні, але я тут щось такого неймовірного бачив…

- Певно, того хлопця. Що від свойого тата зі штайрамту ходить.

- А хіба ж і ти його бачив?..

- Е, та це ж мій старий знакомий. Ми ж правильно двічі в тиждень стрічаємося…

- Я почав його просити, а він мені й оповів, що кождої середи й п`ятниці в однім з вікон уряду і державного скарбу ( що тоді був там, де тепер осідок Аркашів при вулиці ген. Презан, зараз таки і поза ріг через дорогу від хреста, що напроти римо- і католицького костела) рівно в годині першій запалюється світло. І горить воно не більше п`яти хвилин та й гасне, а з воріт зараз же виходить той хлопець, що ти його щойно й бачив, та йде прямо сюди і ту зникає в тій ріни.

- А ти маєш щастя, що не попався поперед нього, а то ще мігєсь лиха зазнати. Он мій попередник теж так раз попався, бо хотів йому дорогу заступити, й відтоді не може на ноги стати, підвіяв його, чи що.

І я ще кілька разів бачив того дивного хлопця, що, наче на цвяхах ступаючи, все "цок та цок" ходив від свойого тата віштайрамту. Одначе завсіди я вистерігався, щоб не попасти поперед нього".

1934 р.

Автор – А.О.Д.

Опубліковано: газета "Чернівці", 4 лютого 2021 року
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватись або зайти на сайт під своїм ім'ям.

0 коментарів

Ваше ім’я: *
Ваш e-mail: *
Код: Натисніть на зображення, щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Введіть код:

Читайте також

Не перевищуйте швидкість: де у Чернівцях працюють камери, які фіксують порушення ПДР
У Чернівцях завтра перекриють завантажену вулицю: будуть обрізати дерева
Контролювали весь повітряний простір Європи: відомий мандрівник показав колишній секретний об’єкт на Буковині - відео
Витягати з того світу – це просто робота: Чернівецький центр екстреної медичної допомоги очолив рейтинг успішних реанімацій в Україні
ексклюзив
Чернівчан просять достойно провести загиблого солдата Василя Зельмановича
На Буковині модернізують залізничний пункт пропуску через українсько-румунський кордон
Місця вистачає не всім: у яких школах діти навчаються змішано через малі укриття
Нинішній епідсезон на Буковині був важким: від грипу померло четверо людей
Герої Буковини: під час виконання бойового завдання загинув Григорій Малиш
ЧТУ хоче купити три нові тролейбуси за 50 мільйонів гривень

Колонка

Читають Коментують

Свіжий номер

Афіша

політика, влада

економіка

здоров'я

культура

спорт

Каталог фірм