Ґреґор фон Реццорі – німецькомовний письменник родом із Чернівців, актор, сценарист, журналіст, колекціонер творів мистецтва.

Днями йому встановили пам’ятник біля університетської бібліотеки. Ініціаторами стали професор Петро Рихло (який переклав чимало творів письменника) та відомий скульптор Володимир Цісарик. Про це йдеться у публікації "МБ".



На погрудді зображений чоловік із витонченими рисами обличчя та дещо іронічною посмішкою. Таким він був і насправді. Його життя сповнене цікавих, веселих, а іноді й сумних пригод.



Мабуть, саме дотепно-іронічне світосприйняття допомогло Ґреґору фон Реццорі морально пережити першу світову війну, розпад Австро-Угорської монархії, приєднання краю до королівства Румунії та утворення Радянського Союзу. І при цьому залишитися "аристократом екзотичного походження", який весело позує у шубі на перших сторінках американських журналів.

* Ґреґор фон Реццорі був другою дитиною в сім’ї. Проте, за словами письменника, небажаною. Своє дитинство він описує в частково автобіографічній книзі спогадів "Торішній сніг":

"[…] мені розповідали, що я аж ніяк не був бажаною дитиною. Посилаючись на свою ниркову хворобу, в яку тим часом вірила вже не тільки вона сама (мама – авт.), але й усі інші, було здійснено кілька спроб припинити моє зародження, проти яких я, однак, з успадкованою від неї витривалістю, зумів вистояти. Безперечно одне: я не був дитиною любові", - згадує письменник.



* Нащадок старовинного аристократичного роду, Ґреґор фон Реццорі народився у Чернівцях за два місяці до Першої світової війни. З початком війни родина Реццорі покинула Чернівці, та за деякий час повернулася. Потім знову виїхала і знову повернулася, і так кілька разів.

* Через постійні переїзди однорічне маля двічі підхопило запалення легень. Частково в цьому була вина і його няньки-гуцулки на ім’я Касандра, яку хлопчик дуже любив, хоча мати і не терпіла її та називала "дикункою".

"Коли через кілька місяців після мого народження ми змушені були втікати від росіян, то на висоті перевалу Барґеу на нас напала група циганів-жербаків. Якась стара відьма побажала мені життєвого щастя й плюнула при цьому мені в обличчя, на що я відреагував висипним почервонінням. Касандра скупала мене у крижаному струмку.[…] У Відень я прибув із запаленням легень", - розповідає Ґреґор фон Реццорі.

* Саме Касандрі, цій простій жінці "з лісів", присвячені чи не найтепліші дитячі спогади письменника. Він згадує моменти, коли родина під час війни емігрувала з Буковини до Трієста, няня ходила в сусідні села, щоб попросити молока для малого. Ходили вони разом, так охочіше давали.

"Щоб відволікти мою увагу від жорстокого холоду, Касандра робила різні сліди на снігу, паралельні нашим, або змушувала ставати на її ногу однією ногою, і так ми йшли. Потім вона поверталася й казала: "Дивись, хтось пішов тут триногий". […] Вона несла бідон із молоком і час від часу ставила його на сніг. А потім навколо цього бездоганного кола так ставила бідон, що утворювалися пелюстки, тонкі півмісяці, і на снігу розцвітали квіти", - згадує оповідач.



* Його батько – Ґуґо фон Реццорі – відомий на Буковині як художник. Він був нащадком старовинного аристократичного роду, корені якого походили з Італії. Проте вважав себе представником Австро-Угорщини, Габсбурзької імперії. Найбільшим його захопленням було полювання. У відповідних традиціях виховував і сина:

"У полюванні він був суворий до безжальності, сконцентрований і дотримувався дисципліни, не терпів неохайності в одязі, і комір його мисливського одягу був застібнутий завжди, навіть у найспекотніші дні. Він не терпів скарг на спеку чи дощ, чи незручності, і завдяки йому я навчився спати на голій землі, як на пуховій перині, навіть коли ця земля була змочена весняним дощем, або пізно восени, під час сезону на оленя. Був випадок, коли я прокинувся в снігу", - так описує Ґреґор батькові методи виховання.

