15 Ср. Свт. Сильвестра. Кончина прп. Серафима Саровського. Прп. Сильвестра.
Святитель Сильвестр, папа Римський
Сильвестр святий, у старому Римі народжений і у святій вірі вихований, учнем був Кирина Пресвітера, від нього ж книжної премудрості і добрих звичаїв навчився, у дорослому віці своєму був гостелюбцем великим, з любові до Бога й до ближнього подорожніх уводив у дім свій і, вмиваючи їм ноги, пригощав їх, всілякий спочинок для них роблячи. Одного разу муж святий і сповідник Христовий єпископ Тимофій прийшов до Риму з Антіохії, проповідуючи Євангеліє Царства. Його Сильвестр у дім свій прийняв і з його святого життя й учення багато користав: був-бо досконалий у чеснотах і вірі. Тимофій же у домі Сильвестровому перебував рік один і декілька місяців, багато римлян від ідолопоклонства до Бога навернув, через те взятий був єпархом місським Тарквинієм, і довго в путах і темниці його тримали, тричі били, коли не підкорився принести жертву ідолам, - і, мечем у голову усічений, помер. Блаженний же Сильвестр, взявши вночі святі його мощі, поховав з належними співами в домі своєму. Після цього одна жінка вірна на ім'я Феонисія своїм коштом збудувала храм Тимофієві святому з благословення Мелхіада, єпископа Римського, який і приніс у нього святого мученика мощі.
Тарквиній же, єпарх градський, прикликавши Сильвестра, забрав у нього маєток, що залишився після Тимофія, і примушував його принести жертву ідолам. Коли той не покорився, погрожував муками. Сильвестр же, передбачивши скору єпархову раптову смерть, євангельське до нього слово мовив[3]: "У цю ніч душу твою заберуть від тебе, а те, що нахваляєшся зробити зі мною, те не збудеться". Тими словами розгніваний, єпарх звелів Сильвестра святого, залізними веригами скованого, вкинути до темниці, сам же сів обідати. І коли їв рибу, потрапила в гортань його кістка з риби, її ж ніяким способом ані лікуванням вийняти не можна було - через те, від обідньої години до півночі похворівши, відійшов, за пророцтвом святого. Зранку його близькі несли єпарха до гробу з плачем, Сильвестра ж вірні з радістю із темниці вивели і вшанували його дуже, і не лише вірні, а й невірні, бо багато зі слуг двору єпархового, провіщення Сильвестрове здійсненим бачивши, настрашилися і до ніг його припадали, боялися, щоб і з ними також біди не трапилося, як же з їхнім паном. Інші ж навернулися до Христа, чудом тим переконані.
Коли досягнув святий тридцятилітнього віку, поставлений був у диякони Мелхіадом, єпископом Римським. Тоді після Мелхіада на престол єпископства Римського, всіма вибраний, Сильвестр вийшов і, наче світла свіча у світильнику, поставився і пас стадо Христове, ніби другий апостол, словом і ділом на пашу спасенну наставляючи. Знайшов деяких кліриків, що, чин свій залишивши, житейськими торгами займалися, знову до церковного служіння навернув їх і поклав , щоб саном ніхто з освячених торгами житейськими не зв'язувався. Той святіший отець уклав для римлян назви днів тижня: римляни-бо тоді перший день, який же ми неділею іменуємо, називали днем Сонця, інші ж іменували днем Місяця, днем Марса, днем Меркурія, днем Юпітера, днем Венери, днем Сатурна. Він же, зневаживши нечестиві поганські богів імена, звелів перший день називати Днем Господнім, бо в той день Господь наш славно воскрес із мертвих, інші ж дні - так, як же і нині римляни називають. Встановив і те, щоб лише в одну суботу постили християни - коли Христос помер і зійшов у ад зруйнувати його і вивести звідти прабатька Адама із праотцями. В інші ж суботи постити не велів.
Був у той час у Римі змій великий, який жив у глибокій печері під горою, що називалася Тарпей, йому ж люди невірні щомісяця приносили жертви, як богові. Коли ж виходив змій із печери, заражував повітря своїм отруйним диханням, і було багато смертей серед людей, що поблизу жили, а найбільше серед дітей. Святий же Сильвестр, бажачи людей від шкоди тої позбавити і від безбожжя до Бога істинного навернути, скликав тих, що були в граді, християн і заповів їм піст триденний і молитву, сам же більше від усіх у пості та молитві потрудився. І в одну ніч явився йому святий апостол Петро у видінні, звелівши, щоби взяв зі собою деяких із священиків та дияконів і йшов без боязні до печери, де змій живе, і, у вході в печеру відправивши Божественну Службу, щоб зайшов всередину і, прикликавши Ім'я Господа Ісуса Христа, щоб загородив там змія, аби той не виходив звідти ніколи ж. Святий же, за велінням апостольським, пішов до печери і після відправлення святої Служби зайшов у печеру і знайшов у ній якісь двері. Замкнув їх, кажучи: "Двері ці хай не відчиняться до дня другого Приходу Христового". І так у печері загородивши змія, невихідним його вчинив навіки. Нечестиві ж думали, що Сильвестра із кліром його там змій з'їсть, але коли побачили його неушкодженим, здивувалися, і, не бачивши змієвого виходу звідти, багато з них пізнало істинного Бога силу і до вірних приєдналося.
Царював у той час Великий Констянтин, хрещенням святим ще не просвічений. Коли ж вийшов з Риму на боротьбу проти Лікинія, постало в Римі без нього від сенату римського на християн гоніння: примушувані-бо були вірні до ідольської жертви. Ті, що не підкорювалися, підпадали під різноманітні муки. Через те Сильвестр святий, взявши клір свій, вийшов із града і сховався в одній горі, названій Сорактес. Тим часом, за Божим провидінням, Констянтин-цар впав у проказу вельми сильну й неізцілиму, і був з ніг до голови обкладений струпами. Багатьох же лікарів премудрих і волхвів приводили до нього не лише із землі Римської, а й із Персії, проте жодної не отримав у хворобі своїй відради. Потім жерці Юпітерові із Капітолія, до царя приступивши, сказали: "Якщо не зробиш собі купелі із крови малих дітей і не омиєшся в ній, поки тепла, то неможливо тобі зцілитися. Коли так зробиш, зразу здоровий будеш, і нема для тебе іншого лікування, окрім цього". Цар послав по всіх усюдах зібрати малих дітей на приготування собі купелі із крови їхньої. І зібрано було в Капітолії багато дітей, що годувалися з грудей матерів своїх. Коли настав день, в який мали бути заколені діти, пішов цар до Капітолію: там-бо жерці мали приготувати йому криваву купіль. І ось безліч жінок збіглося, що рвали на собі волосся і нігтями лиця свої роздирали, кричали й гірко ридали. Коли спитав цар, яка причина такого їхнього плачу, довідався, що матерями є дітей, на заколення зібраних, і зжалився, дивлячись на гірке їхнє ридання і сльози, і сказав: "Яка страшна нелюдськість тих, хто радив мені пролити кров невинну! Невідомо, чи здоровий буду, омившись у крові невинній, а якщо б навіть точно знав, що буду зцілений, то краще, аби я один терпів біль, аніж мав би стількох багатьох немовлят, які ніякого зла мені не зробили, кров пролити і безперестанного ридання та печалі матерів їхніх сповнити". Те сказавши, повернувся у палати, матерям же звелів віддати дітей їхніх цілими, ще ж і золота кожній із царських скарбниць давши, відпустив їх з миром. Преблагий же Бог, таке його побачивши милосердя, віддав йому подвійним здоров'ям - тілесним і душевним. Бо послав до нього верховних своїх апостолів Петра і Павла: коли спав він, явилися у видінні, стоячи перед одром його. І спитав їх цар, хто вони і звідки. Вони ж сказали: "Ми - Петро і Павло, апостоли Ісуса Христа, послані до тебе від Нього, щоб наставити тебе на путь спасіння і розповісти тобі про лазню, в якій маєш отримати тіла і душі здоров'я, і щоб пообіцяти тобі життя вічне від Бога за те земне життя, яке ти дарував дітям, коли пощадив їх. Приклич-бо до себе єпископа Сильвестра, який ховається в горі Сорактес, бо боїться тебе, і його учення послухай. Він же покаже тобі купіль, у якій від усіх скверн очистишся, душею ж і тілом здоровий вийдеш". Те сказавши, святі апостоли відійшли від нього. Цар же, зі сну збудившись, дивувався побаченому, і ось зайшов до нього, як звичайно, лікар, він же каже до лікаря: "Не потребую вже лікування вашого, бо сподіваюся на божественну допомогу". І відіслав його від себе. Звелів же зразу шукати всюди єпископа Сильвестра і привести до себе з почестями. Коли знайдений був Сильвестр і до царя приведений, прийняв його цар з честю і любов'ю, сам-бо, вставши, зустрів і дружньо обняв його. Тоді спитав його, говорячи: "Чи є у вас такі боги, які називаються Петро і Павло?" Сильвестр відповів: "Один у нас Бог, о царю, що створив Небо і землю, і все, що на них. А ті, що ти говориш, Петро і Павло - не є богами, але рабами Його, які проповідували ім'я Христове по Вселенній, пізніше ж і кров свою за Господа свого через Нерона пролили". Цар же, чуючи те, радий був і сказав: "Прошу тебе, єпископе, покажи мені їхні образи, якщо маєш, на іконі зображені, щоб я точно знав, чи ті це, що мені у сні явилися". Сильвестр же зразу послав диякона, щоб приніс ікону святих апостолів Петра і Павла. І бачивши зображені лиця апостольські, цар сказав: "Справді ці є, що бачив я". І розповів усе видіння своє єпископові детально і просив його, щоб показав йому таку купіль, в якій міг би очиститися від прокази душевної і тілесної, за сказаним від явлених йому у видінні апостолів. Святий же єпископ Сильвестр сказав цареві: "Не можна тобі інакше, о царю, в купіль ту увійти, лише спершу увірувавши без сумніву в того Бога, Якого проповідували явлені тобі апостоли". Відповів цар: "Якщо б не увірував, що Ісус Христос є один Бог, то ніколи ж би не прикликав до себе твою святість". Сказав же йому святий: "Належиться тобі спершу постити, молитвою, і сльозами, і сповіданням гріхів своїх умилостивити Бога." Відклади-бо порфиру і вінець твій на сім днів, і у внутрішніх кімнатах палат своїх замкнися, і у веретищі та попелі сотвори покаяння, плачучи і на землю себе кидаючи. Звели ж замкнути ідольські храми і жертви їм зупинити. Тих, що у вигнанні, християн звільни, і тим, що в путах сидять, звільнення даруй, добрий будь до тих, хто просить тебе, і всіляке праведне прошення сповнюй, і дай від маєтку свого убогим милостиню достатню. И обіцяв цар усе це на ділі сповнити. Єпископ же, поклавши на нього руку, помолився і, оголосивши його, пішов. І зібравши всіх вірних, звелів їм також постити і молитися, щоб зупинилися гоніння на Церкву Божу, і пітьма ідолопоклонства щоб прогналася, і світло спасенне всім щоб засіяло. Коли ж настав сьомий день, прийшов святий до царя і, повчивши його багато про святі таїнства в Пресвяту Тройцю віри, приготував йому купіль хрещення святого. Коли в неї увійшов цар і занурив його святий Сильвестр, прикликав над ним Ім'я Пресвятої Тройці. Раптом зблиснуло світло велике з небес, більше від сонячного проміння, і сповнилася храмина невимовного сяйва. Очистився ж цар зразу від прокази, яка вся у воді зосталася, відпавши від тіла його, ніби луска від риби, і вийшов з купелі здоровий, що й сліду не було від ран на тілі його, одягнувся ж у білий після святого хрещення одяг. Розповідав сам, що, коли занурився, каже, у воду, почув руку, котра зверху простягнулася і торкнулася його, - і зразу дав наказ, щоб ніхто ж не посмів зневажати Христа й ображати християн. Спорудив же у царському дворі своєму церкву в ім'я Спаса Христа і звелів, аби хрестилися без перешкод усі, що хотіли бути християнами, одяг же до хрещення білий щоб брали із царських скарбниць. І хрестилася в той час людей велика кількість, і з дня в день росла і множилася Церква Христова, ідолопоклонство ж зменшувалося. І була радість велика для вірних, їх же така вже кількість була в Римі, що хотіли вигнати з града всіх, які не хотіли бути християнами, але цар заборонив народові, кажучи: ''Не хоче Бог наш, щоб когось неволею і примусом переконували до Нього приходити, але якщо хтось вільною волею і благим наміром приступає до Нього, до того Він благоволить і милостиво його прийме. Бо якщо хтось хоче, той нехай вірить вільно, і хай не гонить один одного". Тою царською відповіддю ще більше утішили ся люди, що вільно всіх жити залишає - кожного при своїй вірі і вільній волі.
Не лише в Римі була радість вірним, але і по всій вселенній. Всюди-бо звільняли з пут і темниць вірних, які були за Христа мучені, поверталися з вигнання сповідники Христові. Ті, що ховалися в горах і пустелях через боязнь перед катами, без страху верталися до себе, і всюди гоніння затихли й катування зупинилося. Не терпів же ворог такого миру церковного й не міг бачити, як світло благочестя розширюється, - намовив євреїв приступити до достохвальної Єлени, матері царевої, яка була тоді у Вифинії, батьківщині своїй. Вони до неї таку промову виголосили: "Добре зробив син твій, що нечестя покинув і скинув ідольські храми, але те зле зробив, що повірив у Христа і шанує Його як Божого Сина й істинного Бога - Того, що був чоловіком, юдеєм і волхвом, зваблював людей чарівними примарами, Його ж, як злодія, Пілат, мучивши, повісив на дереві. А отримав здоров'я цар не тою силою, але благодаттю Бога, що створив Небо і землю. Належить тобі, о царице, відвести сина свого з такого блуду, щоб не розгнівався Вишній Бог і щось погане не сталося з царем". Це почувши, Єлена сповістила листом синові своєму Констянтину. Він же, прочитавши, відписав до блаженної матері своєї, що юдеї, які таке говорять, хай прийдуть з нею до Риму і з єпископами християнськими хай змагаються про віру перед усіма. І яка сторона переможе, та віра краща буде. Те царське веління коли сповістила цариця юдеям, зразу зібралося багато премудрих євреїв, досвідчених у законі їхньому, які знали слова пророків, і еллінське вчення пройшли, і готові були до змагання, і йшли з царицею Єленою до Риму. Був же серед них один премудрий равин на ім'я Замврій, який не лише в еллінській премудрості і в єврейському писанні досвідчений і досконалий, але і волхвом превеликим був, на нього ж вся надія юдейська складалася, що коли не здолає християн словами, то чарівними знаменнями переможе.
Коли настав день змагання євреїв із християнами, сидів цар на престолі своєму зі всім синклітом, і увійшов перед царя святий Сильвестр з малою дружиною, маючи декілька єпископів, яким трапилося тоді там бути, увійшли й євреї, їх же було числом сто і двадцять, і почалася бесіда. її ж чути бажаючи, і цариця Єлена сиділа за завісою. Цар же із синклітом розсуджував те, що обидві сторони говорили. Спочатку-бо євреї вимагали, щоб від частини християнської дванадцять стало наймудріших християн змагатися з ними. Сильвестр же святий заперечив їм, кажучи: "Не на кількість людей покладаємося, але на Бога, Який всіх зміцнює, уповаємо, Його ж на допомогу прикликаючи, говоримо: "Встань, Боже, розсуди суперечку про Тебе". Юдеї ж казали: "Наше те Писання, бо наш пророк ті слова написав, тобі ж належить від своїх Писань говорити, а не з наших". Сильвестр же відповів: "Вам справді спочатку говорилося Писання Старого Завіту і проповіді пророків, проте вони й нам належать, бо в них є багато про Христа, Господа нашого, сказано. Годиться-бо сьогодні з них змагатися з вами, бо ваші книги стали для нас своїми, наші ж для вас чужі, і краще повірите своїм книгам, аніж нашим, через що вашими книгами покажемо вам істину, якій же ви противитеся. Буде ж і подолання чудесніше і ясніше, коли візьмемо в руки зброю супротивника і нею ж переможемо його". Цар же сказав: "Праведне це слово єпископа і неможливо його заперечити. Якщо-бо з ваших писань, юдеї, приведуть вам свідчення християни про Христа свого, то в кожному разі їх буде верх, ви ж зі своїх, для себе властивих книг будете подолані". Коли це сказав цар, весь синкліт похвалив суд той. Почали-бо жиди до християн говорити таке: "Вседержитель Бог наш у Книзі Другого Закону говорить: "Бачите, бачите, що я Бог і нема іншого Бога, окрім Мене". То як ви Ісуса, Який людиною був, Його ж батьки наші розп'яли, Богом називаєте? І трьох Богів вводите: Отця, в Якого ж і ми віруємо, і Ісуса, називаючи Його Сином Божим, а третім Богом називаєте Духа. Так віруючи, хіба очевидно не противитеся всіх Творцеві Богові, Який вчить нас, що нема інших богів, окрім Нього?" На це богонатхненний Сильвестр відповідав: "Якщо без всілякого бентеження і шуму розумом вашим подивитеся на Писання, знайдете, що ми нічого нового не вводимо, коли Сина Божого і Святого Духа сповідуємо, те-бо нам не нами самими сказане є, але у божественних пророків знайдене. Перед усіма Давид, пророк і цар, провіщаючи про батьків ваших проти Спасителя нашого бунтування, казав: "Чому бунтуються народи і люди замишляють марне на Господа і на Христа Його?" Це-бо - "Господа і Христа Його" - говорячи, не одну особу вводить, а дві. А те, що Христос є Сином Божим, сповіщає той же пророк, кажучи: "Господь сказав до мене, сином ти є Мені, Я нині народив тебе"а. Інший-бо є той, хто народив, інший - народжений". Проти цього сказали юдеї: "Тому що, як кажеш, народив Бог, то ти тут безпристрасного робиш пристрасним, як же і син, Богом народжений, є підвладний часові і буття своє має в часі. Це-бо слово "нині" часове є і не допускає вірити, що Бог вічний". Сильвестр же відповідав: "Не говоримо ми, що в Бозі пристрасному було народження, о юдеї, але безпристрасне Божество сповідуємо і народження таке, як же з розуму народилося слово. Ані не вводимо часового Синові народження від Отця, але у вічне позачасове Різдво Його віруємо, бо час Творця знаємо, бути Синові разом з Отцем і Духом. Творець же часу не є під часом. Речення ж те: "Я сьогодні народив тебе", - не вишнє і предвічне божественне народження знаменує, але долішнє, що в часі і в плоті задля спасіння нашого прийняте було. Пізнав-бо пророк, що Христос Бог буде з-перед віку, тому й говорить: "престол Твій, Боже, на віки вічні". Провіщаючи те, що має бути Його в останні часи втілення, говорив: "Син Мій ти є, Я сьогодні народив тебе". Тими-бо словами: "Ти син Мій", - знаменує не часове, а передвічне Його народження. Тими ж: "Я сьогодні народив тебе", - знаменує Різдво Його, що збувається під роками. А тому що сказав: "Я народив тебе", - показав пророк, що і те Синове Різдво, що має бути під роками, Отець як Своє власне Собі зараховує, тому що з Його волі має бути. Але проте й саме те речення: "Сьогодні народив Я тебе", - знаменує Різдва Божого вічність, у ній же нема дії минулої і майбутньої, але завжди сьогодні, тепер. Про Духа ж Святого той самий Давид свідчить, говорячи: "Словом Господнім небеса утвердилися і Духом уст Його вся сила їх". Тут-бо трьох згадує: Отця Господа, і Сина, Його ж називає Словом - через вишнє і безпристрасне народження, і Духа Святого. І в іншому місці говорить: "Духа Твого святого не забирай від мене". І знову: "Куди піду від Духа Твого?" Тими словами пророк виразно показує, що є Дух Святий, котрий і сповнює все. І знову говорить: "Пошли Духа Свого, і створяться". Ці всі чи не від Давида є сказані? Але й Мойсей Боговидець у книзі Буття вводить Бога що говорить: "Створімо чоловіка за образом Нашим і подобою. З ким-бо тоді говорить Бог, якщо не кажемо, що інша особа з Ним була? Не може ж сказати ніхто, що це говорив Бог до небесних Сил. Ті-бо самі слова "За образом Нашим" ані помислити про те не допускають. Не мають же однакового образу і подоби Бог і ангели, бо ані єство, ані сила однаковими не є, але інше є єство Боже, інше ж ангельське. Годить-ся-бо иншому бути тому, кому ж Бог говорить ті слова - "за образом Нашим". І такому бути годиться, щоби був одного з Богом, що говорить, єства, образу ж, і подоби, і тотожності. Хто ж такий бути може, якщо не Син, що є єдиносушний Отцеві, і єдинославний, і єдиномогутній, - образ Божий незмінний. Що-бо ми нове вводимо, коли віруємо і говоримо, що є Отець, і Син, і Святий Дух? І якщо для поган те неправильне і вважається суєтним, - не є дивно, бо не знають Святого Писання. Ви ж чому не вірите, ви, що повчаєтеся у словах святих пророків, з них же ні одного нема, що не пророкував би про Спасителя нашого?" Коли ж більше божественний той отець про Пресвяту Тройцю говорити хотів, цар, перериваючи мову його, сказав до юдеїв: "Ці слова, що з Писання єпископ нам представив, о юдеї, чи так само у ваших книгах є написані?" Вони ж відповідали: "Так". Цар же казав: "Бо в тій суперечці про Пресвяту Тройцю, видається мені, ви є переможені". Вони ж відповідали: "Ні, о добрий царю, ніяк же нас Сильвестр перемогти не зможе, якщо і ми супроти нього покладемо те, що маємо. Маємо ж багато супротивного сказати, що зразу говорити готові, але бачимо, що зайвою є бесіда і марне намагання сперечатися про Тройцю: не про те-бо нині говориться, чи один є Бог, чи три, але про те, що Назарянин не є Богом. Бо якщо б і погодилися, що троє є богів, проте все одно не є послідовним вірити, наче Ісус - Бог, Який не Богом, але людиною був, і від людей народжений, і з людьми грішними жив, з митарями їв і пив і, як же в Євангелії Його пишеться, від диявола був спокушуваний, тоді учнями зраджений, взятий, зневажений, битий, жовчю та оцтом напоєний, роздягнений, поділений був одяг Його за жеребом, до хреста прибитий, помер і похований - як такий може називатися Богом? Про це нині, о царю, проти християн говориться, бо нового того вводять Бога. Якщо-бо про нього можуть щось говорити і якщо мають якісь свідоцтва, хай говорять нам". Коли так вони сказали, святий Сильвестр говорити почав: "Не про трьох богів ми говоримо, о юдеї, як же ви думаєте, але одного Бога сповідуємо, Якого в трьох особах, чи іпостасях, шануємо і поклоняємося Йому. Годиться ж вам проти першого вашого запропонованого питання навести з ваших же книг слова, щоб ясно було, що недобре є мовлене, і так в суперечку входити.
Але тому, що про те нині говорити відмовляєтеся, то про Господа нашого Ісуса Христа, як же самі хочете, побесідуємо. Почнімо ж звідси: Бог, Який все у буття привів, коли створив людину і побачив, що вона схилилася до всілякого не зневажив діла рук Своїх гинучого, але захотів, щоб Син Його, Який перебував з Ним нероздільно [є-бо всюди Бог] до наших зійшов меж, зійшов-бо і, народившись від Діви, був під законом, щоб тих, що під законом, викупити. А тому що від Діви народитися мав, прорік божественний пророк Ісая, говорячи: "Це Діва в утробіі прийме і народить Сина, і наречеться Ім'я Йому Емануїл". Ім'я ж те, як же і знаєте, знаменує Божий до людей прихід, і в еллінськім перекладі Емануїл означає "з нами Бог". Бога-бо, що мав від Діви народитися, той пророк перед довгим часом передвістив". Казали ж юдеї: "У нашій єврейській мові книга пророка Ісаї не має написаного слова "Діва", але "отроковиця", ви ж спотворюєте Писання, написавши у своїх книгах "Діва" замість 'отроковиця". Святий же єпископ Сильвестр відповідав: "Якщо у ваших книгах не "Діва", але "отроковиця" написана, чи не те саме є отроковиця і діва? Погляньмо звідси. Коди Ісая-пророк, ніби від лиця Божого говорив до Ахаза: "Проси собі знамення чи в глибину, чи в висоту", - сказав Ахаз: прошу ані не спокушу Господа". Тоді сказав пророк: "Як сам Господь дасть знамення". Яке-бо дає знамення - ось Діва в утробі прийме", якщо ж ви кажете, що не про Діву, і про отроковицю говорить пророк і не є отроковиця дівою, то й обіцяне те знамення не може назватися знаменням: на-родити-бо отроковиці, мужеві подружній, - не є це знамення, але природи закон і звичай. Народити без втручання чоловічого - ось знамення, незвичне діло, яке переходить природи закони. Отроковиця та, вами написана, Дівою була, бо знамення у ній дати Господь обіцяв, знамення ж таке, щоб понад природу народила Сина, не пізнавши мужа. І ми не