Серафим Синицький 30 років пропрацював у Чернівецькому аеропорті. Був інженером з паливно-мастильних матеріалів, начальником виробничо-диспетчерської служби. Закінчив хіміко-технологічний факультет Львівського політехнічного інституту та Ленінградську академію цивільної авіації.

– Військова спеціальність у мене була пов’язана з паливно-мастильними матеріалами, – пригадує чоловік. – Я служив у льотно-військовій частині в Коломиї, потім у Чернівцях. Коли закінчилася служба, влаштувався працювати в аеропорт інженером з паливно-мастильних матеріалів. Був на цій посаді років десять. Тоді літали АН-24 і ЯК-40. Аеропорт мав також свої АН-2 і гелікоптери МІ-2. Літали майже у всі обласні центри та райони Буковини.



До Хотина можна було дістатися за 20 хвилин, до Хмельницького – за 35-40 хвилин. Привозили зранку пошту з Києва та Одеси, а звідси забирали пасажирів. У Москву літали з посадкою в Києві. Були літаки-таксі, які літали на замовлення до Івано-Франківська і Львова. Квитки тоді коштували дуже дешево: до Сімферополя – 23 карбованці, до Києва -12-14. Майже всі рейси були заповнені. Квитки важко було придбати, особливо влітку, отож їх діставали по блату. Але прибутків ми не мали, вся авіація була на державній дотації.

Наші авіатори виконували також різні сільськогосподарські роботи. Скажімо, обприскували добривами полонини, щоби краще росла трава. Літали гелікоптерами в Середню Азію обприскувати бавовники. Постійно чергували екіпажі санітарної авіації, які звозили хворих до Чернівців. А при потребі доправляли їх до Києва або Львова.

У 1980-х роках Серафима Синицького призначили начальником виробничо-диспетчерської служби аеропорту.

– Ми керували всіма вильотами. Нам підпорядковувалися всі служби аеропорту, – запевнив пан Серафим. – Це був період найбільшого розквіту підприємства. Тоді ми отримали нові літаки L-410, де могло вміститися 17 пасажирів. Льотчики перевчилися і літали по всій Україні: в Рівне, Луцьк, Маріуполь, Донецьк, Луганськ, Бердянськ, Одесу, Тернопіль, Черкаси, Житомир, Харків, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Миколаїв… Щодня відбувалося понад 40 вильотів, тобто літаки злітали через кожні 10-15 хвилин.

Це була дуже відповідальна й цікава робота. Треба було чітко все організувати та спланувати. До нас приходили після закінчення льотних училищ молоді пілоти. Аеропорт мав свій гуртожиток, де вони проживали.

Тоді тут справді буяло життя. Перші літаки прилітали до нас з Києва та Львова о 05:30, а останні – десь о 20:00. Пасажирів завжди вистачало.

Згодом ми отримали ще літаки ТУ-134. Возили ними у Сибір нафтовиків, які працювали вахтовим методом. Літали в Єгипет, Туреччину, Італію, Францію. Були чартерні рейси. Хоча тоді траплялися й аварії. Якось через туман розбився гелікоптер біля Хотина – загинули всі. Наш АН-24 розбився в Києві при посадці, частина пасажирів вижила.

Після розпаду Союзу чернівецький аеропорт почав занепадати.

"У 1990-х за тиждень відбувалося два-три рейси, – каже Серафим Синицький. – Наші пілоти порозбігалися: хто – в Київ, хто – в Африку. Радує, що зараз аеропорт почав потроху відновлюватися, літають літаки".

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram