25 Пн. Свтт. Єпіфанія, Германа, Савина і Полувія. Прп. Дионисія.
Святитель Єпіфаній Кіпрський
Святитель Єпіфаній, єпископ Кіпрський, жив у IV столітті в Фінікії, за походженням був єврей, в молодості одержав гарну освіту. Він навернувся до християнської віри після того, як побачив одного монаха, на ймення Лукіан, який віддав жебракові свій одяг. Вражений милосердям монаха, Єпіфаній просив наставити його в християнстві. Він прийняв Хрещення і пішов у монастир, влаштований його наставником Лукіаном. У монастирі він трудився під керівництвом досвідченого старця Іларіона займався переписуванням грецьких книг, збагачуючись у чернечому житті. Святий Епіфаній за свої подвиги сподобився дару чудотворіння, але, щоб уникнути людської слави, він пішов з обителі в пустелю Спанідріон. Там його захопили розбійники і три місяці тримали в полоні. Своїм словом про покаяння святий привів одного із розбійників до святої віри в Істинного Бога. Коли святого подвижника відпустили, з ним пішов і розбійник. Святий Епіфаній привів його до свого монастиря і хрестив з ім'ям Іоанн. З тих пір він став вірним учнем святого Єпіфанія і ретельно записував життя і чудотворення свого наставника. Чутка про праведне життя святого Єпіфанія поширювалася далеко за межі обителі.
Святий вдруге пішов у пустелю разом з Іоанном. Але і в пустелю до нього стали приходити учні. Так виникла нова обитель. Через деякий час святий Епіфаній та Іоанн зробили подорож до Єрусалиму для поклоніння його святинь і звідти повернулися в монастир Спанідріон. Жителі міста Лікії послали до святого Епіфанія ченця Поливія передати їх прохання зайняти єпископський престол замість померлого архіпастиря. Однак прозорливий подвижник, дізнавшись про цей намір, таємно віддалився в пустелю Пафійську до великого подвижника Іларіона (пам'ять 21 жовтня), під керівництвом якого він трудився в молоді роки. Святі два місяці провели у спільних молитвах, а потім Іларіон послав святого Єпіфанія в Саламін. Там єпископи зібралися для обрання нового архієрея замість недавно померлого. Найстарішому з них, єпископу Паппію, Господь відкрив, що єпископом слід обрати ченця Єпіфанія, який прийшов в місто. Коли Єпіфанія знайшли, святий Паппій ввів його до церкви, де з послуху волі учасників собору Єпіфаній повинен був дати свою згоду. Так відбулося зведення на єпископську кафедру Саламіна святого Єпіфанія близько 367 року.
Святитель Єпіфаній прославився на архієрейської кафедрі великими ревнощами за віру, любов'ю і милосердям до бідних, простотою вдачі. Він багато зазнав від наклепів і заздрості деяких зі своїх кліриків. За чистоту свого життя святитель Єпіфаній отримав дар бачити під час Божественної літургії зішестя Святого Духа на Святі Дари. Одного разу Святитель, здійснюючи Таїнство, був позбавлений цього видіння. Тоді він покликав одного з кліриків і тихо сказав йому: "Вийди, сину мій, бо ти сьогодні не гідний бути присутнім при здійсненні Таїнства".
На цю подію перервалися записи його учня Іоанна, бо він захворів і помер. Подальший опис життя святителя Єпіфанія продовжив другий його учень Полувій (згодом єпископ Рінокірскій).
В кінці життя святителя Єпіфанія за підступами імператриці Євдоксії і Александрійського патріарха Феофіла викликали до Константинополя на собор, який був скликаний для суду над великим святителем Іоанном Золотоустом. Але святитель Єпіфаній, не бажаючи бути учасником беззаконного собору, покинув Константинополь. Під час плавання на кораблі Святитель відчув наближення своєї смерті, він дав своїм учням останнє повчання - дотримуватися заповіді Божий і зберігати розум від нечистих помислів - і через дві доби помер. Жителі міста Саламіна з риданнями зустріли тіло свого архіпастиря і 12 травня 403 року з честю поховали в нової церкви, зведеної Святителем.
Сьомий Вселенський Собор найменував святителя Єпіфанія отцем і вчителем Церкви. У творіннях святителя Єпіфанія "Панар" і "Анкорат" міститься спростування аріанської та інших єресей. В інших творах зустрічається багато дорогоцінних церковно-історичних переказів і вказівок на грецькі переклади Біблії.