спотворили Писання, написавши замість отроковиці Діву, але більше поправили, щоб ясніше в ній знамення те Боже пречудне, що перевищує природу людську, пізнали. Хто ж коли з людей родився без сімени чоловічого, хіба Адам, створений із землі, і Єва, створена з ребра його, і де народжувала жінка, не зійшовшись із чоловіком? Бо не було б знамення, від Бога обіцяного, коли б та отроковиця не понад природу, але за природою, зійшовшись з мужем, зачала в лоні, - було б це звичне для природи діло. А тому що Діва нерозтлінна зачала без мужа від Духа Святого, через те знамення є Боже нове і преславне, і є з нами Бог, за обіцянкою, від Діви Чесної понад природу народжений". Говорили ж юдеї: "Але тому що народжений від Марії не Емануїлом, але Ісусом названий був, тому не той то був, що його Бог через пророка обіцяв, але інший". Святий же Сильвестр відповідав: "Звично для Писання святого часом замість імені вживати описи і дії речей. Як же це: "Призови Ім'я йому "Швидко рушай, миттю бери в полон". Хоч і ніколи нікого ж не було, щоб таким ім'ям називався, проте тому, що мав Христос перемогти ворогів і полонити полон, через те як ім'я зараховувалися Йому ті Його діла, що мав зробити. Що ж говорить і про Єрусалим той же пророк: "Прозветься містом правди". Хоч і ніхто ж ніколи не називав його градом правди, але звичним йому ім'ям називають - Єрусалимом, але тому, що тоді Єрусалим виправився був перед Богом, через те наречено в пророцтві ім'я йому "град правди" - від того, що в ньому сталося. Й інше знайти можна в Писанні таке, що описи діл, які трапилися, як ім'я вживано. А про те, що Бог мав пожити з людьми, чуємо від Варуха, який пророкує: "Цей Бог наш, ніхто не дорівняється до Нього, винайшов кожну дорогу знання і дав її Якову, слузі Своєму, Ізраїлю, улюбленцеві Своєму, після цього на землі явився і з людьми пожив". І те, що від диявола мав бути спокушуваний, прорік Захарія: "Бачу Ісуса, ієрея великого, що стоїть, стоїть же праворуч від Нього диявол, ніби спокушає Його, і каже Ісус до диявола: "Хай заборонить тобі Господь, неприятелю". Про взяття ж Його пророковано було в Книзі Соломоновій: "Казали собі неправедні: "Зловимо праведного, бо невигідний нам і противиться ділам нашим" А про те, що мав бути проданий Своїм учнем, провістив псалмоспівець: "ївши хліби мої, підняв на мене п'яту". І про свідків неправедних передвіщено: "Повстали на мене свідки неправедні". Про Розп'ятого ж каже: "Пробили руки Мої і ноги Мої, перерахувавши всі кості Мої". Той же пророк і про розділення Христових риз передрік: "Розділили ризи Мої собі і за одяг Мій кидали жереб". Він же і про напоєння оцтом із жовчю прорік: "Жовч дасте в їжу Мою і спрагу Мою напоїте оцтом". І знову про поховання Його провозвістив: "Поклали мене в ямі підземній". І Яків, праотець ваш, він же передбачив Духом, кажучи: "Ліг і поспав як лев, і як скімен". Та й більше Сильвестр святий свідчень від святих пророків про Христа Господа наводив - переміг євреїв: говорив-бо устами його Святий Дух, показав ясно, що Христос є істинний Бог, від Давида народжений. Коли ж жиди казали: "Яка потреба була Богові народитися у людському тілі? Хіба не міг інакше спасти рід людський?" - відповідав святий: "Нічого нема неможливого у Бога, годилося дияволові переможеним бути від того, хто ним переможений був. Людина ним була переможена, людина ж не за звичайною природою народжена, не від сходження, говорю, з чоловіком, але із землі створена, із землі ж такої, яка була, наче діва, чиста і нерозтлінна, бо не була ще тоді проклята Богом, не осквернила її кров убитого брата ані якесь убивство звірів, нерозтлінна була від тлінних тіл мертвих, ані якимись нечистими і скверними ділами не була забруднена - з такої землі була створена прабатькові плоть, яку божественний подих оживив. Такого і так народженого чоловіка коли переміг всезлісний диявол, годиться-бо, щоб і сам таким же чоловіком був переможений. Таким же є Господь наш Ісус Христос, не за звичаєм і законом природи народжений, але як же Адам із землі нетлінної, так Він з утроби чесної дівочої і святої, і як же той оживотворений був подихом божественним, так і цей через діючого Духа Святого, який на Пресвяту Діву зійшов, воплотився і став досконалим Богом і досконалим чоловіком у всьому, окрім гріха, маючи дві природи - Божу і людську, і в особі одній людськість постраждала за нас, Божество ж перебувало безпристрасним". І навів святий таку аналогію: "Візьмімо дерево, промінням сонячним осяяне. Якщо рубають дерево, то рубається лише дерево, а проміння сонячне не рубається. Так і людськість Христова з Божеством з'єднана: хоч і страсті перетерпів, проте Божество стражданнями не зачеплене". Коли це говорив святий Сильвестр, цар і весь синкліт похвалили його і йому в змаганні тому перемогу зарахували, вже-бо не мали більше жиди чого сказати проти Сильвестра. Тоді Замврій-волхв сказав до царя: "Хоч і перемагає нас словами своїми Сильвестр, сильний у словах і вправний у бесіді, однак через те не відступимо від отчого нашого закону, не пі-демо за чоловіком, якого ж батьки наші спільною радою на смерть передали. А тому що один є Бог той, Якого ж ми шануємо, і нема иншого, я не словом, як же Сильвестр, але ділом явити готовий, лише звели, о царю, привести сюди вола великого і дикого - і зразу довідається твоя держава і всі, що тут стоять, що нема Бога, окрім нашого". Хтось із воєвод царевих сказав: "Є такий від у стаді моїм недалеко від стін градських, на нього ж не може ніхто ярма накласти ані рукою погладити чи торкнутися його". І зразу послав цар привести вола того. Тим часом, бесідуючи, Сильвестр святий спитав Замврія: "Для чого вола потребуєш? І коли приведений буде, що з ним робити маєш?" Замврій-бо каже: "Явити силу імені Бога нашого, бо коли пошепчу волові у вухо, зразу помре. Не може природа смертна стерпіти імени Божого, ані не може живий бути той, хто почує Ім'я те. Наші ж отці, коли волів приводили на жертву, Ім'я те у вуха волам говорили - і зразу ті з сильним риком падали й помирали, були до жертви готові". Сильвестр же мовив: "Якщо Ім'я те Його, як же ти кажеш, убиває кожного, хто чує його, то як ти навчився його?" Замврій відповів: "Не годиться тобі тайни цієї знати, бо ворог ти наш". Коли це сказав Замврій, промовив цар: "Якщо єпископові тайни тої відкрити не хочеш, то нам скажи її. Справді-бо сумнівна річ є, коли каже хтось, ніби, читаючи написане Ім'я те, навчитися може". Відповідав Замврій: "Ні шкіра, ні хартія, ні дерево, ні камінь, ані якась інша річ не може імени того написаного на собі втримати, бо зразу і той, хто пише, і та річ, на якій пишеться, гинуть". Цар же казав: "Скажи-бо, як сам навчився ти, бо неможливо вивчити його, якщо ані не говориться, ані не пишеться". Замврій ж відповів: "Я, о царю, сім днів постив, тоді в умивальницю нову срібну налив води чистої з джерела і молився, і написалися слова на воді перстом невидимим, так мене імени Божого навчивши". Премудрий Сильвестр сказав: "Якщо так научився ти імені того, як же промовляєш, хіба, коли комусь у вухо говориш Його, не чуєш сам того імені, як же той, кому говориш? Як же, і сам те чуючи, не помираєш?" Відповів волхв: "Сказав тобі, що не годиться тобі знати тої таємниці, бо ворог ти наш є, але яка потреба в словах, коли самим ділом явити можна сказане. З двох вибери одне: чи ти прикличеш ім'я Назарянина свого й умертвиш вола, щоб і ми в Нього повірили, чи я скажу у вухо його Ім'я Бога нашого і зроблю вола того мертвим - і змусимо тоді тебе повірити в нашого Бога". Те чули всі наближені, похвалили суд Замвріїв, християни ж засумнівалися, але святий єпископ утверджував їх. Цар же сказав до Замврія: "Годиться, щоб ти перший сповнив обіцяне, ти-бо обіцяв словом одним вола убити". Волхв же відповів: "Коли звелиш мені те зробити, о царю, побачиш силу Бога мого". Це сказавши, наблизився до вола, його ж сильні чоловіки, міцними шнурами за роги зціпивши, з натугою і трудом великим вели. Приступивши-бо до нього, Замврій прошептав щось у вухо його - і зразу віл рикнув сильно і, затрясшись, упав мертвий. Усі ж, що бачили те, здивувалися вельми, а юдеї закричали, плескаючи руками і говорячи: "Перемогли ми, перемогли ми!" Святий же Сильвестр просив царя, щоб звелів мовчати. І коли настало мовчання, сказав єпископ до юдеїв: "Чи нема написано у ваших книгах такого, що Всемогутній Бог говорив: "Я-бо уб'ю і життя дам, зраню і зцілю". Вони ж відповідали: "Є таке написане". Казав же Сильвестр: "Якщо Замврій іменем Божим вола убив, то тим же іменем хай воскресить його. Є-бо Бог, що чинить добро, а не зло, і то є Його природою, щоб благотворити. А зло чинити є противно природі Його, воля ж Його завжди блага, завжди добре діяти хоче. Буває ж часом, що і злим чимось покарає когось заради користі інших, проте це буває з мусу, і неволею таке робить, переконаний нашими злодіяннями. Якщо-бо те, що не відповідає природі Божій, так легко зробив Замврій, то наскільки легше зробить те, що для Бога є природним: хай оживить вола тим же Божим іменням, яким умертвив його, і я пристану до віри його". Замврій же сказав до царя: "Якщо, о парю, хоче Сильвестр словами змагатися, то не потрібно слів, коли здійснилося чудесне діло". До Сильвестра ж каже: "Якщо маєш, о єпископе, таку силу, здійсни й ти таке чудо іменем Ісуса свого". Єпископ же відповідав: "Якщо хочеш, покажу тобі силу Христа мого, коли прикликанням святого імени Його воскрешу вола того, якого ти убив". Сказав Замврій: "Марно хвалишся, Сильвестре, не може-бо такого бути, щоб віл був живий". Цар же сказав до Замврія: "Якщо-бо те, як ти говориш, неможливе, зможе єпископ зробити, то чи ти повіриш у Бога його?" Відповів Замврій: "Справді, о царю, клянуся тобі, що якщо побачу вола воскреслого, визнаю, що Христос є Бог, і Сильвестрову прийму віру". Також і всі юдеї те сказали. Тоді єпископ, схиливши коліна, помолився належно зі сльозами до Бога, відтак, вставши і руки вгору звівши, говорив, щоб було чути всім: "Господи, Ісусе Христе, Сину Божий і Боже, Тобі ж легко є умертвити й оживити, вразити і зцілити, благоволи пресвятого і животворящого імені Твого прикликанням оживити вола цього, якого ж Замврій прикликанням бісівським зробив мертвим. Час-бо є, щоб явилися чуда Твої заради спасіння багатьох. Почуй мене, раба Твого в час цей, щоб прославилося пресвяте Ім'я Твоє". По молитві ж приступив до вола і сказав голосно: "Якщо істинний є Бог, Якого я проповідую, Ісус Христос, народжений від Діви Марії, встань і стій на ногах своїх і відкинь всіляку лють, покірним будь". Коли те сказав святий, зразу віл ожив, і встав, і стояв покірно. Святий же звелів відв'язати шнури з рогів його і сказав: "Іди, звідки прийшов, і нікому не шкодь, але покірний будь, - так велить тобі Ісус Христос, Бог наш". І пішов віл зі всілякою тихістю, той, хто раніше непогамовно лютий був. Те бачили всі, закричали, як єдиними устами, кажучи: "Великий Бог, якого Сильвестр проповідує". Юдеї ж із Замврієм, прибігши до святого й чесні ноги його обнявши, просили, щоб помолився за них Богові і щоб прийняв їх до віри християнської. Також і блаженна Єлена, відклавши завіси, за якими сиділа, слухаючи суперечку і дивлячись, що відбувається, вийшла і припала до ніг святого й сповідувала, що Христос - істинний Бог, і просила святого хрещення. І хрещена була тоді свята Єлена, також і юдеї із Замврієм, і незчисленна кількість людей приступила до Бога і приєдналася до Христової Церкви.
Після цього святий відійшов зі святою царицею Єленою до Єрусалиму шукати Господнього хреста. Коли його було знайдено, багато з юдеїв повірили в Христа, і хрестив їх святий Сильвестр. Тоді в Рим повернувся, прожив решту життя свого у звичних йому трудах і піклуванні про Христову Церкву. І так, добре словесне стадо попасши, перейшов до Господа, сповнений днів. У єпископстві пережив років двадцять три і місяців десять. Нині ж у житті безконечному з ангелами прославляє Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога, Йому ж і від нас хай буде слава навіки. Амінь.
Прп. Серафим Саровський, всієї Русі чудотворецьУсіх нас любить Господь, тому що кожна людина - Його дитя. Але є в Нього й особливо улюблені діти. Через них світло Всевишнього сходить до інших людей, даруючи спокій, милість і зцілення. Таким улюбленим був преподобний Серафим Саровський. Дванадцять разів являлася йому Богородиця, і з Її заступництвом святий творив чудеса, повертаючи людям здоров'я, розум і віру.
У ніч з 19 на 20 липня 1759 року дружина багатого курського купця Ісидора Мошніна Агафія народила хлопчика. Його назвали Прохором. Родина Мошніних жила дружно і богобоязливо. Коли Прохору виповнилося три роки, його батько вирішив збудувати храм, але незабаром після початку будівництва занедужав і помер. Усі справи - і торгівельні, і домашні - лягли на плечі Агафії, тому церква росла поволі. Якось семирічний Прохор заліз на недобудовану дзвіницю і, не втримавшись, впав на землю. Люди кинулися на допомогу, але хлопчик, усім на подив, залишився живий і неушкоджений. Це стало першим знаком небесного заступництва.
Наступний знак був поданий через три роки. Десятилітній Прохор важко занедужав, і рідні вже втратили надію на його порятунок. Але хлопчикові уві сні з'явилася Богородиця, втішила його і пообіцяла видужання. Невдовзі у Курську відбувався хресний хід з чудотворною "Корінною" іконою Божої Матері. Під час ходу пішов дощ, і хресний хід, для скорочення шляху завернув у двір Мошніних. Агафія винесла сина, і ікону пронесли над ним. Після цього Прохор почав швидко одужувати.
З раннього віку хлопчикові довелося допомагати братові і крамниці. Але не до торгівлі лежала його душа. Часто Прохор згадував світлий і невимовно прекрасний образ; Божої Матері зі свого видіння. Бажаючи дізнатися про Неї більше, він увесь вільний час проводив на богослужіння в храмі або за духовними книгами. За надто разючий був контраст між духовним світом, що відкрився йому, і повсякденним життям з його дрібними турботами й інтересами.
Чимдалі більше Прохор цурався торгівлі, розваг з однолітками, то ж коли він попросив у матері благословення на постриг, Агафія не здивувалася. У 1776 році 17-літній юнак з кількома молодими земляками помандрував до Києво-Печерської лаври.
У дев'ятьох верстах від Києва знаходиться Китаївська пустинь, де жив тоді відомий і шанований старець Досифей. (Насправді під цим ім'ям подвизалась жінка - самітниця Дарія). Туди і завітали по дорозі до Лаври курські юнаки. Поговоривши з кожним, пустельник відразу виділив Прохора серед інших, з особливою теплотою благословив і сказав: "Іди, чадо Боже, і пребуди в Саровській обителі. Місце це буде тобі у спасіння. З допомогою Божою там закінчиш ти свою земну дорогу". Відтепер і назавжди юнаку став зрозумілим його шлях.
Але не відразу Прохор пішов в монастир під містечком Саровом. Він почував, що ще не зовсім готовий до випробувань, праці і труднощів чернечого життя. Тому юнак повернувся в Курськ і два роки прожив там, збираючи сили для духовного подвигу. Лише 20 листопада 1778 року 19-літній Прохор прийшов у Саровську обитель і відразу потрапив на всеношну. Світло і радісно служили в монастирському храмі, і, схиливши коліна, розчулений юнак зрозумів, наскільки мудрим було пророцтво Досифея.
Ласкаво прийняв Прохора настоятель отець Пахомій і благословив на послух. Молодий послушник одразу віддав себе молитві. Він одним з перших приходив у храм, непорушно вистоював Літургію, потім повертався до келії і знову молився або читав Євангеліє, Псалтир і твори святих отців.
Незабаром послушник за недужав і пролежав у своїй келії три роки відмовляючись від лікування і уповаючи лише на свою Небесну Покровительку. І Вона виявила свою милість. Вдруге Богородиці відвідала Прохора, подарувавши йому зцілення.
У 27 років Прохор прийняв постриг з іменем Серафим. Невдовзі його рукопоклали в диякони. У цьому першому священному сані пробув він шість років. Беручи участь у здійснення Божественної Літургії, преподобний Серафим удостоївся бачення Самого Господа Ісуса Христа. У сяйві Він йшов по повітрю, оточений безліччю ангелів і під час співу "Святий Боже" увійшов у вівтар через намісну ікону Спасителя. Це явлення так вразило Серафима, що він завмер на місці. Диякони під руки ввели його у вівтар, де він простояв нерухомо дві години, переживаючи серцем чудесне видіння, перш ніж пояснив, що відбулося. Після цього випадку він часто подовгу молився у лісі на самоті.
У 37 років отець Серафим став священиком. Незабаром він випросив благословення залишити монастир і оселитися в п'ятьох верстах від обителі, на березі ріки Саровки. Серафим вибудував дерев'яну келію і жив трудами своїх рук з городу та пасіки. По хліб він ходив у монастир раз на тиждень, але потім і зовсім відмовився від хліба, харчуючись лише овочами. Пізніше він вирішив суворо поститися, і більше двох років їжею йому була трава снить.
Одного разу троє селян напали на Серафима, вимагаючи грошей. "Я ні від кого нічого не беру", - сказав їм чернець, але одержимі нечистою силою розбійники не повірили йому й почали бити його сокирою. З проломленою головою і зламаними ребрами, усього знівеченого, вони кинули Серафима на землю, вважаючи його мертвим, і увірвалися в келію. Лиходії перевернули все, але знайшли лише ікону Богородиці та кілька картоплин.
Скалічений отець Серафим чудом доповз до монастиря. Його поклали в келії, викликали лікарів, але ті, оглянувши ченця, вирішили, що він не виживе. Поки вони радились, Серафим впав у забуття і знову побачив Божу
Матір. З апостолами Іоанном і Петром Вона підійшла до постелі і, глянувши на хворого, мовила: "Цей Нашого роду".
Прийшовши до тями, Серафим відмовився від лікування. Незабаром він уже міг вставати з ліжка, а через півроку залишив монастир і повернувся у свою келію на Саровці. Коли знайшли розбійників, преподобний наполіг, щоб їх не карали. Покарав лиходіїв сам Господь: пожежа спалила їхні будинки.
Життя своє проводив преподобний у мовчанні, вірний своєму правилу: "Від мовчання ніхто ніколи не каявся".
Прагнучи до безперестанної молитви, Преподобний тисячу днів і ночей молився, стоячи на камені. Один камінь був у нього в келії - на ньому стояв преподобний Серафим удень, а інший - у лісі, для молитви вночі. Преподобний нікому не розповідав про цей свій подвиг - лише випадково ченці довідалися про нього.
Так пройшло шістнадцять років. Навесні 1810 року преподобний Серафим повернувся в обитель. Тут він відразу зачинився в келії, ні до кого не розмовляючи, їжу ченці залишали йому біля дверей, часто забираючи потім недоторканою. Піч в келії не топилася, лише тепліла лампада біля ікони Богоматері. У сінях, нагадуючи про смерть, стояла зроблена руками преподобного проста дубова труна.
Десять років провів преподобний у мовчанні, а говорити з людьми став після того, як йому знову з'явилася Пречиста Діва зі святими Онуфрієм Великим і Петром Афонським. Вона звеліла старцю приймати людей, що жадають благословення, поради і розради. Так вийшов отець Серафим на новий подвиг. Щодня, з раннього ранку до пізнього вечора, вислуховував прочан, які, почувши про повернення старця, без кінця ішли в монастир. Преподобний приймав тих, хто дійсно потребував духовної допомоги, серцем своїм знаючи їхні біди.
Люди, що побували в преподобного Серафима, зцілювалися від хвороб, уникали неминучої загибелі й інших небезпек.
Багаторічний піст, безсонні ночі в молитвах і смирення плоті підточили здоров'я Серафима. Ноги вже погано слухалися, зігнулася спина, але ніхто ніколи не чув від старця нарікань, тому що він знайшов здоров'я духовне, немислиме без щирої віри. Як і раніше, він дивився на світ з світлою посмішкою, був незмінно лагідний і привітний. Людей, що відвідували його, він завжди вітав: "Радосте моя! Христос Воскрес!"
Ночі старець проводив у монастирі, а вдень ішов у ліс, де довго молився на високому березі Саровки. Але люди продовжували приїжджати до нього: витоптуючи стежини до монастирського храму, вони терпляче чекали, поки чудотворець прийде на літургію, щоб отримати благословення або хоч доторкнутися до краю його одежі.
У невеликому селі Дівєєво, біля Саровської обителі, поміщиця Агафія Мельгунова заснувала маленький монастир, а перед кончиною попросила преподобного Серафима подбати про сестер своєї обителі. До цього старці на Русі ніколи не опікувалися жіночими монастирями, але Преподобному знову з'явилася Богородиця з дванадцятьма апостолами і доручила йому цю справу. Довелося Серафиму, не залишаючи молитовного подвигу, нести ще і тяготи піклування про монастир. Усе життя Дівєєвської дівочої громади було влаштоване за молитвою і благословенням преподобного.
У 1831 році одна з тутешніх черниць стала свідком дванадцятого, останнього відвідування Серафима Божою Матір'ю. Піднявся сильний вітер, усе осяялося світлом, і полинув чудесний спів; до старця, що впав на коліна, наблизилися два ангели з квітами, за ними з'явилися Богородиця, Іоанн Предтеча, апостол Іоанн Богослов і 12 святих дівиць. Черниця отямилася лише під кінець розмови Богоматері з Преподобним. "Не залишай сестер моїх дивєєвських", - промовила Пречиста. "О Владичице, я збираю їх, але сам не можу ними управляти", - смиренно відповідав Серафим. "Я тобі допоможу у всьому", - сказала Богородиця, а потім додала: "Незабаром, улюбленцю Мій, будеш з нами", - і, благословивши Саровського старця, зникла. 1 січня 1833 року в неділю старець востаннє прийшов в храм, поставив свічки біля всіх ікон і причастився.
Потім він попрощався з усією братією, і поцілував кожного і сказав:
-Спасайтеся, не сумуйте, будьте бадьорі.
Як завжди, Серафим був лагідний і ласкавий, немов готувався до чергового моління, а не до смерті. Увечері з його келії було чути великодній спів, а наступного дня ченці знайшли Серафима схиленим біля образів, голова його лежала на малому аналої. Вважали, що старець спить, і хотіли розбудити, але, підійшовши ближче, ченці зрозуміли, що преподобний відійшов до Господа...
Тіло поклали в просту труну, зроблену колись самим преподобним, і поховали праворуч соборного вівтаря. Немов до живого, продовжували йти до Серафима прочани - і чудеса зцілень продовжувалися. 19 липня (1 серпня) 1903 року при величезному скупченні народу преподобний Серафим був прославлений Церквою. Як і передбачав святий, улітку весь народ заспівав Великодні 19 липня (1 серпня) - перше (1903 р.) і друге (1991 р.) знайдення його мощей. "Найбільшим подвижником благочестя останнього часу" назвав Преподобного архієпископ Чернігівський Філарет. І дійсно, старець Серафим був одним з тих людей, яких Господь посилає світові, щоб не вмерла в наших душах віра в милість Божу і надія на спасіння. Деякі його заповіти ми повинні завжди пам'ятати.
Прп. Сильвестр Києво-ПечерськийПреподобний Сильвестр Печерський жив у ХІІ столітті і був ігуменом Михайлівського Видубицького монастиря в Києві. Він продовжив працю преподобного Нестора Літописця і написав дев’ять житій святих угодників Печерських. В службі отцям Печерським, що в Ближніх печерах спочивають, преподобний Сильвестр називається блаженним і таким що володіє чудесним даром проганяти бісівські напасті. Похований преподобний Сильвестр у Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври.
Повну версію православного календаря на 2020 рік можна переглянути тут
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
15-01-2020, 09:00
0
1 379
