27 Пт. Ап. Пилипа. Свт. Григорія Палами. архиєп. Фессалон. Прав. Юстиніана і жони його Феодори. Пущення.

Святий апостол Пилип



Святий апостол Пилип, походив з міста Вифсаїди ( Галилея), був глибоким знавцем Священного Писання і, правильно розуміючи смисл старозавітніх пророцтв, очікував прихід Месії. За закликом Спасителя ( Ін, 1, 43) він пішов за Ним. Про апостола Пилипа декілька разів говориться в Святому Євангелії: він привів до Христа апостола Нафанаїла ( Ін, 1, 46); в нього Господь запитав скільки потрібно грошей на купівлю хліба для 5-ти тисяч людей ( Ін. 6, 7); він привів еллінів, які бажали побачити Христа ( Ін. 12, 21-22); на кінець він під час Тайної Вечері запитував Христа про Бога Отця (Ін. 14, 80).



Після вознесіння Господа апостол Пилип проповідував Слово Боже в Галілеї, супроводжуючи проповідь чудесами. Так, він воскресив младенця, що помер на руках матері. З Галілеї він вирушив в Грецію і проповідував там серед іудеїв, які туди переселилися. Деякі з них повідомили в Єрусалим про проповідь апостола, і тоді з Єрусалиму в Елладу прибули книжники на чолі з первосвящеником для звинувачення апостола Филипа. Апостол Пилип викрив неправду первосвященика, який говорив, що ученики Христові вкрали і заховали тіло Господа, розповівши, як фарисеї воїнів сторожі, що розповсюдили цю чутку. Коли ж іудейський первосвященик і його супутники стали хулити Господа і накинулись на апостола Филипа, вони несподівано осліпли. За молитвою апостола всі прозріли, і , бачачи це чудо, багато хто увірував у Христа. Апостол Филип поставив для них єпископа на ймення Наркис ( зачислений до лику 70-ти апостолів).
З Еллади апостол Филип вирушив в Парфи, а потім в місто Азот, де зцілив хворі очі дочки місцевого жителя Никокліда, який прийняв його у свій дім і потім охрестився з усім своїм сімейством.

З Азоту апостол Филип вирушив до Ієраполя Сирійського, де намовлені фарисеями, іудеї підпалили дім Іра, що прийняв до себе апостола Филипа, а апостола хотіли вбити. Але бачачи чудеса, які звершувались апостолом а також воскрешення померлого отрока, - розкаялись і багато хто прийняв святе Хрещення. Поставивши Іра єпископом в Ієраполь, апостол пройшов Сирію, Малу Азію, всюди проповідуючи Євангеліє і переносячи страждання. Його і його супутницю сестру Маріамну побивали камінням, зачиняли в темниці, виганяли з поселень.
Потім апостол прибув у Фригію, в місто Ієраполь Фригійський, де було багато язичницьких храмів, у тому числі храм, присвячений зміям, де жила величезна єхидна. Апостол силою молитви умертвив єхидну і зцілив багатьох укушених зміями. Серед зцілених була жінка правителя Амфипата, яка прийняла християнство. Дізнавшись про це правитель Амфипат наказав схопити апостола, та його сестру, а також апостола Варфоломія, який разом з ними проповідував. За наукою жерців храму єхидни Анфипат наказав розп’ясти святих апостолів Филипа і Варфоломія. В цей час почався землетрус, і всіх присутніх на судилищі засипало землею. Висячи на хресті біля храму єхидни апостол Филип молився за спасіння тих, хто розіп’яв його. Бачачи все, що відбувалося, народ увірував у Христа і став Вимагати зняти з хреста апостолів. Апостол Варфоломій, знятий з хреста, був ще живий і, отримав звільнення, хрестив усіх тих, хто увірував і поставив для них єпископа.
Апостол Филип, за молитвами котрого всі, крім Амфипата і жерців залишились живими, помер на хресті.
Сестра його Маріамна поховала його тіло і разом з апостолом Варфоломієм вирушила з проповіддю у Вірменію, де апостол Варфоломій був розіп’ятий, а Маріамна проповідувала аж до свого упокоєння в Лаодикії.

