Сергій Жадан – один з найактивніших і найзатребуваніших письменників. Та він не тільки пише нові твори і виступає. Два роки тому він заснував "Благодійний фонд Сергія Жадана", і втілює багато проєктів на Сході країни.

В ексклюзивному інтерв’ю "МБ" Сергій Жадан розповів, кого підтримував на виборах, що письменники голосували не за Порошенка, а за певні цінності.



– Сергію, ви багато їздите, і складається враження, що рідко буваєте вдома…

– Та ні. Я аналізував – цей рік більше був удома. Якщо ж кудись їдемо, намагаємося їхати родиною. Перевага в тому, що дитина підросла, доньці вже сім років, і її вже можна кудись брати. Це така велика радість, коли родиною подорожуємо. Я не люблю сидіти на одному місці, мені це не цікаво. Рухаючись, ти відкриваєш багато нового.

– Ви багато разів були на Сході…

– Влітку – менше, зараз з осені почнемо їздити. Ми робимо там наші книжкові, бібліотечні проєкти, тому мусимо контактувати з місцевою владою. Та тепер у нас були нові вибори, то ми вирішили трішки почекати. Крім Донбасу, хочемо поширити свою роботу на Харківщині. Маю на увазі свій фонд "Благодійний фонд Сергія Жадана". Працюємо з установами освіти, культури, зі школами. Це можуть бути і мої вечори, але ми завжди щось привозимо. За ці п’ять років що ми тільки туди не возили: і швидку допомогу я дарував, і холодильники, і пральні машини, і кілька тон книжок. Та набагато цікавіше тоді, коли пропонуєш ідею, а її підхоплюють і самі реалізують. Скажімо, ми робили великий конкурс шкільних творів "Пиши, читай", запропонували школярам Донеччини та Луганщини написати твір-відгук на книги українських письменників і отримали майже 300 робіт. Ми це робили з книжковим порталом "БараБука". Обрали переможців і запросили до Києва на "Книжковий арсенал", щоб вони побачили живих письменників.

– Як, на ваш погляд, впала стіна між Сходом і Заходом, у сенсі однакового розуміння базових цінностей?

– Ця стіна умовна та уявна, вона у нашій голові. Фізично її немає. На Донбасі є величезна кількість людей, які живуть єдиним культурним простором. Хоча є й велика кількість людей, які й далі дивляться російські новини. Ось відбулися у нас парламентські вибори, і Донбас – єдиний регіон, де перемогли проросійські політики – платформа "За життя". Коли дивишся на ці вибори, то може скластися враження, що за ці п’ять років там нічого не змінилося. А коли ти туди їздиш, спілкуєшся з людьми, коли бачиш, яка кількість ініціатив там з’явилася, розумієш, що Донбас сьогодні і 5 років тому – це абсолютно різні регіони. Просто ця наша виборна демократія створює ілюзію судження про нас за нашими електоральними уподобаннями. А це трішки спрощена, не зовсім точна, доволі ситуативна характеристика. Зараз була така ситуація. А були б вибори через півроку, хтозна, які б були результати.

– Але у всіх інших регіонах ситуація схожа, всі голосували за "Слугу народу"…

– Вибір президента Зеленського і партії "Слуга народу" з такою феноменальною перевагою – це щонайменше цікаво. Такого мало у світі де було. Це революція поколінь. Владу за три місяці раптом перебрали 40-річні. До цього можна по різному ставитися: критично, оптимістично, з надією, але така глобальна перевага свідчить про те, що суспільство справді прагне змін. І прагне настільки, що було готове голосувати за значок у бюлетені, не дивлячись на обличчя кандидата, не читаючи його програму, не знаючи що це за людина. Це багато про що говорить. Я зі скепсисом ставлюся до Зеленського. Я не зовсім розумію, що він хоче, я й досі не бачу якогось пояснення, як він бачить місце і роль України. Я можу зрозуміти тих людей, які голосували за "слуг": це величезний запит на зміни. Що тепер з цієї зміною нам усім робити – оце велике питання.



– Може попередня влада в чомусь завинила?

– Попередня влада, вона ж була не просто попередня, Петро Порошенко – це людина старої системи. І як би до нього не ставилися, а я за нього голосував, проте розумію, що це було компромісне голосування. Вибираючи між Зеленським і Порошенком, я розумів, що далі робитиме Порошенко, будучи президентом. Що буде робити Зеленський, чесно кажучи, не знаю і досі. Сьогодні риторика Зеленського – це риторика Петра Порошенка. Представники його команди, якщо і говорять про якісь позитивні речі, то про ті, які започаткувала попередня влада. І це дуже дивно, бо означає, що вони щонайменше не зовсім щирі зі своїми виборцями, бо побудували свою виборчу кампанію на критиці попередньої влади, а тут виявляється, що багато речей попередників були правильними – у них немає своєї програми. Я стежу за тим, що говорить новий міністр культури. Він постійно повторює: "Ми зараз працюємо над новими сенсами, ми знаходимо нові сенси". Значить у них нема ніяких сенсів… Він позитивно оцінює квотування на радіо, заборону в’їзду російських артистів, які підтримали анексію Криму, підтримує гуманітарну політику президента Порошенка. А це для вас не сенси? То що ви хочете робити, якщо ви продовжуєте те, що робили до вас?

– Ви активний у громадському житті. Відомо, що вам пропонували йти у парламент. Чому відмовилися?

– Та тому, що, на моє переконання, український парламент це не те місце, де ти можеш бути самостійним і самодостатнім гравцем. Як тільки ти туди заходиш, ти одразу стаєш гравцем фракції, лідера фракції, умов, узгоджень. Я звик бути незалежним, я вільна людина і мені це подобається.

– Знайомі з кимось у нинішньому парламенті?

– Так, звісно! Коли були парламентські вибори, я підтримував "Голос". Там є мої хороші знайомі. У фракції "ЄС" залишилися люди, яких знаю давно, десь доводилося співпрацювати. Славу Вакарчука давно знаю. Я за нього дуже переймався. Якщо йому щось не вдасться – буде прикро, бо це і моя відповідальність теж.

– За вашим романом "Ворошиловоград" був знятий художній фільм "Дике поле". Останнім часом багато українських фільмів отримують критику. Може українці не готові ще до сприйняття свого кіно?

– Та ні, мені здається, що кіно не зовсім готове. Всі намагаються заповнити певні діри. Можна на пальцях однієї руки перелічити фільми, які би показували життя пересічного українця. Люди йдуть на комедії Зеленського і Притули, бо бачать там себе. І навіть фільми про війну – це доволі нішева річ. Для когось війна є найважливішою річчю, яка з нами усіма відбувається вже шостий рік. А якщо людина до цієї війни жодною мірою не причетна, то це щось таке, що вона не розуміє, не бачить себе. Із літературою те саме. Страшенно бракує українській культурі оцієї інтонації, яка пов’язує людей між собою. Наше "Дике поле" може дещо артхаузне, але мені здається Ярослав Ладигін знімав так, щоб людина дивилася і бачила себе. Що характерно, там знялося десь пів Старобільська, моєї малої батьківщини. Вони знімалися у масових сценах, і це дуже правильно.

– А яка ситуація у Старобільську зараз?

– Він розташований на півночі Луганщини. Сепаратисти захопили його на два дні. Потім їх звідти вибили. Там зародився батальйон "Айдар", туди зайшла 30 бригада, звідти, власне, почалося звільнення Луганщини. Це був такий форпост, дуже важливе місто, найближчий тил 2014-2015 років. Невеличке місто і доволі депресивне, там немає промисловості. Всі соціально-економічні проблеми там дуже гострі. Там моя мама живе, брат. Люди проукраїнських настроїв.

– Була інформація, що будуть екранізовувати ваш "Інтернат". Йде робота?

– Не йде. Ярослав Ладигін, режисер "Дикого поля", з яким ми домовилися робити "Інтернат", зробив сценарій, і все. Потрібен продюсер, бюджет.



– Зараз знову на поверхню хочуть витягнути те мовне питання, яке завжди зіштовхує українців. Чи не буде внутрішньої війни між українцями?

– Не дай Боже, буде якесь протистояння – велика небезпека, бо воно відбуватиметься набагато радикальніше, ніж Майдан 2014 року. За ці 5 років Україна пройшла дуже болючий і драматичний шлях, і так просто здавати якісь позиції ніхто не буде. На параді до Дня незалежності це було дуже чітко видно. Влада, як на мене, зробила велику помилку, проігнорувавши ветеранів, і відразу явна чи прихована опозиція цієї влади себе показала. Я був на цьому марші, це було дуже велично, сильно і потужно. Після цього розумієш, що якщо влада буде грати в подібні ігри, вона швидко і погано закінчить. Мені хочеться сподіватися, що вони це врахують.

– Бачите які-небудь загрози українській мові?

– Безперечно. Вступив у силу новий мовний закон. І ця група у парламенті, яку вибрав Донбас, внесла законопроєкт про відміну. Зрозуміло, що мовне питання і далі використовуватиметься політиками. Все, що виходить з офісу президента, не треба сприймати у багнети.

– Хто, на ваш погляд, буде тією маленькою силою, що захищатиме українців? Бо сила в парламенті одна…

– Мені здається, пройшла така точка неповернення, коли суспільство має нарощений потенціал. І навіть якщо це у якомусь пропорційному плані не більшість, всеодно мені здається, ця активна меншість здатна захищати дуже серйозні речі.

– А єдиний культурний фронт серед письменників є?

– Ось ви згадували, що всі письменники підтримували попереднього президента. І тут справа не у Порошенкові, для багатьох це був компромісний вибір, ситуативний. За цим стояло не прізвище Порошенка, а певний набір цінностей. Якщо нова влада надумає ігнорувати культурне середовище, з їхнього боку це буде великою помилкою. Хай ці люди не становлять більшості, але мають свої цінності. Одна річ, якщо ти хочеш всім добра, і раз на 5 років йдеш на виборчу дільницю, щоби проголосувати за того, з ким у тебе це добро асоціюється на даний момент. Інша річ, якщо ти 5 років між виборами щось робиш у своїй країні. Це набагато важливіше і дієвіше. Бачу серед людей, з якими ми "на одній хвилі", певні негативні настрої. Панікувати рано, але і розслаблятися не варто.

Наталія Фещук

Довідка

Сергій Жадан – поет, прозаїк, перекладач, громадський активіст. Автор романів "Депеш Мод", "Ворошиловград", "Месопотамія", "Інтернат", поетичних збірок "Цитатник", "Ефіопія", "Життя Марії", "Тамплієри", "Антена".

Народився у 1974 році у місті Старобільськ на Луганщині. У часи перебудови 1990—1991 років поширював у містечку рухівські газети та національну символіку. Закінчив Харківський національний педагогічний університет імені Г. Сковороди, факультет українсько-німецької філології. Захистив дисертацію, присвячену українському футуризму. Живе і працює в Харкові.

Разом із дружиною виховують донечку, від попереднього шлюбу у Жадана є дорослий син.

Зараз пише для театру п’єсу про війну. Написав книгу віршів, яка вийде навесні у Чернівцях.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram