Як воно - покинути все і вирушити в незнайому країну? Чи легко там розпочати свою справу "з нуля", знайти друзів, поціновувачів твоїх робіт..?

Про життя та самореалізацію за кордоном розповіла "МБ" майстриня хенд-мейду з Чернівців Христина Склярчук.



"На переїзд погодилася з важким серцем"

Христина у Чернівцях – людина відома. Хто ж із любителів прикрас ручної роботи не чув про її сережки та кулони з засушеними рослинками всередині – трояндами, волошками, ромашками, кульбабками та іншим гербарієм… Або створену нею серію прикрас із чернівецькими краєвидам… Чи вироби з глини, бісеру та усіляких інших матеріалів…



Талановита чернівчанка спільно з колегою організовувала фестивалі DecoRush, на які з’їжджалися майстри з усіх куточків України. Та й сама Христина полюбляла подорожувати країною з наповненою прикрасами валізою. А приїжджала майже завжди з порожньою – все розкуповували. Адже її роботи користувалися великим попитом.




Ще одне серйозне захоплення – художня фотографія. Мисткиня не розлучається з фотоапаратом і завжди вміє спіймати потрібну мить. Тож створила сотні чудових знімків чернівецьких двориків, будинків, краєвидів.





Христина часто ставала героїнею телевізійних сюжетів, про неї писали в газетах. Клієнтів вистачало, власна справа успішно процвітала. Словом, усе було чудово. І так би воно, мабуть, тривало й досі. Якби п’ять років тому чоловіка Христини не запросили на інтерв’ю до Німеччини. А потім і на роботу до цієї країни. Мисткиня знала, що задля здобуття цього місця роботи її коханий подолав довгий нелегкий шлях. Тож розуміла, наскільки це для нього важливо. А ще усвідомлювала всі переваги життя за кордоном. Тому погодилася на переїзд, хоч їй дуже не хотілося покидати рідне місто. Адже тут залишала все: близьких, друзів, а найголовніше – улюблену майстерню…

"На переїзд я погодилась із важким серцем. Перших два роки життя в Німеччині минули в депресивних настроях, жалкуванні за втраченим душевним спокоєм вдома, майстернею, клієнтами, друзями і рідними. Справа з прикрасами просувалася повільно. Через місцеву податкову систему мені було вигідніше не працювати взагалі, ніж заробляти мало. На третій рік у Штутгарті врешті пощастило знайти декількох друзів. Також почала водити туристів в одноденні походи в гори", - розповідає мисткиня.

Швейцарія – країна високих цін

Та тільки-но Христина стала призвичаюватися до життя у Німеччині, як її чоловікові вдалося отримати роботу в Швейцарії. Для цього йому також довелося докласти чимало зусиль, тому дружина не могла не підтримати коханого. У результаті подружжя знову переїхало. Оселилися в Цюріху - місті, яке вважають одним із найдорожчих у світі та з високим рівнем якості життя. Ціни й справді вражають незвиклу до таких сум чернівчанку.

"Якщо переїзд з України до Німеччини - це плюс десять балів до комфорту і новий рівень життя, то з Німеччини до Швейцарії – це ще плюс 20 балів, - зауважує співрозмовниця. - Звісно, що перше і найголовніше слово про Швейцарію, - це "дорого". Кава в місті коштує 5-6,5 швейцарських франків (один франк – це приблизно один долар США), сукня з низькоякісної тканини – близько 40 франків, кілограм курятини без знижки - 33 франки…"

Все ж другий переїзд Христина сприйняла більш спокійно і відразу почала налагоджувати контакти з місцевими.

"Вже протягом першого року я створила чат взаємопідтримки, з багатьма познайомилася. Зустріла тут навіть дівчину з Чернівців. Але знову новий менталітет, нове середовище, нова мова (у Швейцарії більше десятка діалектів німецької, які лише частково схожі на hochdeutsch, тобто літературну німецьку)... Пошук друзів та людей для спільних творчих проектів виснажує мене, інтроверта за характером. Іноді здається, що немає нічого ціннішого за людину, з якою знайомі багато років. Цього дуже не вистачає", - зізнається мисткиня.

Купалися в озері з крижаною водою

Рятується горами. Каже, Альпи прекрасні і водночас різні. Вирушає в гори сама або з компанією.



"Двічі ночувала в гірських хостелах "Hütte". Це прекрасна можливість побачити в горах захід сонця, нічне небо і світанок на висоті 2500 метрів і вище. Рік тому в мене з'явився дрон і я з радістю використовую і його, і фотоапарат, щоби зберегти миті краси гір і передати їх іншим", - розповідає Христина.



А ще під час карантину подружжя знайшло собі чудову розвагу – плавання в місцевих озерах. Плавають майже щодня, навіть крижана вода їх не лякає.

"Особливо до вподоби нам купатися в чистому Цюріхському озері. Найтеплішим воно було в серпні з температурою +27°С. Тоді ж плавали у гірському озері з льодом, що падає від льодовика. Температура води становила не більше двох градусів. Мене дуже тішить, що в Цюріху розвинена культура плавання. Навіть свої речі можна просто залишити на березі без догляду, поки плаваєш. А коли я забула гаманець, у кафе біля озера мені запропонували просто заплатити наступного разу," - захоплюється Христина.

Втім, є у міста з розвиненими високими технологіями і недоліки. Серед них - невпинний вуличний гамір.

"Хоч у Швейцарії є закон про тишу після 22.00, зранку і вдень на вулицях Цюріха занадто гучно. Прокидаєшся від гучного мотору вуличного фену для здування листя і мимоволі згадуєш лагідне шурхотіння віника двірником... А ще під час карантину суттєво зросла кількість ремонтно-будівельних робіт у житлових кварталах. Працюючи з дому, ніяк не можеш захиститися від цього гамору", - зітхає чернівчанка.

Врятувала старовинний флюгер

І це ж треба, щоби в період карантину, коли всі працювали з дому, Склярчукам особливо "пощастило": перекривали дах будинку, де подружжя знімає квартиру. Оскільки пара мешкає на верхньому поверсі, кожен удар молотком був наче по голові.

-Ремонт затягнувся на дев’ять місяців, із довгими простоями, будівельним риштуванням у вікнах, гамором, сміттям і безліччю нерозумних та незручних рішень. Такий недолугий ремонт сприймався б як норма десь у нас, але від швейцарців очікуєш чогось кращого. Лише завдяки моїм багаторазовим проханням і пильній увазі вдалося зберегти історичний кований флюгер на даху, що зображає рік побудови, -1893. Схожий флюгер на сусідньому даху викинули просто у нас на очах. Цікаво, що ремонт уже завершився, а у нашій ванній кімнаті і спальні зі стелі під час дощу тече вода...", - зауважує Христина.

Мисткиня пробує розвивати свою справу у Швейцарії. Потроху їй це вдається, але до чернівецьких темпів ще далеко. Місцеві красуні носять менше прикрас, ніж українки. Також для них дуже важлива якість, вони надають перевагу дорогоцінним металам. Тож Христина почала виготовляти для них прикраси зі срібною фурнітурою.

"А ще в горах Швейцарії дуже часто зустрічаються зони захисту рослин, де заборонено збирати будь-які рослини. Через це не вдалося втілити ідею колекції прикрас саме з гірськими швейцарськими квітами", – сумує мисткиня.



Та оптимізму не втрачає. І будує плани на майбутнє.

"Поплавати у всіх озерах Швейцарії (їх приблизно 1500, якщо брати до уваги лише великі та середні)… Зустріти якомога більше світанків у горах зі свіжозвареною кавою… Зрозуміти та відчути хоча би трішки населення цієї маленької країни, щоби створити прикраси, які передаватимуть моє бачення прекрасного та водночас сподобаються швейцарцям… Творчо опанувати країну за допомогою фотоапарата і дрона…" - розмірковує Христина.



Список майстриня може продовжувати ще довго. Та зізнається: навіть неповторна альпійська природа не може замінити їй улюблених вулиць, старовинної архітектури, затишних двориків, мальовничих краєвидів Чернівців… Тож Христина щодня мимоволі шукає обриси рідного міста на вулицях Швейцарії …

До теми:

Роботи Христини Склярчук можна переглянути на її Інстраграм-сторінці @kristinka_skl








Фото Христини Склярчук

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram