Автор роману "Майстер і Маргарита" та повісті "Собаче серце" працював у Чернівцях лікарем-хірургом. В офіційній біографії письменника про це є лише один рядок: "Влітку 1916 року працював у військово-польових шпиталях Кам’янця-Подільського та Чернівців".

Поранені лежали в коридорах і на вулиці



Тривала Перша світова війна. Випускник медичного факультету Київського університету зголосився піти на фронт добровольцем від Червоного Хреста. "Професія лікаря здавалася мені блискучою, – писав Булгаков. – Обіцяю бути справедливим до своїх товаришів-лікарів. Але якщо б цього вимагала користь хворого, то говорити правду прямо і без лицемірства".

На той час дипломованих медиків у царській армії було обмаль, тому молодого лікаря негайно призвали на службу. Спочатку його відрядили до військового шпиталю Кам’янця-Подільського. Та в червні 1916-го під час Брусиловського прориву російських військ Південно-Західний фронт почав активно просуватися вперед. Услід за ним підтягувалися медичні служби. І 25-річний Булгаков разом зі шпиталем опинився в Чернівцях, які тоді були захоплені росіянами. Шпиталь розмістився в одній із будівель нинішньої обласної лікарні.

Із передової безперервно привозили поранених, яких треба було оперувати та лікувати. Їх було так багато, що вони лежали в коридорах і навіть на вулиці під стінами шпиталю. Легкопоранених тримали під наспіх зведеними навісами. Мертвих відвозили підводами на заміський цвинтар. Хірурги оперували навіть вночі при ліхтариках.

"Знову шпиталь, знову операції – і так щодня"

Невдовзі до Булгакова приїхала його дружина Тетяна Лаппа, яка була позаштатною медсестрою Червоного Хреста. Чоловік зустрів її на залізничному вокзалі. "Завдяки телеграмі мені вдалося взяти квиток на потяг. Михайло зустрів мене зі шпитальним автомобілем на невеличкій станції Орошани, – згадувала Тетяна Лаппа. – Їхали в об’їзд, оскільки залізничний міст через річку Прут був зруйнований".

Булгаков з дружиною проживали при шпиталі. Тетяна асистувала йому під час операцій. Найважче жінці доводилося, коли ампутували пораненим кінцівки. Вона не могла спокійно переносити скреготу пилки, якою різали кістки. Не раз втрачала свідомість і приходила до тями, нюхаючи пляшечку з нашатирним спиртом.

– У Чернівцях ми провели ціле літо. Жили у флігелі шпиталю біля великого красивого парку, – пригадувала дружина Булгакова. – Хірургічні операції відбувалися безперервно. Михайло здебільшого стояв на ампутаціях, а мені нерідко доводилося тримати ногу… Михайло часто чергував уночі, приходив під ранок фізично та морально розбитий, буквально падаючи з ніг. Спав кілька годин, а вдень – знову шпиталь, знову операції. Свою роботу Михайло дуже любив, ставився до неї надзвичайно відповідально, і, незважаючи на втому, стояв в операційній стільки, скільки було потрібно".

Один із очевидців тих подій розповідав, що Чернівці сподобалися Булгакову. Як тільки випадала вільна хвилина, вони з дружиною любили прогулятися містом, особливо Резиденцією буковинських митрополитів.

Булгаков також побував у селах Раранчі (зараз Рідківці) і Бояни, де діяли тимчасові пункти для надання медичної допомоги пораненим російським військовим. Про це він згадував у "Записках юного лікаря", де назвав мешканців бессарабських сіл "невтомними працелюбами".



Ходили чутки, що Булгаков нібито особисто оперував пораненого в Хотині Василя Чапаєва. Але документальних підтверджень цьому не знайдено.
Восени шпиталь, де працювали Булгаков із дружиною, перемістився на територію Галичини. У вересні 1916 року його відкликали з фронту і направили у Смоленську губернію земським лікарем.

Свій хірургічний досвід та глибоке знання анатомії людини Михайло Булгаков відобразив у повісті "Собаче серце", автобіографічних творах "Записки юного лікаря і "Морфій".

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram