«Найбільше люблю пекти фокаччу»: буковинець 12 років працює пекарем в Італії

32-річний Роман Олексюк із Кіцманя працює пекарем в Італії вже 12 років.

І хоч нічого спільного з цією професією у хлопця не було, але він не пожалкував, що у далекому 2007 році поїхав на заробітки до Італії.



"Це все – доля"

На запитання, як він почав займатися пекарством, Роман каже: "Це – доля!"

– Кулінарія – не моя спеціальність. Я після 9-го класу вступив до технікуму на спеціальність "Організатор і технолог ведення фермерського господарства". Після технікуму вступив до Кам’янець-Подільської академії. Вчився добре, мав стипендію і закінчив академію з червоним дипломом, – розповідає Роман.

Та після завершення навчання перспектив у цьому напрямку не бачив.

У 1999 році мама Романа поїхала, як він каже у "розвідку" в Італію. Адже саме тоді українці подалися масово на заробітки закордон.
– Мама там працювала і сумувала за нами. У 2004 році вона покликала мою молодшу сестру до себе. Я поїхав разом з нею, – розповідає Роман.

Роману Італія сподобалася, і у 2007 році хлопець, зваживши усі "за" і "проти", поїхав в Італію на заробітки.

Не інакше, як доля розпорядилася так, що саме тоді, коли Роман прибув до Італії, у тамтешній пекарні шукали працівника.

– Син знайомого моєї мами якраз звільнився з роботи, бо знайшов кращу для себе, тож запропонував спробувати мені. Тоді ще двоє хлопців проходили разом зі мною тримісячне стажування у цій пекарні, де я нині працюю. З усіх стажерів на роботу прийняли тільки мене, – каже Роман.

– Італійською я знав лише одне слово – чао, що означає і вітання, і прощання (посміхається, – авт.). Усе відбувалося методом спроб і помилок. Добре те, що італійці люблять жестикулювати. І якщо я чогось не розумів, мені показували це жестами. Виходила своєрідна гра "Вгадай предмет". Так відбувалося і з вивченням нової професії, – розповідає Роман.



Наразі хлопець настільки захопився і вдосконалив свої навики, що вже навіть радить шефові, як удосконалити техніки випікання.
Роман зізнається: італійці не звикли, що працівники затримуються на тривалий період. Тому усі дивуються, коли чують, що він вже 12 років працює в тій самій пекарні.

Хлопець зізнається, що перших два роки було важко, адже треба було вникнути не тільки в процес випікання, а й зрозуміти, чого вимагає керівник.

Впоратися з усім Романові допомагали рідні. – Я витрачав, напевно, пів зарплати на дзвінки додому. Тоді ж цих програм, за якими говориш безкоштовно, не було, – каже пекар.

"Весь хліб смачний, який я випікаю"

Роман каже, що в його пекарні збереглися усі традиційні рецепти італійської випічки. А ще це чи не єдиний заклад, який не домішує жодних добавок у тісто. Через це смак хліба залежить від погоди і настрою пекарів.

– Ми знаємо секрети, як треба поводитися з тістом, щоб булочка вийшла пухкою. Наприклад, щоб вийшла м’яка булочка треба додавати до тіста смалець. Також ми не додаємо до тіста розпушувач. Якщо на вулиці суха погода, то і булочка буде сухою. Коли на вулиці хороша погода, достатня вологість, то тісто гарно піднімається і виходять хрумкі булочки, – каже Роман.



Хлопець за вечір робить 300 кілограмів тіста, з яких виходить 250 кілограмів хліба.

Найбільше Роману подобається пекти фокаччу – це плоский дріжджовий італійський хліб, попередник піци, який в стародавньому Римі називався "pain focacious" (хліб з печі).

– Я полюбив фокаччу. Це солодка булочка, схожа на нашу бабку. Їдять її на сніданок. Ми – єдина пекарня, яка готує фокаччу ідеально, – каже Роман.

Окрім випікання, Роман ще полюбляє готувати.

– Я живу сам, дівчини у мене нема, тому мушу готувати, щоб не залишитися голодним (усміхається, – авт.). Дуже люблю готувати страви з картоплі. Можу приготувати 5 страв з цього овоча і жодна не буде подібною на смак чи вигляд, – посміхаючись, каже Роман.

Ще у пекаря є одне екстремальне захоплення – мотоцикли і швидкість.

– Це мені передалося від батька. У дитинстві він розповідав про мотоцикли, і я мріяв, що колись куплю собі байк. Я маю дозвіл на керування суперспортивним мотоциклом – тут на них потрібна окрема категорія. Два роки тому я купив "Чорну пантеру" – свій перший мотоцикл, в який закохався з першого погляду. Тоді друзі подарували мені екіпірування. Ми з друзями їздимо подорожувати байками. Це дуже круто, – ділиться Роман.