Скульптури та вироби банилівського майстра з художньої обробки металу Романа Перенюка відомі не лише в Україні, а й за її межами.
– Краще, ніж я, у школі ніхто не малював. По її закінченню, вступив у Вижницький коледж прикладного мистецтва, навчався обробці по дереву. Не знаю, чого туди "поперло". В мене дід був ковалем, тато теж, – розповідає molbuk.ua Роман.
– Закінчив коледж. Рік пропрацював у школі вчителем. Це був найгірший рік у моєму житті, я хотів, щоби він швидше закінчився. Із дітьми працювати дуже важко. Їм не було цікаво малювати на глечиках чи яблуках. Виписував різні орнаменти, і діти цим зацікавилися, їх розмальовували.
Коли контракт на один рік викладання закінчився, Роман залишив школу. Після цього почив працювати у відомого ювеліра Костянтин Кравчука.
– Він став мені другим татом. Робота ювеліра мені дуже сподобалася. Тоді Костянтин мені сказав, що це не моє, і що ювеліром я ніколи не буду. Я не розумів, чому він так каже, мені непогано все вдавалося. Однак аж тепер дізнався, – каже коваль.
– На цьому місці, де тепер майстерня, була невеличка "канурка", вугілля, горно. Я затопив її, бо знав, як це робити. Зробив якусь деталь, і мені вдалося. Це було 19 років тому. Після того я почав робити троянди з металу. Отримав одне замовлення, потім інше… Був у Чехії на одному із найкращих фестивалів. Набув досвіду. Багато моїх робіт вивезли за кордон.
За словами пана Романа, досвід та вміння прийшли з роками.
– Багато речей в мене залишилося від діда. Він був дуже вмілим ковалем. Коли я пішов навчатися роботі по дереву, він ніяк цього не міг прийняти. Як почав працювати з металом, то відразу зрозумів, що це моє. Як кажуть, це любов з першого погляду, – розповідає Роман.
– Гарячий метал, як пластилін, з нього можна робити будь-що. Буває, що робиш не заради грошей, а для задоволення, те, що подобається. І коли вдається, ти дивишся і захоплюєшся результатом. А це найважливіше, – зауважує чоловік.
Майстер каже, що робота не з легких. Після неї болять та сльозяться очі.
– Особливо важко, коли надворі спека, а ти працюєш біля горна. Дихати не має чим, а це все треба виробити. Однак ще не було випадків, щоб комусь не сподобалися роботи. Звичайно, було всіляке, особливо важко працювати з багатими людьми. Були випадки, що не додавали грошей, казали, що моя провина, бо не перерахував, – додає Роман.
Близько 14 років він працює із другом дитинства Юрієм. Також має й стажера. Серед замовлень переважно стандартні вироби.
– Мене більше цікавлять скульптури, хотілося б їх частіше робити. Вже давно думаю облаштувати оглядовий майданчик на місці водонапірної вежі. Вона там така жахлива, заросла кущами. Я би дуже хотів, щоб її розмалювали діти з школи та садочка. Я зроблю там майданчик, сходи, люди зможуть вилазити туди. І це буде своєрідна родзинка Банилова, такого ніде немає, – ділиться задумом Роман.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