Святитель Григорій Палама, архієпископ Солунський

Народився святитель Григорій в 1296 році в Малій Азії. Під час турецького нашестя сім’явтікла в Константинополь і знайшла притулок при дворі Андроника ІІ Палеолога ( 1282-1328 рр.). Батько святого Григорія став крупним сановником при імператорі, але скоро помер, і сам Андроник прийняв участь у вихованні і вивченні осиротілого хлопчика. Володіючи прекрасними здібністю і великою старанністю, Григорій без труднощів засвоїв всі предмети, що складали повний курс середньовічної вищої освіти. Імператор хотів, щоб юнак присвятив себе державній діяльності, але Григорій, ледь досягнувши 20-ти літнього віку, пішов на Гору Афон в 1316 році( за іншими даними, в 1318 рр.) і був прийнятий послушником у монастир Ватопед, де під керівництвом старця Никодима Ватопедського, прийняв постриг і почав шлях подвижництва. Через рік йому явився у видінні святий євангеліст Іоанн Богослов і обіцяв своє духовне покровительство. Матір Григорія разом з його сестрами також прийняли чернецтво.

Після переставлення старця Никодима інок Григорій проходив 8 років свій молитовний подвиг під керівництвом старця Никифора, а після упокоєння його перейшов у Лавру преподобного Афанасія. Тут він прислужував за трапезою, а потім став церковним співцем. Але через три роки ( 1321 р.), прагнучи до більш високих ступенів духовної досконалості, він оселився в невеликій пустельній обителі Глоссії. Настоятель цієї обителі став навчати юнака зосередженню духовної молитви – розумової молитви, яке поступово розроблялось і засвоювалось ченцями, починаючи зх. Великих пустельників IV століття, Євагрія Понтійського і преподобного Макарія Єгипетського. Після того, як в ХІ столітті в трудах Симеона Нового Богослова ретельне висвітлення отримали зовнішні молитовні прийоми розумової молитви, вона була засвоєна афонськими подвижниками. Майстерне використання розумової молитви, що потребує усамітнення і безмовності, отримало назву ісихазма ( від гр.спокій, мовчання), а ті хто практикує його стали називатися ісихастами. За час перебування в Глоссії майбутній святитель повністю проник духом ісихазма і прийняв його для себе, як основу життя. В 1326 році через загрозу нападу турків разом з братією він перебрався до Солуні, де був рукопокладений в сан священика.

Свої обов’язки пресвітера святий Григорій поєднав ж життям пустельника: п’ять днів тижня проводив у безмовності і молитві, і тільки в суботу і неділю виходив до народу – звершував богослужіння і виголошував проповіді. Його проповіді часто викликали у присутніх в храмі сльози і розчулення. Однак повне відсторонення від суспільного життя святителю було невластиве. Інколи він відвідував богословські зібрання міської освіченої молоді на чолі з майбутнім патріархом Ісидором. Повертаючись якось з Константинополя, він помітив поблизу Солуні містечко Верії, зручне для усамітненого життя. Незабаром він зібрав тут невелику общину монахів – пустельників і керував нею протягом 5 років. В 1331 році святитель пішов на Афон і усамітнився у скиту святого Сави, поблизу Лаври преподобного Афанасія. В 1333 році він був призначений ігуменом Есфигменського монастиря у північній частині Святої Гори. В 1336 році святитель повернувся в скит святого Сави, де зайнявся богословськими трудами, яких не залишив вже до кінця життя.

А тим часом в 30-ті роки ХІV ст. в житті Східної Церкви назрівали події, які поставили святителя святителя Григорія в ряд найбільш визначних вселенських апологетів Православ’я і паринесли йому відомість учителя ісихазма.
Біля 1330 року в Константинополі із Калабрії приїхав вчений монах Варлаам. Автор трактатів по логіці і астрономії, умілий і розумний оратор, він отримав кафедру в столичному університеті і став тлумачити твори Дионисія Ареопагіта апофатичне богослів’я котрого було визнане рівною мірою в Східній та Західній Церкві. Невдовзі Варлаам поїхав на Афон, познайомився там з устроєм життя ісихастів і, на основі догмату про неосяжність сутності Божої, оголосив розумову молитву єретичною оманою. Подорожуючи з Афону в Солунь, Варлаам вступав у суперечки з монахами і намагався довести сотвореність Фаворського сяйва; при цьому він не соромився насміхатись розповіді ченців про молитовні прийоми і про духовне осяяння.

Святитель Григорій, на прохання афонських монахів, звернувся спочатку з усним увіщанням. Але, бачачи безуспішність подібних спроб він письмово виклав свої богословські докази. Так з’явились " Тріади в хист святих ісихастів" ( 1338 р.). До 1340 року афонські подвижники за участю святителя склали загальну відповідь на нападки Варлаама – так званий " Святогорський томос". На Константинопольському Соборі 1341 року в храмі Святої Софії відбулася суперечка святителя Григорія Палами з Варлаамом, що зосередилась на природі Фаворського світла. 27 травня 1341 року Собор прийняв положення святителя Григорія Палами про те, що Бог, неприступний в Своїй Сущності, являє Себе в енергіях, які звернені до світу і доступні сприйняттю, як Фаворське світло, але є не чуттєвими і не сотвореними. Вчення Варлаама було засуджене як єресь, а сам він, відданий анафемі, віддалився в Калабрію.

Але суперечки між паламитами і варламитами були далеко не закінчені. До числа прихильників Варлаама належали ученик Варлаама, болгарський монах Акиндин і Патріарх Іоанн ХІV Каліка (1341-1347 рр.); до них схилявся і Андроник ІІІ Палеолог ( 1328-1341 рр.). Акиндин виступив з рядом трактатів, в яких оголосив святителя Григорія і афонських ченців винуватцями церковних смут. Святитель написав детальне спростування домислів Акиндина. Тоді Патріарх відлучив святителя від Церкви ( 1344р.) і ув’язнив у темниці на три роки. В 1347 році, коли Іоанна ХІV на патріаршому престолі змінив Ісидор ( 1347- 1349 рр.), святитель Григорій Палама був звільнений і возведений в сан архієпископа Солунського ( Фесалонікійського). В 1351 року Влахернський Собор торжественно засвідчив православність його вчення. Але солуняни прийняли святителя Григорія не відразу, він вимушений жити в різних місцях. В одну з його поїздок до Константинополя візантійська галера потрапила до рук турків. Святителя Григорія потягом року продавали в різних містах як полоненого, але і тоді він невтомно продовжував проповідь християнської віри.

Лише за три роки до упокоєння повернувся він в Солунь. Напередодні його переставлення йому явився у видінні святитель Іоанн Золотоустий. Зі словами: " До горніх! До горніх!" святитель Григорій Палама мирно відійшов до Бога 14 листопада 1359 року . В 1368 році він був канонізований на Константинопольському Соборі при Патріарху Філофею ( 1354-1355, 1362-1376 рр.), котрий написав житіє і службу святителю.
Молитвами святителя Григорія Палами, Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас

Святий правовірний цар Юстиніан і цариця Феодора

Святий Юстиніан, видатний державний діяч Візантії, великий ревнитель Православ’я, будівничий храмів і церковний письменник, був слов’янином, родом з Болгарії. У його царювання (527 - 565 рр.) Візантія прославилась воєнними перемогами в Персії, Африці, Італії, у результаті яких рішуче викорінилось язичництво серед вандалів та вестготів. За наказом імператора Юстиніана були закриті язичницькі школи в Афінах. З наміром розповсюдження християнства в межах Малої Азії Юстиніан послав туди єпископа Ефеського Іоанна, котрий хрестив більше 70-ти тисяч язичників. Цар наказав побудувати для новонавернених 90 церков, щедро підтримував храмове будівництво в імперії. Кращими будівлями його часу вважаються монастир на Синаї і храм Святої Софії в Константинополі. При святому Юстиніані було побудовано особливо багато храмів на честь Пресвятої Владичиці нашої Діви Богородиці. Будучи чоловіком різносторонньо освіченим, святий Юстиніан ретельно турбувався про освіту церковних кліриків та ченців, звелів викладати їм риторику, філософію і богослів’я.

Благовірний государ багато уваги і сил присвятив боротьбі з оригенистами, що відроджували єресь несторіан. Проти цих єритичних мудрувань святий Юстиніан склав пісню " Єдинородний Сину і Слово Боже" і ввів обов’язкове її виконання в церквах. З того часу і до сьогодні ця пісня співається на Божественній літургії перед малим входом. За наказом государя в 553 році був скликаний П’ятий Вселенський Собор, який засудив вчення Оригена і підтвердив визначення Четвертого Халкидонського Собору. Святий імператор піклувався про порядок, право і законність в державі. Під його керівництвом і наглядом було складене повне зібрання римських законів, яке дійшло до нас під назвою " Кодекса Юстиніана". "Новели" Юстиніана входять у всі варіанти руської кормчої книги.

В особистому житті святий Юстиніан дотримувався строгого благочестя, багато і старанно постився . Упокоївся святий цар Юстиніан в 565 році.
Разом з імператором до лику святих примислена і дружина його і однодумниця імператриця Феодора, яка упокоїлась в 548 році. Вона була спочатку великою грішницею, прихильницею монофізитів, а потім розкаялась і вела побожне життя, дотримуючи чистоти душевної і тілесної.

Повну версію православного календаря на 2020 рік можна My Webpage переглянути тут[/url]

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram

Редактор: Наталія Шморгун

27-11-2020, 09:00

0 818