Святитель Герман, Патріарх КонстантинопольськийСвятитель Герман, Патріарх Константинопольський, народився в Константинополі в VII столітті. Батько його, один з перших сенаторів у Візантії, був вбитий за наказом імператора Костянтина Погонат а(668 - 685), а хлопчика Германа оскопили і віддали в церковні клірики, де він глибоко вивчив Святе Письмо. За святість життя Герман був поставлений єпископом в місто Кизик. Святитель Герман твердо став на захист Православної віри від єретиків-іконоборців. Згодом він був поставлений Патріархом Константинопольським. Святитель Герман продовжував протистояти іконоборцям, очолюваним імператором-єретиком Львом III Ісавром (717 - 741), проте сили були нерівні, і він змушений був покласти свій омофор у вівтарі на престолі і залишити Первосвятительську кафедру. Тоді розгніваний імператор, викритий напередодні патріархом в єресі, послав воїнів, які піддали святого побоям і вигнали з патріаршого будинку. Святитель Герман був патріархом 14 років і 5 місяців і пішов у монастир, де провів останні дні свого життя. Помер святий Патріарх Герман в 740 році, у віці 95-ти років, і похоронений в монастирі Хору в Константинополі. Згодом мощі його були перенесені до Франції.
На Сьомому Вселенському Соборі (787) ім'я Патріарха Германа було вписано в диптих святих. Святитель Герман відомий як церковний письменник. Їм написані: "Споглядання предметів церковних або Тлумачення на літургію" і твір, присвячений поясненню важких місць Священного Писання, а також твір про праведну відплату після смерті. За багатством історичних відомостей важливі його твори про єресі, що виникали з апостольських часів, і про церковні собори, що відбувалися за царювання імператора Лева-іконоборця. Збереглися також три послання Патріарха про шанування ікон, які читалися на Сьомому Вселенському Соборі. Інші твори його є гімни на похвалу святим, слова на свята Введення в храм, Благовіщення і Успіння Пресвятої Богородиці і на оновлення храму на честь Положення Чесного Пояса Пресвятої Богородиці.
Преподобний Дионисій РадонезькийПреподобний Дионисій Радонезький, у миру Давид Зобніновський, народився близько 1570 року в місті Ржеві. Постриженик, а потім настоятель Старицького Успенського монастиря, під час подій Смутного часу був найближчим помічником святителя Єрмогена, Патріарха Московського. З 1610 року преподобний Дионисій - архімандрит Троїце-Сергієвої Лаври. При ньому в монастирських слободах були відкриті будинки та лікарні для стражденних, поранених і для тих, що залишилися бездомними під час польсько-литовського навали. Під час голоду за його наполяганням братія Лаври харчувалися вівсяним хлібом та водою, щоб зберегти пшеничний і житній хліб для хворих. У 1611-1612 роках спільно з келарем Троїце-Сергієвої обителі ченцем Авраамом Паліциним († 1625) він писав окружні послання із закликом надсилати ратних людей і грошові кошти для визволення Москви від поляків, а також до князя Димитрія Пожарського і до всіх ратних людей із закликом прискорити похід на Москву.
Чернеча школа допомогла преподобному Діонісію у найважчих обставинах лихоліття зберегти невгасимим свій внутрішній світ заповідей Христових. Висока ступінь чернечого подвигу, досягнута преподобним через невпинну молитву, повідомила йому і дар чудотворення. Але він ретельно зберігав таємниці духовного життя від людей, яким це знання могло послужити лише на шкоду. "Не запитуйте ченця про справи чернечі, - говорив преподобний Дионисій, - тому що для нас, ченців, велика біда - відкривати таємниці мирянам. Є написано про те, що робиться в таємниці, нехай не знає лівиця твоя ... Нам слід ховатися, щоб діяння наше було невідоме, щоб цим диявол не ввів нас у повсякчасне нехтування і в лінощі ". Про глибоких внутрішні випробування і осягнути ним таємниці Богопізнання можна судити тільки по тих справах, які виявлялися, коли обставини примушували преподобного Дионисія до активної діяльності.
Одним з таких значних подій було залучення його до виправлення богослужбових книг. З 1616 року преподобний Дионисій очолив роботи з виправлення друкованого Требника на основі звірення давніх слов'янських рукописів і різних грецьких видань. Під час роботи правщики виявили суттєві розбіжності і в інших книгах, виданих в період міжпатріаршества (1612-1619). Однак відповідальні за ці упущення люди звинуватили на Соборі 1618 преподобного Дионисія в єретицтві. Позбавлений права священнослужіння і відлучений від Церкви, він був заточений в Новоспаському монастирі, де його хотіли умертвити голодом. Втручання у 1619 році єрусалимського Патріарха Феофана IV (1608-1644) і патріарха Філарета, що повернувся з польського полону (1619-1633) припинило його ув'язнення, і він був виправданий. Преподобний Дионисій відомий строгим дотриманням монастирського уставу, особистою участю разом з братією в монастирських роботах і влаштуванням обителі після облоги Лаври. Житіє і канон преподобного написані келарем Троїце-Сергієва монастиря Симоном Азарьїним і доповнені священиком Іоанном Насєдкою, співробітником преподобного Діонісія в справі виправлення богослужбових книг. Преставився преподобний Дионисій 12 травня 1633 і був похований в Троїце-Сергієвій Лаврі.
Повну версію православного календаря на 2020 рік можна переглянути тут
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
25-05-2020, 09:00
0
1 106
