Преподобний Венедикт
Преподобний Венедикт(543), засновник західного чернечого ордену бенедиктинців, народився в італійському місті Нурсії в 480 році. У 14 років святий був відправлений батьками на навчання до Рима, проте, пригнічений аморальністю, яка оточувала його, він вирішив присвятити себе іншому життю. Спочатку святий Венедикт оселився при церкві святого апостола Петра в селищі Еффеді, але чутка про його подвижницьке життя змусила його піти далі в гори. Там він зустрів самітника Романа, який постриг його в чернецтво і вказав йому для проживання віддалену, печеру. Час від часу самітник приносив святому їжу. Три роки в повній самоті святий вів сувору боротьбу зі спокусами й переміг їх. Незабаром до нього стали збиратися люди, які жадали жити під його керівництвом. Число учнів настільки зросло, що святий розділив їх на дванадцять громад. Кожна громада складалася з дванадцяти ченців і склала окремий скит. Кожному скиту преподобний дав ігумена зі своїх досвідчених учеників.У преподобного залишилися заради повчання тільки початківці ченці. Суворі правила, встановлені для ченців святим Венедиктом, не всім припали до душі, і преподобний не раз ставав жертвою наклепу і переслідувань.
Нарешті він оселився в Кампаньї і на горі Кассіно заснував Монте-Кассінський монастир, який довгий час був центром Богословської освіти для Західної Церкви. При монастирі була створена чудова бібліотека. У цій обителі преподобний Венедикт написав устав, заснований на досвіді життя східних пустельників і настановах преподобного Іоанна Касіяна Римлянина (пам'ять 13 березня). Устав був прийнятий згодом багатьма західними монастирями (до 1595 року він витримав більше 100 видань). Статут наказує ченцям абсолютне відречення від власності, безумовний послух і постійну працю. Старшим ченцям ставилось в обов'язок навчання дітей і переписування древніх рукописів. Це допомогло зберегти багато пам'яток писемності, пов'язаних з першими століттями християнства. Кожен новопоступаючий повинен пробути послушником протягом року, щоб вивчити статут і звикнути до монастирського життя. На кожну справу проситься благословення. Главою спільножитного монастиря є ігумен, що має всю повноту влади. Він судить, вчить і картає. Ігумен вислуховує поради старших і досвідчених братів, проте рішення виносить одноосібно. Виконання уставу строго обов'язкове для всіх і розглядається як важливий щабель, що наближає до досконалості.
Святий Венедикт удостоївся від Господа дару прозріння і чудотворення. Багатьох він зціляв молитвами. Свій спочинок преподобний передбачив заздалегідь. Сестра преподобного Венедикта, свята Схоластика, також прославилася своїм строгим подвижницьким життям і зарахована до лику святих.
Святитель Феогност, митрополит Київський і всієї Русі
Після смерті митрополита Петра (1326) митрополитом Київським, і всієї Русі Константинопольським патріархом був призначений святитель Феогност. Татарська навала посприяла створенню суздальсько-московського церковного осередку: митрополити з Києва переїхали до Володимира-на-Клязьмі (Кирило — у 1249-1281 рр., Максим — у 1283-1305 рр., Петро 1309-1326 рр., Феогност 1328-1353 рр.). Це створило підґрунтя для виникнення на півночі окремої митрополії, із якої згодом постала Московська, а пізніше російська церква. Митрополити Київські, які жили в Москві, зберігали титул "Київські і всієї Русі". Митрополити, як і князі, мусили їхати до ханської столиці Орди Сараю за правом на виконання ієрархічних повноважень. Туди їздили Петро, Феогност, а пізніше й Олексій, їм давали спеціальні "ярлики", які охороняли церкву й християнську віру. Ярлик надавав право митрополиту управляти церквою і всім причтом. Татарська влада поступово змінювала своє ставлення до духовенства. Воно було звільнене від податків. Сюди входили: ігумени, ченці, священики, церковний клір. Оскільки "…ці мужі, — стверджували хани, — допомагають нам своїми молитвами й дають силу нашому війську".
Митрополит Феогност сприяв відбудові зруйнованих храмів, особливо в північній частині Київської митрополії, були відкриті храми в самій Орді — Сарайській єпархії.
Наприкінці XIII ст. виник прецедент. Галицько-волинські князі, а пізніше литовські, не хотіли, щоб церквою керував митрополит, який жив у ворожій для них державі. Це спричинило рух за створення окремої Галицької митрополії, який успішно закінчився. В 1303 р. Царгородський патріарх Афанасій підвищив Галицьку єпископію до рівня митрополії і послав свого ставленика митрополита Нифонта.
Проти цього виступили суздальські, а згодом і московські князі, яких підтримав митрополит Феогност. У 1347 р. Патріарший собор скасував Галицьку митрополію. Потім її було знову відновлено, але не надовго.
Упокоївся митрополит Феогност в 1353 р. Пам’ять святителя Феогноста, митрополита Київського і всієї Русі вшановується 27 березня (14 березня за ст. ст.).
Повну версію православного календаря на 2020 рік можна переглянути тут
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