* Гімназійну освіту юнак здобував у багатьох містах: Кронштаді (сьогодні Брашов у Румунії), Чернівцях, Фюрстенвальді (земля Штирія в Австрії), Відні. Випускні іспити був змушений складати двічі, оскільки румуни не визнавали його австрійського атестата. Інакше довелося б служити у румунському війську три роки замість одного.



* Згодом він працював художником-карикатуристом у Бухаресті, студіював гірничу справу в Австрії, малярство, архітектуру й медицину у Відні. А у 1938 році потрапив до Берліна, де почав писати для ілюстрованих журналів і опублікував свої перші романи. Румунське підданство оберігало його від служби у німецькому вермахті, і фронт, таким чином, оминув його.



* Після війни Реццорі живе в Гамбурзі, Мюнхені, Парижі. Працює на радіо, пише репортажі та сценарії, знімається у фільмах із Бріжіт Бардо, Шарлем Азнавуром, Мариною Владі та іншими кінозірками.



* У 1940-му році на Буковині у нього конфіскували два батьківських особняки. Втім, навряд чи він відчув цю втрату. Адже заробляв стільки, що зміг натомість придбати три розкішних будинки: у Нью-Йорку, на грецькому острові Родос та у Флоренції.

* Ґреґор фон Реццорі ніколи не забував своєї батьківщини. І навіть любив жартівливо представлятися Грішею – у пам’ять про нереалізоване радянське громадянство.

* Пишався тим, що 40 років прожив без паспорта. У 1940-му, позбувшись румунського громадянства та не ставши громадянином СРСР, він не квапився з оформленням громадянства в Третьому Рейху. І саме ця обставина врятувала його від служби в гітлерівській армії. Пізніше він написав сценарій до фільму під назвою "Людина без паспорта".



* У 1989 році барон фон Реццорі повернувся до тоді вже радянських Чернівців, які залишив пів століття тому. Він довго намагався віднайти батьківський будинок, проте марно. Його не збентежили порожні прилавки у магазинах чи відсутність автомобільного руху. А от що його прикро вразило, як справжнього аристократа, - це однаково одягнені люди, одноманітність міста.

"Вони схоже й неяскраво одягаються, - констатує письменник. – Площа, яка колись розквітала у вихідні, як лісовий луг, стояла нудна й сіра, як плац. […] Місто було схоже на театральні декорації для п’єси, яка ніколи не була зіграна, і суперечило само собі: прибране, лаковане, антисептичне місто. [...] Що могла успадкувати ця спритно зроблена модель провінційного міста від бадьорої проникливості, геніальної спритності, гострої спостережливості, насолоди від зубоскальства та кусючого гумору, точніше – від Czernowitz?"

* Попри все, письменник ніколи не забував міста, де народився, і присвятив Буковині та її мешканцям багато своїх книг.

До прикладу, у його жартівливих оповідках "Магрібінські історії" згадуються персонажі з тодішніх чернівецьких околиць – зокрема, "вундерраббі з Садагури, раббі Шалом Мардохай". У назві "Садагура" неважко вгадати сучасну Садгору.

"Коли якось цей великий учений книжник спав у своєму саду під грушею, йому принесли звістку, що його дружина, котра була саме у від’їзді, померла у чужому місті.

"О, Боже! – вигукнув мудрий рабі. – Як налякає мене ця звістка, коли я прокинусь!" Після чого перевернувся на другий бік і знову заснув".
Згаданий тут і ще один "член єврейської общини Садагури, купець Ушер Бріль", як він, "вже огорнутий чорними крилами смерті, запитував, хто з численних дітей і родичів присутній біля нього. "Йоссел тут?" - спитав він ледве чутним голосом. – "Тут, тату!" - схлипнув той. - "А Сара тут?" - "Тут, тату!" - "А Лейб, Ривка, Сало, Люба, Сура, Лейві – всі тут?" - "Тут, тату!" - Тоді купець Ушер Бріль підняв догори руки і у відчаї заволав: "А хто ж лишився в крамниці?"



У публікації використані цитати з передмови Петра Рихла до книги Ґреґора фон Реццорі "Магрібінські історії", а також уривки з "Книги з повітря Czernowitz (житія чернівчан на тлі часу та міста)" Сергія Воронцова, цитати з книг Ґреґора фон Реццорі "Торішній сніг" та "Магрібінські історії" (переклад Петра Рихла).

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram