17 Чт. Сщмч. Вавіли, єп. Великої Антиохії. Знайдення мощів свт. Іосафа, єп. Білгородського.

Священномученик Вавіла Антіохійський



Не потрібно нам, християнам, нікому з людей ні дорікати, нікому не робити поганого (...), бо не слід безчестити творіння Боже, створене за образом Божим і за подобою. Проте, якщо хто чинить супротив Богу і завдає образи Його святині, той не тільки не гідний пошани, але цілком справедливо його зненавидіти, як ворога Господнього.
З такими сміливими словами звернувся священномученик Вавіла, єпископ Антіохійський, до Римського імператора Декія, коли єпископа привели на імператорський суд.

Усе розпочалося на день раніше. Імператор-язичник, який тоді перебував в Антіохії, вирішив влаштувати на честь язичницьких богів велике свято. Одночасно звершував Святу Літургію і святий Вавіла. Одразу після жертвоприношення імператор Декій вирішив зайти до християнського храму, аби своєю присутністю насміятися з християнської віри.



Про це доповіли єпископу, і він, не бажаючи впустити нечестивця в храм Божий, вийшов назустріч і зупинив на порозі церкви. Коли імператор спробував ближче підійти до церковних дверей, святий Вавіла рукою відштовхнув його так, що цар був змушений відмовитися від свого наміру. Він хотів одразу ж помститися святому, але побоявся обурення багатьох християн, які були тут присутні.

Втім, ніч не змінила наміри імператора. Наступного дня християнський храм було спалено, а єпископ Вавіла постав перед римським правителем. На запитання, чому він так грубо повівся зі своїм володарем, священномученик відповів згаданими вище словами.

Імператор Декій запропонував єпископу Вавілі загладити свою провину відреченням від Христа і одержав рішучу відмову. Після жорстоких катувань священномученик Вавіла був усічений мечем. Разом з ним були страчені його духовні діти - троє братів, які також відкрито сповідали Христа своїм Богом.

Святий мученик Вавіла є прикладом християнської мужності та стійкості у вірі. Перед земним царем він захистив честь і славу Царя Небесного, Якому і приніс у жертву своє життя.


Знайдення мощів свт. Іосафа, єп. Білгородського.



Святитель Іоасаф, народився в Прилуках, колишньої Полтавської губернії, 8/21 вересня 1705 року, на свято Різдва Пресвятої Богородиці. При хрещенні названий Іоакимом. Він походив із древнього благочестивого українського роду Горленкових.

У 1712 році батько 7-річного Іокима віддав в Київську духовну академію. У стінах академії він відчув потяг до чернечого життя. 7 років випробовував себе майбутній святитель і, нарешті, відкрився батькам. Довго мати з батьком просили сина-первістка не приймати чернечий постриг.

Але в 1725 році він таємно від них прийняв рясофор з ім'ям Іларіон в Київському Межигірському монастирі, а 21 листопада 1727 року був пострижений у мантію з ім'ям Іоасаф в Києво-Братському монастирі. Ця подія збіглася із завершенням навчання в духовній академії. Через рік інок Іоасаф був возведений архієпископом Варлаамом Вонатовичем в сан ієродиякона. Його залишили викладачем в Київській духовній академії.

Після смерті преосвященного Варлаама Київською кафедрою став управляти архієпископ Рафаїл Забороський. Архієпископ Рафаїл звернув увагу на видатні здібності молодого подвижника і залучив його для більш широкого служіння Церкві. Йому було доручено відповідальний послух на посаді екзаменатора при Київській архієпископії.

У листопаді 1734 року архієпископ Рафаїл висвятив ієродиякона Іоасафа в сан ієромонаха і перевів з училищного Братського монастиря в Києво-Софійський архієрейський будинок. Одночасно він був призначений членом Київської духовної консисторії. Виконуючи посаду екзаменатора, він доклав багато зусиль до виправлення моральних недоліків парафіяльного духовенства. Консисторська посада святителя була прекрасною школою для його організаторських здібностей.

У цей час він добре вивчив потреби священнослужителів, достоїнства і недоліки єпархії. Тут ясно визначилася всебічність ділових якостей Іоасафа, що поєднується з великими внутрішніми подвигами. Він швидко сходив по драбині духовної досконалості, про що свідчить збережений його твір "Боротьба семи чесних чеснот з сімома гріхами смертними".

24 червня 1737 року ієромонах Іоасаф був призначений настоятелем Свято-Преображенського Мгарського монастиря з возведенням у сан ігумена. У своєму монастирі ігумен всі сили спрямував на благоустрій обителі, колишнього оплоту православ'я в боротьбі з унією. У монастирі перебували мощі святителя Афанасія, патріарха Константинопольського, Лубинського чудотворця (пам'ять 2/15 травня). Кілька разів патріарх Афанасій являвся ігумену Іоасафу, засвідчуючи про своє заступництво.

У 1744 році митрополит Рафаїл звів ігумена Іоасафа в сан архімандрита. В кінці того ж року він був викликаний до Москви і незабаром розпорядженням Святійшого синоду призначений намісником Свято-Троїцької Лаври. В обителі преподобного Сергія він так само самовіддано виконував послух Церкві (в ті роки було потрібно багато сил для відновлення монастиря після пожежі).

2 червня 1748 року в Петропавлівському соборі Петербурга архімандрит Іоасаф був хіротонісаний в єпископа Білгородського. Вступивши на архієрейську кафедру, святитель Іоасаф суворо стежив за благочестям і станом храмів, за правильністю здійснення богослужіння і особливо за моральністю пастви. Особливо велику увагу святитель приділяв освіті духовенства, правильному дотриманню ними статуту і церковних традицій. Як і раніше, святитель Іоасаф віддавав всі сили архіпастирському служінню, не шкодуючи свого здоров'я. Своєму келійнику Стефану, напередодні кончини, святитель заборонив домагатися священного сану і попередив, що в разі непослуху його спіткає передчасна смерть. Іншому келійнику, Василю, святитель вказав, що він буде дияконом, сану священика ніколи не досягне. І це передбачення згодом виповнилося. 10 грудня 1754 святитель преставився. Прославлення святителя Іоасафа у лику святих відбулося 4/17 вересня 1911 року.

Повну версію православного календаря на 2020 рік можна My Webpage переглянути тут[/url]

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram

Редактор: Наталія Шморгун

17-09-2020, 09:00

0 1 698