«Треба бути сильною духом»: чернівчанка переконана, що хворобу можна подолати лише з позитивними думками

Рік тому чернівчанка Лідія Анциперова зіткнулася з онкологічним захворюванням. Вердикт лікарів став ударом для жінки, проте вона не опустила рук.

Про це йдеться у публікації "МБ".



Пані Лідія сказала собі: "Усе буде добре, я обов’язково одужаю і буду надалі займатися улюбленою справою". І це допомогло. Наразі жінка завершила медикаментозне лікування. Попереду період реабілітації та повернення до активного життя, такого звичного для неї. Адже Лідія Анциперова – знана в місті громадська діячка та мисткиня, директорка громадської організації "Інклюзивний культурно- мистецький центр "Чернівці", керівниця Арт Інфо центру "Czernowitz-Чернівці".

"Не хочу, щоб мене шкодували"

Проте навіть у найгірші часи, протягом тих пів року, коли пані Лідія проходила через операцію та опромінення, паралельно продовжувала проводити дитячі заходи, фестивалі.



– Для мене найкращими ліками були щасливі очі дітей, їхніх батьків, – зізнається чернівчанка. – Особливо тішили радісні погляди діток із особливими потребами, різними формами інвалідності, вихованців дитячих будинків. Пам'ятаю хлопчика, який малював картину однією ніжкою. А якось у дитбудинку зустріла хлопчика без рук, який розповів, що захоплюється інформатикою. Запитала його, як же він буде працювати? На що він відповів: "Як, як… носом і лобом!" І посміхнувся при цьому. Мене дуже вразило те, наскільки він оптимістично налаштований.

Порівняла його зі здоровими людьми, в яких є все – руки, ноги, – і при цьому вони нарікають на те, які нещасливі, бо у них немає грошей тощо. Я тоді подумала: якщо той хлопчик вміє так тішитися життю, то невже я не можу? Треба бути сильною духом.



Я ніколи не викладала у соцмережах фотографії, де знаходжуся під крапельницею тощо. Бо вважаю, що треба пройти цей шлях і виглядати нормально, рухатися вперед. Не хочу, щоб мене шкодували, бо це притягує хворобу. А на поганому не треба зациклюватися. Також надзвичайно важливою є підтримка рідних та друзів.

– Не сприймаю свій діагноз, як щось страшне, – стверджує жінка. – Просто усвідомлюю, що треба лікуватися. Слова "рак" взагалі не вживаю, ігнорую його. Це не вирок, а початок шляху до зцілення. Головне налаштувати себе на одужання. Цим ви будете посилювати дію ліків. Головне – зберігати у душі відчуття щастя від того, що ти лікуєшся і будеш здоровий!

Іноді люди запитують: "Як ти можеш почуватися щасливою? Адже у тебе такий діагноз, ти переживаєш такий фізичний та психологічний біль!" Відповідаю: "Ні, я щаслива! Я не хочу бути там, де ви мені кажете!" Тим паче, цього року в нашій родині народилося двоє онуків. Це ж таке щастя!"

"Це випробування мене змінило"

Пані Лідія вже живе планами на близьке майбутнє. У неї чимало цікавих задумів щодо заходів із дітьми. Також планує вести проєкти підтримки жінок, які стикнулися з онкологічним захворюванням. Впевнена: ці жінки, як ніхто, потребують психологічної підтримки.

"Величезна кількість молодих жінок потрапляють у таку ситуацію. У багатьох із них є маленькі діти, або вони ще навіть на стадії вагітності. Їм надзвичайно складно. Від них ідуть чоловіки, вони втрачають роботу. І просто кричать від фізичного та психологічного болю. Тож потрібно їм власним прикладом показувати, що не можна опускати руки", – переконана Лідія Анциперова.

Коли жінці важко на душі, вона сідає малювати картини або писати вірші. Каже, малювати почала ще близько десяти років тому, коли також стикнулася з непростою ситуацією в житті. Їй дуже подобається зображати природу.

– Коли я лікувалася і було важко на душі, хотілося малювати, як пити. Наче спрагу відчувала. Тоді купила собі акварельні фарби, папір і просто малювала, – розповідає жінка. – Також тягне писати вірші. В один із важких моментів написала про те, як втратила внаслідок хіміотерапій волосся. У вірші порівняла себе з маленькою дівчинкою, яка біля мами. І наче перенеслася у ті часи. І відразу полегшало. Адже волосся відросте, все буде добре.

Сприймаю свою ситуацію, як те, що Бог знає, кому які посилати випробування. Можливо, Господь вирішив: якщо я переживу цю хворобу, то зможу зробити щось більше для інших, буду більш щирою, доброю, краще відчуватиму інших людей зі складними долями… Це випробування мене змінило…



Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram