28 липня
6-та по 50-ниці. Рівноап. князя Володимира Великого. Мч. Кирика.

Рівноапостольного князя Володимира Великого



1026 років тому Господь послав на Київську землю свого обранця. Ним стала людина, яка зіграла важливу роль в історії тоді ще Київської Русі.

Завдяки ній ми знайшли віру в Істинного Бога, стали православними християнами. "Червоне сонечко", "князь", "великий", "наш каган", "рівноапостольний" і нарешті "Святий". Всі ці описи зводяться до однієї особистості - Святого рівноапостольного і Великого князя Володимира. Житіє просвітителя з історичної подробицею збережено в літописі преподобним Нестором і коротко накреслено майже сучасним йому чорноризцем Печерським Яковом.



Перші роки життя і князювання Владимирова пройшли у темряві язичництва. У 980 році Володимир вступив на батьківський престол і явив себе не тільки хоробрим воїном, подібно до свого батька Святослава, але і мудрим правителем, подібно блаженній бабці Ользі. За словом літописця, "переможений жадання", пристрасний, сильний, люблячий війни і походи, нестримний в бенкетах і забавах, Володимир був сином свого батька Святослава - язичником не так на переконання, скільки за способом життя. Християнство повинно було відштовхувати Володимира своїми моральними правилами.

Крім того, Володимир, як і його попередники, мечу довіряв більше, ніж хресту. Бажання пізнати істину вже зайнялося в душі Володимира, який з дитинства ще пам'ятав християнські звичаї та поради своєї бабці Ольги і разом з християнами плакав над її могилою. З язичницької неприборканістю пристрастей в ньому поєднувалася і певна душевна глибина, мудрість, серцева доброта, а це є видимі причини того, чому його серце виявилося здатне сприйняти Бога. Він перестав вірити в богів, називаючи ідолів колодами і почав займатися пошуками тієї віри, яку він хотів встановити для себе і для підданих у своїй державі. До нього приходили посли різних держав, кожний з яких пропонував князю свою віру. Але ніяка віра не зацікавила князя так, як віра греків. Князь Володимир, покликаний Промислом Божим бути хрестителем Русі, був уже готовий прийняти православну віру від греків, але, будучи мудрим керівником, готував народ до хрещення шляхом частих бесід про віру на княжому дворі, шляхом випробування вір.

Він посилав своїх людей в інші країни. Відправляючи посольство, він знайомив русів з вірою, станом торгівлі, армії, буття, життя народів. Посли, прибувши з Константинополя, так охарактеризували своє враження від богослужіння, яке в в Константинопольському храмі в ім'я Софії Премудрості Божої здійснював патріарх: "Не знали, на небі чи на землі ми, бо немає на землі такого видовища та краси такої, і не знаємо , як розповісти про це, знаємо тільки, що перебуває там Бог з людьми, і служба їх краще, ніж у всіх інших країнах. Не можемо ми забути краси тієї...". Так було прийнято історичне державне рішення про хрещення Русі. У 988 році Володимир зібрав численну дружину і пішов війною на Корсунь. Взявши його, Володимир сказав: "Ось я взяв славний град ваш Корсунь; чую, що маєте сестру свою ще дівицею, і прошу її собі в дружини; коли ж не віддасте її, то і з вашим царюючим градом поступлю так, як з Корсунью". Важко було імператору Василю і Костянтину переконати царівну Анну йти в чужу країну, за князя-варвара за грецькими поняттями. Але Господь, все чинить на користь людям, хотів просвітити дивом Володимира. У руського князя захворіли очі, він зробився сліпим. Князь впав духом, але мудра царівна затвердила його у Христовій вірі; вона послала сказати йому: "Прийми тимчасову сліпоту оцю як відвідування Боже, бо хоче показати тобі Господь невимовну свою славу; якщо хочеш звільнитися від своєї хвороби, хреститесь в ім'я Святої Трійці, інакше не можеш зцілитися".

Володимир повірив і сказав: "Якщо це здійсниться, то воістину великий Бог християнський!" Він велів все приготувати для свого хрещення. З надзвичайним торжеством звершено було таїнство хрещення. Як тільки єпископ поклав святительську руку на главу новохрещеного і став занурювати його в купіль - в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, раптово князь прозрів і прославив Бога.

Як тільки князь Володимир охрестив жителів Києва, він подбав, щоб і вся підвладна йому земля просвітилася святим хрещенням. Всюди велів зруйнувати капища, скидати кумирів і ставити нашвидку зрубані церкви, розіслав пресвітерів для хрещення народу. У Києві, на колишньому пагорбі Перуна, щоб винищити пам'ять язичницького бога, поставив церкву в ім'я свого ангела - святого Василя.

Просвіщення Русі відразу ж почалося церковно-слов'янською мовою, і Візантія направила в Русь з царівною Анною не грецьке, а болгарське духовенство і богослужбові книги церковно-слов'янською мовою. У цьому полягала історична правота Грецької Церкви щодо Русі, Премудрість Божа Промислу про долі Православ'я. Праці великого князя Володимира і перших Київських митрополитів Михаїла і Леонтія, дали чудові плоди.

Минуло кілька років, і до кінця X століття на Русі вже були свої єпископи, священики та диякони, значно зросла кількість грамотних людей різних віків і звань. При святому князі Володимирі Київська Русь досягла розквіту і її вплив поширився далеко за її межі. Епоха святого Володимира була ключовим періодом для державного становлення Православної Русі. Хреститель Русі захворів і віддав дух Господу в селі Спас-Берестові 15 липня 1015. Він правив Руською державою 37 років (978-1015), з них 28 років прожив у святому хрещенні. Пам'ять про князя Володимира живе в людських серцях. І сьогодні він для нас "червоне сонечко", яке світить променями Божественної істини і молиться перед престолом Божим за нас грішних.

Мученик Кирик

Коли нечестивий римський імператор Діоклетіан підняв на християн гоніння, була схоплена і приведена на суд свята мучениця Іулітта. На руках вона тримала свого трирічного сина на ім'я Кирик.

Коли мучитель почав її допитувати, Іулітта сміливо визнала себе християнкою.

"Моє ім'я, - сказала вона, - походження і батьківщину - це небесне Царство Христа мого!"

Тоді суддя наказав її дуже боляче бити, а Кирик, бачачи муки матері, плакав і виривався з рук, що тримають його, щоб піти до неї. Безбожний суддя посадив Кирика до себе на коліна і став втішати його, гладити по голові, цілувати і говорити ласкаві слова, але хлопчик не спокушався брехливими ласками. Він все дивився на матір, яку били, плакав і кричав:

"Я християнин! Пусти мене до матері! "

Тоді суддя прийшов в лють, кинув Кирика на підлогу і ногою зіпхнув з піднесення, на якому сидів. Падаючи кам'яними сходами і вдаряючись головою об гострі кути, Кирик стік кров'ю і віддав свою святу і непорочну душу в руки Божі.

Мати ж його святу Іулітту ще довго мучили після цього і нарешті засудили на смерть. Дякуючи Господу за свого сина Кирика, з гарячою молитвою в серці, свята мучениця Іулітта віддала дух свій Богові.

Повну версію православного календаря на 2019 рік можна переглянути тут

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram