У 1907 році в Чернівцях уперше відбулися парламентські вибори.

Старі еліти противилися здобуткам демократії та загальному виборчому праву. Військові намагалися розігнати багатотисячну юрбу, озброєну бруківкою вилами, кілками.



Про цю подію згадує чернівчанин Арнольд Шварц у своїй книзі "Ревю одного журналіста". "…ще не всі виборці збагнули та прийняли виборчі методи четвертої курії, які становлять взірець щодо застосування загального виборчого права, – пише журналіст. – Ще занадто живучою залишається система виборчих представників, вплив голів районних адміністрацій, диктат із представників Відня і вирішальне слово великого землевласника – привілеї віддаються неохоче.

Маса виборців наелектризована. З глибини виринають нові кандидати, які вже давно мають контакт із виборцем. Преса відчуває перед собою нові завдання. Вона бере участь у перебудові духовних цінностей громадянина за допомогою численних статей і роз’яснень…".

Газета "Czernowitzer Allgemeine Zeitung", в якій Арнольд Шварц тоді очолював інформаційний відділ, розташовувалася на тодішній вулиці Ратушній, 16 (зараз – Головна). Із балкона було добре видно, що відбувалося в центрі міста. У день виборів на вулицю вивели піхотний полк, який утворив каре навколо будинку ратуші. Військових також відправили в передмістя, оскільки й там відбувалося голосування.

"Неймовірна маса людей рушила з передмість до центру. Щільно заповнені всі вулиці, що ведуть до Ринкової площі. Юрби виборців, що протискаються до ратуші, не можуть до неї пробитися, – так описує Шварц побачене. – Увечері вибухає бомба. Як це трапилося, неможливо було констатувати. Звідки виходила ініціатива, ніхто не знав, хто був підбурювачем та затійником, – неможливо було встановити. Це було повстання мас, яке може лише розвинутися, коли через несправедливість, гнів і ненависть збирається одночасно в тисячах душ. Народний протест вибухнув, звідки він прийшов, хто його закликав, залишиться загадкою".

Перед редакцією газети стояли тисячі людей, що вчитувалися в результати виборів, які розмістили на транспарантах. І раптом кавалерійський загін на конях кинувся розганяти цю юрбу, не шкодуючи ні жінок, ні дітей. Обурені журналісти накручують телефон для зв’язку з урядовим будинком.

Біля ратуші лежать купи нової гранітної бруківки, якими якраз вимощували міські вулиці. Люди кидаються до неї. Бруківка летить у шибки. Військові безсилі це зупинити. Юрба направляється до урядового палацу по вулиці Лілійній, плюндруючи все на своєму шляху.

"Я слідую за ними. То треба було бачити тих великих панів, як вони зблідли, мов мерці, і трусилися! Комендант жандармерії, генерал, бургомістр – усі прибули, – згадував журналіст. – Уже було відомо, що тисячолика юрба озброєна вилами, ломами, кілками та іншим знаряддям, з-поміж них жінки, котрі несуть у мішках бруківку, вже плюндрують все у східній частині міста та прориваються до площі Австрії".

І тут на площу з вулиці Семигородської диким галопом влітає кавалерійський ескадрон під командуванням ротмістра Коломана Завеля, який був улюбленцем чернівецького товариства. Він зупинився прямо перед людьми. Таким чином повстання було придушене, і не пролилася жодна крапля крові. А старі часи отримали добру науку і мусили збагнути, "що загальне виборче право не означає перефарбування старих норм новими кольорами без зміни системи".

З того часу минуло понад 110 років, а, здається, майже нічого не змінилося…

Уривки з книги "Ревю одного журналіста"



* "До Чернівців доставили першу лінотипну машину! З нею починається нова епоха щоденної преси. Лінотипна машина є диво-витвором техніки. Вона виливає рядки з однієї форми, яку створює оператор за допомогою клавіатури, що виливає матрицю з букв…Першим оператором, який був навчений працювати на цій складальній машині, був Євген Мігалескул…З вибухом війни ми залишили наші виробничі приміщення, замкнули двері ключем і пішли. Коли повернулися, то від обладнання " Heureka" знайшли лише частину. Ротаційні машини були демонтовані й вивезені росіянами".

* "Одного спекотного літнього дня року 1909-го в Чернівцях розтягнув свої намети французький великий цирк "Angelo". Інтерес чернівецької публіки неймовірний. Очолює це багате й розкішне підприємство жінка француженка, мадам Соланж д’Аталід. Відкриття відбувається з помпезним шоу. Одинадцятий номер – наїзниця д’Аталід. Армія режисерів, наїзників і артистів шикується в ряди. До манежу на білому пишному коні застрибує вона. Вибухають овації".

* "Настала дивна тиша того 16 червня 1916 року. Грім канонади стих. Нічого не було чути. Перемога чи поразка? Ми цього не знали. Телеграфного і телефонного зв’язку більше не існувало. Навіть остання касирка вже зачинила віконце на пошті. Лише перед редакцією вирує життя. Спочатку 300, 400, потім 500, і нарешті вже, мабуть, зібралося понад 1000 осіб. Вони вимолювали в нас якусь новину. Ми безпорадні й не можемо їм нічого сказати. Але нещасні люди накручуються, й один чоловік позаду кричить: "Не приховуйте нічого!" Я прошу його не кидати ще однієї іскри у збуджений натовп. Натомість чую вигуки: "Скажіть нам правду, ви хочете щось приховати!", "Газета зверстана. Вони не хочуть її друкувати!"…Я закликаю людей зберігати спокій. Але юрба натискує на вікна та двері й раптом опиняється в машинній залі: "Друкуйте, давайте нам екземпляри!"… Я вирішую ввімкнути електричний рубильник та друкарську машину. Чую вигуки: "Це ж стара газета, що ви нам голову морочите". Людський натовп розходиться".

* "Будь-які неприємності, що можуть трапитися в абонента особисто чи його найближчої або дальньої родички, коли вже жодні інші засоби не допомагають, – він бажає вирішити за допомогою редактора. Навіть найінтимніша сімейна сварка призводить до думки: "Я йду до редакції!". Це стосується не лише загальної публіки, а й інтелігенції. Я знав одного інженера, який через гіркоту сімейних непорозумінь прийшов до мене, витягнув із кишені куртки револьвер і мовив: "Пане редакторе, якщо ви мені не дасте поради, як владнати розбіжність – йшлося про спадщину – з моїми братом та сестрою, я застрелюся".

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram