Найдавніша письмова згадка про Кіцмань датується 1413 роком. Цей населений пункт згадується у грамоті молдавського господаря Олександра Доброго від 6 червня 1413 року, згідно якої він дарить "великий Коцман з усіма його присілками" своїй тещі Анастасії.

З цієї грамоти стає зрозумілим, що Кіцмань вже тоді був значним поселенням. Його розвитку сприяло розташування на перехресті доріг, які з’єднували долини Дністра і Прута. В епоху середньовіччя Кіцмань належав єпископу та іншим крупним феодалам. В 1798 р. він стає містом, а з часом — центром повіту.



Історики припускають, що назва "Кіцмань" походить від Буковинського слова "коц" — килимок, бо тут жили майстри килимарства. Інша версія походження назви говорить про чоловіка, який виробляв з лози (верби) кошики, він мав прізвище Кошман (Kotzmen).

Поширена легенда про виникнення Кіцманя засвідчує, що ще задовго до татарської навали на Буковину у 1240 році, в п'яти-шести кілометрах на північ між теперішніми Кіцманем і Заставною лежало велике селище Сичет. Воно розлягалось на помірному підвищенні гори Никулиха. Його жителі займалися землеробством.

Одного разу Сичет зазнав татаро-турецького нападу. Ординці забрали чимало людей в ясир (з татар. - полон), пограбували їх. Багатьом мешканцям пощастило втекти і сховатися в букових лісах. Згодом вони оселялися в зарослих ярах. Так поступово виникло нове безіменне поселення, де жила вдова Параскіца. Її дітей, раніше взяли в ясир, а чоловіка вбили. Вона жила самотньо, збудувала хатину, розвела господарство. Під час чергового походу татари натрапили на нове поселення, пограбували його. До Параскіци прийшов один татарин. Набравши добра, він гримнув:

— Давай, Кіцо, квашених огірків!

Вона з ненавистю глянула на нього, промовила:

— Візьми собі сам! — показала на велику букову бочку.

Коли ординець нахилився над бочкою, щоб взяти огірків, Кіца міцно схопила його за ноги і шубовснула в розсіл. Заброда виривався, бив ногами, та даремно. Жадоба помсти надала Кіці сил, і вона не випускала душогубця з рук. Він, булькаючи в розсолі, кричав : "Кіца — мана, Кіца — мана!"("мана" з татар. – чорна, проклята).

Про цей випадок незабаром дізнались усі односельчани Кіци, мешканці сусідніх сіл. І коли мова йшла про нове, безіменне село, то говорили: "Отам, де Кіца — мана".

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram