Мало кому відомо, що Степан Кобилянський – один із трьох молодших братів нашої видатної письменниці Ольги Кобилянської – був талановитим і неординарним художником.
Про це у Facebook =AZU1OReqmCKpBn_EY_O5RnSI3MQ-LTMG1MQqJ6LCViSYiOOUPewRNaKD3SYhY8HvYthYyTHvItm3L39d3E4b4ULlFlkfXZKLZsrn0pGNy4r5Zy9HEKjE9BWmM8W7n3o49HkSQAXGjxl8s8BhbM89LvUQ_xm2pTlPApFueiKF0rKVjv1FzxZXG0xjHxb13K768_8&__tn__=%2CO%2CP-R]повідомляє Чернівецький обласний краєзнавчий музей.
Степан Юліанович народився 8 січня 1866 року в містечку Гура-Гумора (Герцогство Буковина, Австро-Угорщина, нині Гура-Гуморулуй, Румунія), що розташоване за півтори сотні кілометрів від Чернівців. Степан був п’ятою дитиною в родині Юліана і Марії Кобилянських. Разом із рідними до 1878 року мешкав у Сучаві та Кімполунзі. Після закінчення чотирикласної народної школи дванадцятирічним хлопчиком вступив до військової школи в місті Вінер-Нойштадт (біля Відня, Австрія), після закінчення якої продовжив навчання у військовій середній школі в місті Вайскірхен (Австрія). У 1884 році Степан Кобилянський отримав звання молодшого лейтенанта і розпочав військову службу.
Незважаючи на те, що з дитинства хлопець був далеко від родини, при кожній нагоді він приїжджав до отчого дому, проводив час з рідними. Під час цих короткочасних відвідин Степан, як і старші брати Максиміліан та Юліан, був одним із перших слухачів, з якими юна Ольга ділилася своїми літературними пробами пера. Він всіляко намагався їй у цьому сприяти, про що знаходимо спогади в автобіографії Ольги Кобилянської "Про себе саму".
Всі діти родини Кобилянських були всебічно обдаровані: володіли кількома мовами, вчилися малювати та грати на музичних інструментах. Талант до малювання у Степана Кобилянського проявився ще в дитинстві. Старший брат Юліан називав Степана "генієм у малюванні". Навіть виснажлива військова служба не змогла послабити його потяг до олівця та пензля. Коли С. Кобилянського направили служити у 24-й піхотний полк у Відні, з 1885 р. він навчався у Віденській академії мистецтв.
У 1890-х роках служив у військовій частині, що дислокувалася в Чернівцях. Тут Степан Кобилянський одружився з Євгенією Шанковською. Весілля відбулося 26 січня 1897 р. Згодом його перевели до Радівців, а з кінця 1899 р. до 1909 р. знову служив у Відні та навіть викладав мистецтвознавство у Військовій академії.
Леся Українка у жовтні 1902 року дорогою до Сан-Ремо протягом 4 днів гостювала у Євгенії та Степана у Відні, про що з теплотою згадувала у листі від 14 листопада 1902 року до Ольги Кобилянської. У1909 р. Степана Кобилянського перевели до Словенії у м. Марібор, де він залишився жити і після того, як у 1919 році в чині полковника австрійської армії вийшов на пенсію. Там він і помер 1 лютого 1940 р. За заповітом його тіло було піддане кремації в австрійському м. Грац, а урну з прахом встановлено на Маріборському цвинтарі "Побреже".
Судячи зі скупих біографічних відомостей, військова кар’єра для Степана Кобилянського була швидше засобом для існування, ніж покликанням, а усе своє натхнення він відображав на полотні. Листи Степана до рідних доводять, що джерелом його творчості, насамперед, були родина та рідний край. Він щиро любив українську мову і пісню, йому боліла наша історія й культура. Так, із листа до сестри Ольги від 25 березня 1911 р. дізнаємося про зацікавленість творчістю Т. Шевченка, результатом якої став "Портрет Тараса Шевченка". Також з листів відомо, що він надсилав рідним чимало своїх робіт.
Частина мистецького доробку Степана Кобилянського нині зберігається в Чернівецький літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської, що є однією із філій #ЧОКМ. Твори позначені різними датами, починаючи з кінця ХІХ ст. – до першої третини ХХ ст. С. Кобилянський – автор пейзажів, замальовок з життя гуцулів, невеликих картин батального жанру та портретів. Найдовершеніші з його робіт: "Пейзаж з Кімполунзьких гір" (1887 р.), "О. Кобилянська в хустці" (1889 р.), "Портрет О. Кобилянської" (1910 р.), "Портрет Тараса Шевченка" (1911 р.), "Портрет матері" (1913 р.), "Зимовий краєвид" (воєнний нарис, 1915 р.), "Гірський краєвид" (1915 р.), "Пізня весна" (1916 р.), "Будинок Кобилянських в с. Димка" (1927 р.), "Осінній пейзаж" (1915 р.), "Старовинна галицька церква" (1915 р.), "Пейзаж" (1924 р.).
З листування відомо, що крім портретів і пейзажів у доробку художника були копії з картин Рубенса, Тиціана та Рафаеля. Одне з найцікавіших полотен –"Портрет матері", в якому художник з великою любов’ю ретельно вималював риси обличчя найдорожчої людини – мами Марії Йосипівни, нині експонується в літературно-меморіальному музеї Ольги Кобилянської. У музейній колекції – і три портрети сестри Ольги, зроблені в різні періоди її життя.
Ранній портрет – малюнок, виконаний олівцем, датований 1889 роком, зображує впевнену в собі 25-річну дівчину, запнуту у хустку. Тоді Ольга вже стала на літературну ниву, отримала схвалення друзів і родини. Олійний портрет 1910 року зображує 47-річну письменницю, яка вже здобула визнання і пережила чимало важких випробувань (частковий параліч 1903 р., смерть матері у 1906 р. та наймолодшого брата Володимира у 1909 р.). В пам’ять про рідних Ольга писала повість "Через кладку", яку завершила у 1911 р. Зосередженість, внутрішній біль та стримуваний смуток письменниці, зрозумілий і відчутий і самим художником, передані Степаном Юліановичем на полотні. Третій портрет – виконаний вугіллям – датується 29.12.1917 року. Важкі часи Першої світової війни. У серпні 1917 року разом із австро-угорськими військами Степан Кобилянський повернувся у Чернівці, зустрівся з рідними, намалював сестру.
Пейзажі Степана Кобилянського виконані у традиціях академічного напрямку, вирізняються ретельною промальовкою деталей, стриманим колоритом. Пензлю художника належать і невідомі широкому загалу акварельні мініатюри, приховані від людського ока в альбомі тоді ще майбутньої художниці, подруги Кобилянських Августи Кохановської. Датуються вони 1885 роком, намальовані на добру пам’ять під час відвідин родини після завершення навчання в Терезіанській академії. Ці альбоми – теж серед експонатів музею.
Набагато більше часу Степан Юліанович приділяв мистецтву, вийшовши у відставку, коли шукав забуття у праці, сумуючи, що далеко від найдорожчих його серцю людей. Протягом усього життя він вболівав за кожного з їхньої родини, намагаючись допомагати близьким і морально, і матеріально.
Можливо, мистецький доробок Степана Кобилянського значно більший, ніж відомо, оскільки на тих творах, які він продавав, свого авторства ніколи не вказував.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber
