«Діти навчили мене доброти»: чернівчанка працює вихователькою понад 40 років

Багато хто зізнається, що не протримався би на роботі у дитсадку і дня. Адже праця вихователя дуже відповідальна і нелегка. Проте є люди, що охоче працюють у дошкільних закладах десятки років, обожнюють діток та свою роботу.

Такою є Людмила Кондрянчук. Жінка працює вихователькою у ДНЗ №53 “Віночок” у Чернівцях уже понад 40 років. Серед виховательок вона — беззаперечна рекордсменка за тривалістю роботи у “Віночку”. Протягом десятиліть неодноразово змінювалося все: керівництво, працівники, вихованці, зовнішній та внутрішній вигляд закладу. Тільки робочий маршрут пані Людмили залишався незмінним - щоранку вона поспішала на вулицю Дарвіна, 11А, до садка та діток, які вже стали їй рідними.



"Сюди приходять не задля зарплатні"

- Я прийшла сюди у 1979 році, мені тоді було 19, - згадує Людмила Мірчівна. - Навчалася в університеті на вечірніх курсах. Шукала таку роботу, щоби ввечері від неї було близько добиратися на навчання. Тож пішла працювати в дитсадок. Пригадую перший день. Тоді саме відкривався садочок на Калічанці, і тимчасово звели разом маленьких і старших вихованців. Я увійшла, дивлюся на цих малюків і думаю, чи ж впораюся? Але все пройшло добре. Ми ввесь день гралися. Старші дітки навчили мене нових пісень, ігор... Невдовзі мені настільки сподобалося тут, що вирішила залишитися. Хоча за освітою я — вчителька хімії та біології, навіть деякий час працювала у школі. Проте робота з дошкільнятами більше припала до душі.

За 40 років Людмила Мірчівна випустила у світ сотні діток. Зараз колишні вихованці приводять до неї уже своїх малюків. І хоча вона могла би собі вже спокійно вийти на пенсію, але й думати про це не хоче.

- Я від своєї роботи в захваті, - каже. - Поки ще можу, хочу працювати. Часом шкодую, що вже немає стільки сил, як у юності, і не можу зробити для діток все задумане.

Вихователька постійно у пошуку всіляких цікавинок, якими можна зайняти малечу протягом дня. Частину ігор та малюнків знаходить в Інтернеті, багато придумує і створює сама. Наприклад, театр хустинок, - виготовлені разом із дітками ляльки з ганчірок, гумок та вати. Або в’язаний пальчиковий театр зі зв’язаних із ниток героїв різних казок. Також Людмила Мірчівна дбайливо доглядає за численною кількістю вазонів у групі, які сама ж посадила і виростила.

-Вихователь повинен постійно фантазувати, розвиватися, щоразу шукати щось нове, - вважає пані Людмила. - Навіть вдома живеш садком: вирізаєш, пишеш, роздруковуєш, щоби наступного дня мати чим зайняти малечу ... Це не та робота, на яку приходиш задля зарплатні. До неї має лежати душа. А ще треба любити дітей. Якщо малюки не викликають теплих емоцій, - довго тут не протримаєшся. Я їх обожнюю і не уявляю, як можна до них бути байдужими.

"Не змушуйте, а домовляйтеся"

Людмила Мірчівна переконана, що “поганих” дітей немає. Просто до кожного треба знайти свій підхід. А ще всі малята талановиті і можуть багато чому навчити дорослих.

-Немає таких дітей, яких можна не любити, - каже жінка. – У кожній дитині є щось особливе, треба лише це розгледіти. Наприклад, бешкетні, неслухняні малюки зазвичай дуже розумні, все швидко схоплюють. А якщо бачать, що ти їх приймаєш такими, якими вони є, тягнуться до тебе усім серцем. Часом мені здається, що вони тому й бешкетують, що їм немає до кого прихилитися... У кожному випуску є такі діти і я їх досі пам’ятаю. На честь одного такого хлопчика навіть назвала свого молодшого сина.

Діти навчили мене доброти, терпіння. Вони ж народжуються дуже добрими, лагідними. Часом батьки не розуміють, скільки у цих крихітках є терпіння... Дитину треба слухати і говорити, як із дорослою. Вона все зрозуміє. Наприклад, кажу: "Не плач, мама за тобою зараз прийде. Йдемо помиємо ручки, потім зателефонуємо їй". І все, малеча заспокоюється, йде мити ручки, потім сідає за стіл.

Взагалі з дітьми потрібно більше домовлятися, ніж змушувати, вважає Людмила Кондрянчук. Під час спілкування варто згадувати, якими ви були у дитинстві, ставити себе на місце дітей, намагатися зрозуміти їх, їхні потреби та можливості. Звичайно, дисципліну тримати необхідно, але при цьому не “ламати”, а домовлятися.

Надто суворе ставлення та фізичні покарання можуть призвести до того, що дитина виросте озлобленою.

- Скільки є жорстоких батьків, які б’ють, ображають малечу. Часто образа настільки сильна, що дитина виростає злою на весь світ. Хоча іноді й надмірна доброта може зробити людину байдужою до інших, навіть рідних батьків. Доброта, навчання, дисципліна, домовленість мають однаковою мірою бути присутніми у вихованні, - переконана жінка.

"Ми не можемо сісти і мовчати"

Професія виховательки хоч і цікава, проте складна та виснажлива. І підтримка з боку держави мала би бути більш відчутною, визнає пані Людмила.

"Знали би ви, скільки тут треба сили. Ми і няні, і вихователі, і вчителі. Часто ми замість мами і тата. Адже діти проводять у садку більше часу, ніж вдома. Перші кроки, перше навчання, - все це відбувається тут. Вихователь не може сісти і мовчати. У нас рот майже не закривається. Ми повинні ввесь час щось розповідати, показувати. Робити все для того, щоби всі 30 дітей на тебе постійно дивилися. При цьому і ми маємо бачити кожну дитину. А коли їх три десятки, це складно. Праця забирає силу, енергію. Приходиш додому як витиснутий лимон. Тому прикро, що державою ця робота не надто цінується.

Та попри все, діти вміють зарядити неймовірним позитивом.

-Який би не був поганий настрій, сюди приходиш і про все забуваєш. Малеча - як сонечко. І коли кожне таке сонечко світить тобі в очі, від цього стає тепло і радісно, - усміхається Людмила Кондрянчук.



Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram